9 березня у Львові відбулася чергова вечірка Women Play Music, присвячена восьмому березня. Ми зацікавилися, як живеться українським діджейкам, і запитали в цьогорічних виконавиць про їхній шлях у музиці. З’ясувалося, що всі троє поєднують захоплення електронною танцювальною музикою з іншими заняттями та заробітками. Чи таке поєднання — це їхнє свідоме рішення, які перспективи вони бачать для себе та чому в житті кожної танцпол став символом емансипації — далі у тексті.

Кожна з наших героїнь прийшла до музики у свій спосіб. Svetlanka, співзасновниця київського проекту нічних та вечірніх хаус-сетів Gorizont, вчилася на архітекторку та навіть встигла попрацювати кілька років за фахом, але у 2004 році випадково потрапила на «Казантип». Під враженням від атмосфери фестивалю вона вирішила пов’язати своє життя з музикою. Щоправда, грати стала не одразу. Змінила основну роботу з архітекторки на дизайнерку в рекламному агентстві й оформлювала обкладинки для  діджейських платівок. Історія діджейства Ані Хвиль також розпочалася за кілька років до першого зіграного сету. Спершу вона кілька років поспіль співорганізувала вечірки «Феміністичної офензиви» після маршу до 8 березня в Києві. Але її перший виступ теж відбувся на феміністичний вечірці, яку організувала «Феміністична майстерня» у Львові у 2015 році. Поєднуючи кілька робіт, сьогодні Аня грає лише на ідейно близьких вечірках. Третю героїню, Тетяну Андронову, яка пише музику під назвою Nightcourier, також останнім часом рідко побачиш біля танцполу. Вона віддає перевагу написанню музики та вивченню нової для неї сфери саунд-дизайну.

Історія: що було після початку

Nightcourier

Коли вирішила почати грати, близько місяця ходила в Києві на курси, у школу Fly Music: там навчали і продакшену, і діджеїнгу. Не можу сказати, що ці уроки дали мені серйозні навички, але точно стали першим рішучим кроком. Спочатку я грала в невеликих барах, ресторанчиках, де просили ставити матеріал з фанку та диско. Тоді мене влаштовували ці варіанти, бо вони давали можливість практикуватися та взаємодіяти з публікою.

Svetlanka

З 2006 року я почала регулярно грати техно в Cinema Club. Мені там дуже подобалося, але з часом я зрозуміла, що нічне життя відбирає забагато сил. Після вечірки мені хотілося спати, а треба було йти на роботу. У перервах мені потрібно було більше часу не тільки на підготовку за пультом, але й на перетравлення емоцій та енергії, яку я отримувала від аудиторії. Коли почала грати ще частіше, то відчула, як улюблене хобі перетворюється на рутину. Я просто занадто люблю музику, щоб перетворити її на роботу. Я звільнилася звідти і кілька років грала дуже рідко, на закритих вечірках для друзів.

Anna Khvyl

Потреба у вечірках після маршів «Феміністичної офензиви» з’явилася з нашої ідеї закінчити марш піднесенням і радістю. Ми хотіли бути разом не лише в протестах проти сексизму, а й гуртуватися навколо радісних речей.

Щодо цих вечірок у нас у «Фемофензиві» були дискусії про те, чи можна зробити феміністичною вечірку, відкриту для всіх охочих. І моя позиція в цій дискусії була така, що саме називання вечірки феміністичною може зіграти роль своєрідного фільтру: якщо люди приходять до нас — вони приймають наші позиції.

Потім я переїхала до Львова, й у 2014 ми з подругами, з якими тут познайомилися, заснували «Феміністичну майстерню». Нас захотів підтримати фонд FRIDA. Один зі способів їхньої підтримки — це кошти, які можна використати лише на індивідуальний розвиток учасниць групи: освіту, профілактику вигорання. Я витратила свою частину на заняття діджейством. Ми з «Феммайстернею» почали робити вечірки під назвою Women Play  Music після маршів до 8 березня. Я почала грати саме на цих вечірках.

Svetlanka

Три роки тому ми з другом поїхали на фестиваль.Там я відчула, що хочу знову побувати на сцені. Але коли повернулася до виступів для великої публіки, зіткнулася з великою конкуренцією. Поки мене не було, з’явилося дуже багато молодих талановитих виконавців, та й старожили теж не здавали позицій. Тоді ми зібралися з друзями і придумали організовувати не тільки нічні танцювальні вечірки, а й вечірні: грати на заході сонця. Так з’явився «Горизонт». Ми робимо хаус і електроніку — це музика, яку можна грати вночі і вдень, але вона більш позитивна, відрізняється від того, що грають вночі. Денні вечірки — це поки незвичне явище, але мені воно дуже подобається. До нас на вечірні сети приходять люди, які люблять музику і цінують якість, але не можуть чи не хочуть тусуватися для цього всю ніч. Увесь 2018 рік ми пробували робити нічний «Горизонт» і навіть вийшли на новий музичний рівень, але вирішили повернутися до вечірнього формату: робити рідше, але якісніше. Наступна наша вечірка буде вже шостого квітня.

У нас не було і немає прагматичної мети заробити, ми прагнемо реалізовувати та просувати формати, які нам близькі.

Nightcourier

Я почала писати музику року три тому, але спочатку це були рідкісні спроби, аж поки півтора року тому я не зрозуміла, що і для такого, здавалося б, творчого заняття теж потрібна системність, регулярність. У будь-який вільний час я просто, сідала і починала писати. Іноді у мене взагалі не було ніякої ідеї. Просто потрібно було розібратися з програмами, плагінами, зрозуміти, як це все працює.

Я вірю у те, що можна зуміти все. Головне — бажання. Десь рік тому я зрозуміла, що мої навички можна використовувати не тільки в сфері клубної музики, а й у саунд-дизайні, адже музика та звуки є всюди: від телефонних додатків до повноцінного звукового супроводу до фільмів чи комп’ютерних ігор. Нещодавно закінчила курси: чотири місяці вчилася від одного з найкращих звукоінженерів України. Я вибрала цю сферу, тому що вона може приносити дохід незалежно від того, творчість це чи ні.

А треки, пісні, які я пишу, — це творче самовираження, і мені досить складно уявити якийсь бізнес-план у цьому випадку. Все, що я поки роблю для просування, — пишу музику та викладаю її для скачування.

Думаю, якщо незабаром зможу зібрати всі пазли й добратися до створення власного лейблу, то займуся цим питанням серйозніше. А поки промоушен для мене — вторинний. У наш час дуже легко щось популяризувати, але в гонитві за популярністю і лайками якість може відходити на другий план. Для мене важливіше  зробити матеріал, який не соромно показати.

Як поєднати музику з життям

Anna Khvyl

Я поєдную музику з іншими роботами, деякі з них пов’язані з нею, як-от менеджмент музичних подій чи написання музики для кіно, деякі — ні. Але я сприймаю це різноманіття та можливість вибору як розкіш. Водночас фінансова незалежність, яку дає мені це поєднання, дозволяє мені грати лише там, де мені подобається. Я знаю діджеїв, для яких гра — основне джерело прибутку. Але це величезне фізичне та емоційне навантаження.

Svetlanka

Для мене дизайн — це музика на площині. У музиці я можу робити все, що захочу, в дизайні все ж є деякі обмеження. Поєднувати одне з іншим — моє свідоме рішення, тому що я впевнена, що вони доповнюють одне одного. Я навіть відчуваю, що без музики починаю просідати в дизайні і навпаки.

Nightcourier

Нові знання та досвід — це завжди корисно. А шлях у всіх різний: хтось починає з діджеїнгу, але на ньому й зупиняється. Чотири роки тому я не могла подумати, що буду займатися саунд-дизайном. Але моя історія з музикою схожа на уроки читання: спочатку по буквах, потім складаєш їх у слова, речення, текст, а врешті-решт — книгу. Я починала з того мінімуму, який могла засвоїти, але завжди відчувала, що хочу йти далі. Щоб писати якісний матеріал, треба в усьому розбиратися. Для мене слово «складно» означає, що мені складно зупинитися. Але це стосується лише музики, вона — мій джерело енергії.

Саунд-дизайн не заважає діджеїнгу. У мене вільний графік, витісняти з якого діджеїнг я не планую. Але останнім часом рідше веду світське життя і пропускаю класні тусовки. Пов’язую це з тим, що музика для мене на першому місці, а тусовки — навіть не вторинні. Спілкування з людьми — це окей, але якщо переді мною стоїть вибір, піти в клуб або писати музику вдома — я оберу друге. Мені подобається проводити час з користю для себе. Я зрозуміла: що більше я працюю, то кращий результат. Навіть якщо заняття займають по вісім годин на день — мене вони не виснажують, а додають енергії, хочеться працювати ще і ще. А від вечірок деколи трапляється перенасичення.

Навіщо мені музика

Svetlanka

Моє основне завдання, коли я за пультом — віддати по максимуму. Якщо роздумувати про те, що публіка мені не подобається — тоді і грати не треба. Люди прийшли відпочити, і моє завдання як діджейки — прийняти їх, порадувати своєю музикою і ставленням. Це свого роду надзавдання: коли діджей виступає один перед натовпом, він — найбільш самотня людина в залі. Він розкривається перед величезним танцполом, стає занадто вразливим, але це такий адреналін і енергія! Для мене вечірки — це ще й процес подолання страху та напруги. Одне з моїх найулюбленіших відчуттів — це відчувати, як одразу після початку гри зникає весь негатив. Для мене музика — це квиток в один кінець у дуже круту пригоду.

Anna Khvyl

Уночі люди випадають за межі своїх звичайних станів. Мені здається, що сама ніч вводить людей у дещо змінений стан свідомості. Вони перестають боятися, розпружуються. В електронній танцювальній музиці для мене дуже важливий рух, свобода тіла. Коли ти рухаєшся на танцполі, ти залишаєшся сам на сам з музикою та своїм тілом. Але водночас ти знаєш, що поруч з тобою є купа людей, які можуть побачити цей інтимний зв’язок тіла і музики. Поєднання цих двох відчуттів, як на мене, утворюють відчуття свободи. Емансипація, яку дарує танцпол, для мене дуже важлива. Коли я граю на феміністичних вечірках і бачу, як танцюють дівчата, які так багато працюють для того, щоб жінкам було краще, мені хочеться грати далі.

Взагалі, аудиторія — це магія. Мені дуже зворушливо отримувати після виступів позитивний фідбек. Одного разу я грала на закритій резиденції в Карпатах. Там було не більше 15 людей. Після виступу до мене підійшов хлопець і зізнався, що він сьогодні танцював вперше, бо не боявся і не соромився.

Складнощі

Svetlanka

Платять мало, а іноді і взагалі не платять. З урахуванням часу на підготовку і наслідків безсонних ночей — це дуже маленькі гроші. Працювати дизайнером, наприклад, і легше, і прибутковіше. Ще сумно, що сьогодні в Україні при великій конкуренції не вистачає місць для вечірок, але це, у свою чергу, обумовлено тим, що не сформована клубна культура. Звідси і мала відвідуваність подій.

Nightcourier

Можливо, мені пощастило, але я жодного разу не відчувала жодної нерівності у ставленні до себе. Мені навіть навпаки якось викладач сказав, що це дуже класно, що я цікавлюся технікою, бо він звик, що дівчата цим зазвичай не цікавляться. Я противниця таких розмов і вважаю, що не важливо, якої ти статі. Головне — робити свою справу добре.

Та коли на вечірках я граю чужу музику, я не відчуваю себе собою. Мені приємно вловити настрій публіки, але завжди ніяково в кінці, тому що я  впевнена, що основні овації повинні отримувати автори музики. Писати музику — велика праця. І мені не завжди ясно, чому ті, хто пишуть музику, продають треки від долара на будь-якому сайті, а ті, хто її купують і просувають, отримують за неї величезні гонорари. Діджеїнг — це тонка грань між творчістю і ринком. Настільки тонка, що я не завжди розумію: діджей хоче робити музику або хоче просто бути популярним.

Anna Khvyl

Мені дуже хочеться оплачувати роботу діджеїв на вечірках, які я організовую. Мені також хочеться отримувати гроші за те, що я пишу та граю. Це ідеальна ситуація. Але як менеджерка музичних подій, я розумію, що гідно платити за музику важко. Треба платити, але часто це ризики. Коли ми починали п’ять років тому організовувати вечірки, ми зверталися до друзів та знайомих у пошуках локацій. І з виконавцями ми домовлялися, що від суми, яку заробимо на квитках, ми заплатимо оренду, а те, що залишиться — і буде гонораром. Це значило, що могло не залишитися нічого, усі були до цього готові. Але, на щастя, нам завжди виходило добре заплатити. Зараз усе розвивається в кращу сторону і більше професіоналізується. Я за те, щоб музиканти, діджеї, організатори менше фруструвалися через фінансові втрати, а натомість мали можливість заробити і зекономлені сили вкладали у свої музику і ще цікавіші події.

Я також згадала Маніфест Блек Мадонни про електронну музику, в якому вона каже про те, що танцполу бракує жінок за 40, підлітків, людей, що працювали весь тиждень, і тих, чиї старі кросівки не подобаються фейс-контролю. Вона завершує тезою, що танцпол змінюється. І хоча у берлінських клубах я все ще бачу переважно дуже модних білих людей, але у Лондоні я помічаю на вечірках дедалі більше мігрантів. Для мене це показник інклюзивності та доступності. Водночас я бачу останніми роками на українських та закордонних сценах знайомих молодих діджейок, і ця тенденція мені дуже подобається, але мене засмучує, що багато вечірок у Києві для мене недоступні.

Щодо особливих вимог до жінок — вони тут є, як і всюди. Ми маємо не лише добре грати, але й гарно виглядати. Щоправда, ці вимоги не виглядають мені аж такими нерівними завдяки тому, що у клубній культурі чоловіки теж опікуються своїм виглядом. Я також часто чую про те, як дівчата страждають від синдрому самозванки, який у сфері електронної музики загострюється, бо зі школи у дівчат формують упереджене ставлення до точних наук, ніби вони заскладні та непотрібні. А без знання техніки та програмного забезпечення в електронній музиці далеко не зайдеш.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.