Новий фільм Вернера Херцога (Werner Herzog) в рамках програми Docu/Homo Science Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA зібрав повну залу глядачів кінотеатру «Київ», які очікували чогось особливого. З якими ж враженнями вийшла з кінозали авторка «Політичної критики» Надя Червінська?
За більш ніж п’ятдесятирічну кар’єру авантюрист Вернер Херцог експериментував як із документальним, так і з ігровим кіно. У поважному віці 74 років режисер і досі не здає позицій: у 2015 він зняв біографічну драму «Королева пустелі» (Queen of the Desert), в 2016 екрани показували його документальний фільм «У саме пекло» (Into the Inferno), а 26 березня в межах Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA відбулася прем’єра фільму «О Інтернет! Мрії цифрового світу» (Lo and Behold, Reveries of the Connected World).
Херцог здобув успіх в обох жанрах, але саме своїми неігровими фільмами він пробудив інтерес до документального кіно. Як автор «Білого діаманту» (The White Diamond), «Гашеромбум — сяюча гора» (The Dark Glow of the Mountains) та інших неймовірних фільмів, він знімав у непрохідних джунглях, підкорював гірські вершини та занурювався в глибини морського дна. У своєму новому фільмі Lo and Behold… він спробував дослідити еволюцію цифрових технологій, простеживши її від зародження Інтернету до створення штучного інтелекту.
Якою б фантастикою це колись не здавалося, але всього за декілька десятків років технологія, за допомогою якої не можна було передати навіть повноцінне слово, змогла перетворитися на глобальне явище, що проникнуло майже у всі сфери людського життя. Мережа назавжди змінила світ, усунувши відстані, скоротивши час та надавши нам вільний доступ до публічної інформації. Багато хто з нас народився уже в епоху Інтернету і живе з клавіатурою, як зі ще однією фалангою пальця, навіть не знаючи, як це — коли вдома немає доступу до мережі, бо він став так само звичним явищем, як гаряча вода із крану. Закадровий голос Херцога стверджує, що кількість даних, які передаються через різні пристрої, невпинно зростає: якщо записати на компакт-диски інформацію, передану користувачами Інтернету всього лише за один день, ці диски могли б покрити відстань до Марсу та назад.
У десяти частинах, із яких складається фільм, Херцог показує не тільки можливості нових технологій, але й небезпеки та руйнівні наслідки, до яких вони призводять. Не з’являючись у кадрі, не вступаючи в дискусії, він бере інтерв’ю у передових дослідників мережі та експертів із різноманітних галузей, залишаючись відсутнім у своїй присутності. Видає його тільки хриплий закадровий голос із баварським акцентом — невід’ємний елемент кожного документального фільму Херцога. Перебуваючи по той бік екрану, режисер із захватом слухає науковців, які намагаються простими словами пояснити, яких неймовірних звершень їм вдалося досягнути за допомогою цифрових технологій.
Адрієн Трьойє розповідає про проект, у якому тисячі користувачів у режимі онлайн можуть допомагати науковцям вибудовувати справжні молекулярні зв’язки. Джойдіп Бісвас показує роботів-футболістів власної розробки і переконує нас, що до 2050 ці роботи зможуть зрівнятися у майстерності із Роналду або Мессі. Радж Раджкумар знайомить глядачів із технологією безпілотних автомобілів, а Ілон Маск ділиться передбаченнями щодо створення поселень на Марсі та навіть можливості забезпечення там Інтернет-зв’язку. Усі вони нагадують героїв попередніх фільмів Херцога, якими майже завжди були бунтарі-одинаки, невиправні авантюристи або ж одержимі мрійники: хтось прагнув знайти золоте місто Ельдорадо (Aguirre, the Wrath of God), а хтось — побудувати оперний театр у самому серці перуанської сельви (Fitzcarraldo). От тільки в Lo and Behold… більшість із цих мрійників мають наукові ступеня та марять цифровими технологіями, прагнучи розширення людського знання заради самого знання. Може здатися, що їх ненароком поневолює те, що обіцяє визволення.
Стрімкий розвиток технологій не міг би відбутися без побічних ефектів. Їм Херцог присвятив декілька окремих розділів, у яких він розповідає про зловживання анонімністю в Інтернеті та шкоду, яку розвиток технологій приніс людям. У розділі під назвою «Темна сторона» Херцог веде розмову із сім’єю дівчини, що загинула в автомобільній аварії і чиї спотворені знімки опісля опинилися в мережі та спровокували хвилю знущань над її рідними. Її батько обурений тотальним браком приватності в Інтернеті й тим, які жахливі речі можуть поширювати люди, впевнені у своїй анонімності. Її матір лаконічніша, вона просто стверджує: «Інтернет — це прояв Антихриста». Крім цього, режисер відвідує Центр лікування від веб-залежності, де ще два пацієнти розповідають нам свої історії. Загалом, «темна сторона» Інтернету представлена лише трьома людьми. Мабуть, Херцог також вирішив, що цього не досить, але, щоб не їхати до Південної Кореї, устами координатора реабілітаційного центру переповідає жахливі історії про тамтешніх геймерів, що носять підгузки, аби не втрачати бали в онлайн-грі через відвідини вбиральні. Кожен із цих людей розповідає про катастрофічні наслідки Інтернет-залежності, та говорить про мережу як про «маніфестацію зла», що поступово захоплює наш світ. Зрештою, такий погляд здається малопереконливим, якщо згадати, що це не магічна сила зливає в мережу фото понівеченої в аварії дівчини, і що не диявольські прояви мережі змушують тисячі людей проводити тижні, не відриваючись від монітора.
Межа між віртуальним та реальним світом поступово зникає. Усі державні та великі комерційні структури так чи інакше використовують мережу для створення контенту, часто не призначеного для публічного доступу, та обміну ним. Це створює загрозу кібератак, які можуть нанести непоправної шкоди інформаційній безпеці — про це розповідає славнозвісний хакер Кевін Мітнік. Проте цифрові технології проникли не тільки в державні структури чи виробництво товарів і послуг — від них залежать майже усі найнеобхідніші сфери нашого життя, тому Херцог ставить цілком очевидне запитання: що б сталося, якби всі комп’ютери вийшли із ладу? Чи змогли би люди забезпечити основні потреби, якби раптово позбулися усіх здобутків цивілізації?
Lo and Behold… не претендує на оригінальність чи всеохопність: Інтернет — безмежна тема, в якій режисер доволі швидко губиться. Спроба всього у 96 хвилинах осмислити минуле, теперішнє і майбутнє цифрових технологій майже напевно приречена на провал. Проте Херцог, мабуть, і не ставив собі за мету дати остаточні відповіді на всі запитання: він швидше нагадує першовідкривача, ніж знаного експерта. Фільм може розчарувати, якщо ви справді добре знаєтеся на цифрових технологіях, бо моментами він нагадує звичайну півторигодинну документалку від Discovery Channel, майже повністю побудовану на чергуванні славнозвісних «балакучих голів». З іншого боку, попри все це, він вартий перегляду вже тільки тому, що сприяє роздумам про суспільство, яке ми мимохідь творимо: чи не стане Інтернет та цифрові технології новим Ельдорадо для людства?