Фото: Анастасія Власова

Хлопчик 11 років наводить рушницю на ліс та робить постріл. Він ледь втримується на ногах від віддачі ствола 12 калібру. Його псевдо — «Кінь», він тренується у Козачому військово-патріотичному таборі «Крим-Січ». Це один із кадрів документального фільму українського фотографа Максима Дондюка, що був знятий менше ніж за рік до російської окупації Криму.

Табір «Крим-Січ» створили таганрозський Центр військово-патріотичної допомоги «Пересвєт» та Союз козаків України «Козацьке військо Запорозьке Низове». Щорічно до табору займатися військовою підготовкою приїздили хлопчики та дівчата віком від 7 до 16 років з України, Росії, Білорусі, Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії. Жили і тренувалися учасники на території заповідника Ескі-Кермен у Бахчисараї.

Інструктори формували загони так, щоб вони були міжнаціональними. Діти ночували в наметах, проходили навчання з рукопашного бою, ходили на стрільбища із військової зброї та займалися орієнтуванням на місцевості. Одним із обов’язків було приготування обіду та виголошення православної молитви перед їжею. Територія табору була прикрашена прапорами країн-учасниць та прапором Російської Імперії. У 2013 році, в останній рік існування табору, відбулося урочисте «сугубе чаювання» на честь 400-ліття родини Романових.

Кадр із документального фільму «Крим-Січ»

Кримський отаман Сергій Юрченко, що безпосередньо керував табором, не соромився в інтерв’ю називати вірменів, ромів та кримських татар «проблемою». За його словами, метою «Крим-Січі» був православний захист від мусульман. В інтерв’ю 2011 року він казав: «Природа не терпить порожнечі. Якщо у Бахчисараї з’явилося ваххабітське лігво, то потрібна йому якась протидія». Володимир Архіпов, осавул «Війська Низового», організатор табору з української сторони, в свою чергу більше керувався ідеєю «православного єднання слов’ян».

Ідеї та переконання «Крим-Січі» випливають з історії розвитку російських неокозацьких організацій, з якими асоціювали себе в тому числі й козаки Криму. За словами Річарда Арнольда, дослідника неокозацьких рухів з американського університету Маскінгуму й автора статей Tatarstani Cossacks Enter Government Service та Putin or Bust: Relations of Russian Cossacks With the Kremlin, стрімкий розвиток козацьких рухів на просторі пострадянської Росії був пов’язаний із самоорганізацією російського населення тих регіонів, де козацька традиція була потужною і де росіяни не становили більшості населення.

Ще на початку 90-х років козаки Татарстану, Краснодару та Передкавказзя почали збиратися в групи самооборони, запасатися зброєю та готуватися до повноцінної боротьби проти татар, чеченців та турків-месхетинців. Таким чином з’явилося безліч різноманітних козачих організацій та клубів, які ще й активно залучали молодь до занять із військово-патріотичної підготовки. У Кремлі були в захваті від ідеї, але поки не могли зрозуміти, як повноцінно контролювати ці рухи. Вже тоді в козацьких формуваннях побачили потенціал для боротьби з сепаратистськими настроями.

Ситуація змінилася після того, як до влади прийшов Владімір Путін. Російська влада почала поступово приєднувати козацькі організації до державної бюрократичної системи, аж поки 2005 року окремим законом не надала їм офіційного статусу держслужбовців. Таким чином, вони перейшли в підпорядкування президента, отримали право на застосування сили та перетворилися на своєрідну кишенькову армію Путіна. Неофіційну, а згодом вже офіційну участь козаків було помічено майже в усіх військових конфліктах Росії на території колишнього СРСР: Придністров’ї, Абхазії, Чечні, а згодом у Криму і на Донбасі.

«Наши люди знали, что за ними правда, и стояли до последнего. Сила духа побеждает силу оружия, — у них же было поначалу колоссальное преимущество. И не ехали бы к нам казаки добровольцами с Дона и Кубани, из Сибири и Урала, если бы мы были не правы», — так в одному зі своїх інтерв’ю отаман Чорноморського козачого війська Ігор Небейголова прокоментував присутність та участь своїх російських колег під час конфлікту у Придністров’ї.

Сучасні російські козаки продовжують традицію царських часів, коли їх вважали надійною опорою влади та особисто царя. У кращих традиціях царської Росії групи козаків розганяють незгодних мітингувальників нагайками, приправляючи дійство православною самодержавною лайкою. Щоправда, за словами Річарда Арнольда, після гучного міжнародного скандалу з побиттям прихильників Навального під час мітингу в Москві у 2018 році Кремль вирішив відійти від подібних практик.

Фото: Анастасія Власова

Запорізький козак Володимир Архіпов, один із організаторів «Крим-Січі» з української сторони, ніякого особливого статусу, на відміну від своїх російських колег, не мав і не має. Козацький рух в Україні загалом не має вагомого впливу, а в суспільстві асоціюється, скоріш за все, із підручниками з історії або ж із поїздкою в «Парк Київська Русь». Важлива частина національної ідентичності нової незалежної України конструювалася через образ Запорізької Січі та козаків-захисників, проте оповідки трьохсотлітньої давнини не сильно заохотили нових українських громадян патрулювати вулиці в шароварах і з шаблюкою. Сайт організації «Козацьке Військо Запорозьке Низове», до якої входить Архіпов, оновлюється 3-4 рази на рік, половина розділів не працює, а форма зворотнього зв’язку не активна. Про контроль громадського порядку на виборчих дільницях та використання нагайок на публіці зараз навіть не йдеться.

Таким собі українським відповідником козацького військово-патріотичного виховання для молоді можна вважати спортивну гру «Джура». Елементами гри є  орієнтування на місцевості, муштра, стрільби зі зброї та співи січових пісень — «Джура», по суті, є українізованим нащадком радянської юнацької гри «Зарніца». Участь у грі не є обов’язковою або масовою серед українських підлітків, а популярність її переважає серед дітей малих міст чи селищ, де не так багато альтернативних позашкільних занять. З початком бойових дій на Донбасі «Джуру» почали активно пропагувати в школах, де нею здебільшого займаються вчителі допризовної підготовки юнаків та фізичної культури. З козацтвом «Джуру» пов’язує лише назва та використання української культурної та історичної символіки. 

Фінал військово-патріотичної гри «Джура». Липень 2018. 

Перший Гетьман козацтв усієї України, дисидент та політик націоналістичних поглядів В’ячеслав Чорновіл загинув раніше, ніж його активні дії зі створення нових українських козацьких традицій змогли принести хоча б якийсь результат. Створений у 1998 році Інститут козацтва при Інституті історії України НАН займався більше академічними дослідженнями в радянському стилі, ніж популяризацією козацьких традицій на новітній лад. Навіть укази тодішнього президента Леоніда Кучми, що надавали козацьким організаціям офіційний статус та низку прав і обов’язків (зокрема патрулювання вулиць), не сильно допомогли їхній консолідації та розвитку. Саме поняття «козацької організації» трактувалося дуже широко й могло бути застосоване до будь-кого, хто того забажає. Новітні осавули, гетьмани та отамани нагороджували один одного барвистими медалями, а іноді використовували своїх підопічних у якості грубої сили при розподілі майна та бізнесу.

У червні 2005 року новообраний президент Ющенко зробив спробу приборкати розгалужене та різноманітне нео-козацтво. Він створив та підпорядкував собі Раду Українського козацтва, на якій президента обрали Гетьманом усіх козацтв. 

Рада мала великий перелік обов’язків та задач, проте результати її щорічної діяльності викликали сумніви у раціональності її існування. На третій рік президентства Ющенко ще раз спробував прибрати під свой контроль розрізнені організації та об’єднати їх в єдину централізовану структуру. Президент Ющенко настільки переймався долею козацтва в Україні, що подав законопроект «Про засади відновлення та розвитку Українського козацтва, козацькі організації та їх об’єднання» на розгляд депутатів у самий розпал економічної кризи 2008 року. Рада відхилила його законопроект. Тим не менш, аж до самого кінця свого терміну Ющенко вперто продовжував подавати законопроекти, будувати козацьку резиденцію та наполягати, що майбутнє української армії — у тісній співпраці Міністерства оборони та козаків. Коли до влади прийшов Янукович, він розігнав Раду Українського козацтва. Про козацькі рухи знову на деякий час забули та ненадовго згадали під час Євромайдану. Знаменитий козак Гаврилюк, що його катували солдати «Беркуту», навіть потрапив до Верховної Ради, проте за п’ять років каденції його встигли забути.

Козак Гаврилюк

Попри щирі намагання Ющенка повернути новітньому українському козацтву його оспівану в історичних баладах міць та владу, воно досі існує на периферії між шароварним фарсом та панслов’янськими, проросійськими ідеями. Про міжнаціональну універсальність образу козака свідчить те, що одним із медійних персонажів сепаратистського руху на Донбасі був росіянин Казак Бабай, бойовик армії ДНР/ЛНР. Тим часом у Києві Інститут козацтва офіційно перейменували в Інститут козацтва імені С. Бандери, а козак-характерник Сергій Вітер почав навчати солдатів АТО, як таємною козацькою магією закручувати кулі, наче в фільмі Бекмамбетова.

Сучасний гетьман «Українського Реєстрового Козацтва» Анатолій Шевченко водночас є науковим керівником Інституту проблем штучного інтелекту, автором дисертації на тему «Основи християнства: шлях до істини», членом Спілки журналістів та підполковником СБУ у відставці. До числа надбань Анатолія та його інституту також належить встановлення тісної співпраці з головним представником «Українського Реєстрового Козацтва» у Японії, відкриття нового осередку в Австралії та створення «шолому для коригування психофізичних станів людини». Журналісти видання «Наші гроші» ще в 2011 році заявляли, що «Реєстрове Козацтво» отримувало від «Київпастрансу» 8 мільйонів доларів як оплату за поставку деталей до трамваїв. Пізніше, у 2015 році, з’явилася інформація, що ті самі «реєстрові козаки» займалися торгівлею антрацитом, завезеним із окупованих територій Донецької та Луганської областей.

19 травня 2019 року, на першій Всевеликій Раді Козацтв України, наступним після Ющенка Гетьманом козацтв усієї України було обрано колишнього депутата Юрія Кармазіна.

Юрій Кармазін після обрання гетьманом. Фото: Facebook-сторінка Юрія Кармазіна

Попри те, що перші кримінальні справи на кримського отамана Сергія Юрченка з’явилися ще задовго до незаконного референдуму, Служба безпеки України заарештувала його лише у 2014 році. Майже одразу після арешту його виміняли під час обміну полонених. Юрченко так і живе в окупованому Криму та періодично їздить на Донбас. Діти з Горлівки та Макіївки й далі щорічно відвідують табір «Крим-Січ», де тренуються боронити свій дім від турка-бусурмана, кримського татарина та інших імовірних загарбників.

На думку науковця Річарда Арнольда, українських козаків не вийде об’єднати в одну структуру, аби потім, за російським сценарієм, використовувати в якості персональної поліції. Випадки залучення козаків до силових акцій є поодинокими на не мають системного характеру. Цей рух настільки хаотичний, що немає сенсу витрачати ресурси на його консолідацію.

Усі спроби української влади взяти контроль над козацькими рухами та переробити їх на свою користь виявилися марними. Чи то наше козацтво, чи то наше суспільство докорінно відрізняється від російського. Можливо, нам пощастило, що в Україні так і не знайшлося сильних козацьких лідерів. Нашими вулицями не крокують загони козацьких патрулів із нагайками, проте замість них можна побачити загони праворадикальних молодиків у спортивному одязі.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.