Ми звернулися до експертів з проханням прокоментувати прийняття Постанови «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» у Верховній Раді.
Марія Ясеновська, президент Харьківської обласної фундації «Громадська Альтернатива»
Важко сказати, чим обумовлене прийняття цієї Постанови саме зараз, скоріше за все саме зараз «дійшли руки». Про це варто було давно заявити, як це було, до прикладу, у Греції в часи бунтів «чорних полковників», коли Греція призупинила свої зобов’язання з виконання ЄКПЛ. Україна цілком об’єктивно не може виконувати свої зобов’язання на непідконтрольних територіях, і про це, власне, ця Постанова. Проте гарантії прав людини все одно необхідні, а тому було б доречно разом із цими документами ратифікувати і Римський статут, але це вже трохи інше питання.
Є великі сумніви, що вона буде прийнята на міжнародному рівні в тому розумінні, в якому вона створювалась, і що з України справді знімуть певні зобов’язання. Такі випадки розглядаються з урахуванням конкретної ситуації. На даний момент Україна несе відповідальність за все, що відбувається на Сході та в Криму, навіть якщо насправді не контролює ситуацію.
Прийнята Постанова заявляє про відхід по тих статтях Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Європейської соціальної хартії (переглянутої), в яких ідеться, зокрема, про право на ефективний засіб юридичного захисту та справедливого суду, — але ми маємо розуміти, що це поле не залишиться неврегульованим, бо воно завжди було і залишається під національним законодавством. Фактично, йдеться про те, що щодо справ у зоні АТО не можна буде звертатися до міжнародних структур із захисту прав людини, наприклад, у Європейський Суд. Безумовно, багато залежить від трактування Постанови певними виконавцями, але в цілому вона не заявляє про те, що на території не будуть дотримуватися прав людини чи не діятиме Конституція, а говорить лише про те, що Україна вважає, що не може бути відповідальною за ситуацію з правами людини на цих територіях перед міжнародними інститутами.
Михайло Чаплига, представник Уповноваженого ВРУ з прав людини 
Близько півроку тому було відповідне рішення РНБО, яке було впроваджене Указом Президента, стосовно відступу від міжнародних зобов’язань у зв’язку з тим, що Україна не може здійснювати владні повноваження на певній частині території, зокрема в Криму та на сході країни, із об’єктивних причин — через агресію. На підставі цього Кабінету Міністрів України доручалося підготувати документи та поінформувати Генерального Секретаря Ради Європи й Генерального Секретаря ООН про відступ України від міжнародних зобов’язань, мотивуючи це тією ситуацією, що склалася.
На жаль, це рішення РНБО не було виконане Кабміном, і пройшло дуже багато часу, відтак Парламент вирішив узяти цю функцію на себе і прийняв відповідну Постанову. Особисто від себе додам, що ця Постанова мала бути інакша, вона мала містити певну мотиваційну складову, і головне, що в ній мусило бути — це доручення Кабінету Міністрів України у певний термін підготувати документи та поінформувати Генсекретаря Ради Європи та Генсекретаря ООН про відступ України від певних міжнародних зобов’язань. І тут усе буде залежати від рішення Страсбурга: на підставі Статті 15 Європейської конвенції з прав людини будь-яка висока договірна сторона має право за певних обставин відступити від певних зобов’язань щодо захисту прав людини. Якщо Рада Європи визнає мотиваційну частину задовільно і вона відповідає Статті 15 — тоді Україна справді зможе відступити від певних міжнародних зобов’язань.
І це, звісно, не означає, що Україна відступає від захисту прав людини, бо всі зобов’язання про захист прав людини відображені в Конституції України, дію якої ніхто не скасовував на всій території України, включаючи окуповані регіони. Але, як і сказано в цій Постанові, держава Україна не буде нести відповідальності перед міжнародними структурами у разі, якщо громадяни на окупованих територіях будуть подавати позови до Європейського суду з прав людини, наприклад, у справах втрати майна, тортур чи позбавлення волі. Так буде, якщо відступ буде прийнято. І, згідно з Конституцією України, держава продовжує захищати права людини на цих територіях і здійснювати засоби ефективного впливу, щоб порушень не було.
Окрім того, на засіданні комітету під час обговорення цієї Постанови звучали, наприклад, такі питання: «Чи може держава Україна на непідконтрольній території гарантувати свободу віросповідання? Чи може гарантувати свободу вираження поглядів? Свободу асоціацій і право на мирні зібрання?» Звичайно, що відповідь буде «Ні», бо держава не має контролю над тими територіями. І були пропозиції включити і ті статті, за якими Україна не може втілювати регулювання і нести відповідальність. Ці пропозиції було відхилено і прийнято те рішення, яке прийнято, але якщо Парламент прийме відповідні нормативно-правові акти, які будуть декларувати відступ від цих статей, то міжнародні структури будуть також додатково поінформовані про це.