Переклала Анна Демшевська

Через мій робочий стіл, як і через столи більшості вчених-дослідників, проходить нескінченний потік наукових журналів та статей — кипи сторінок передових знахідок, приречених стати застарілими ще до початку наступного тижня. Проте одне написане у 1967 році дослідження, «Крос-культурні підсумки» стенфордського антрополога Роберта Текстора, вже досить давно закріпилося на моєму робочому місці — і не тільки через те, що цей 3000-сторінковий том важко підняти та зсунути. Культурний взаємозв’язок, представлений у масивній праці Текстора, зачіпає тривожне питання про той тип планети, який ми, люди, нині створили для себе – і останнім часом мої думки звертаються до цього дедалі частіше. 

«Ще тисячі років тому кловіські кочівники, ймовірно, проживали у Великих піщаних дюнах Моски (Колорадо), де пустеля різко закінчується гірськими лісами. Їхня культура досі резонує з нашим повсякденням, адже успішні суспільства на Землі й досі переймають способи життя мешканців пустелі». 

Вікі Самбунаріс1Фотографиня, що спеціалізується на американських пейзажах та їхніх змінах у … Continue reading 

У всьому світі вид культури, в якій ви проживаєте, пов’язаний із її навколишньою екосистемою. Незалежно від наявності спільних предків, традиційні народи тундри з більшою ймовірністю матимуть спільні культурні схеми між собою, ніж з народами тропічних лісів. Культури гірських народів структурно відрізняються від рибальських острівних культур. Деякі з цих зв’язків є доволі передбачуваними: пустельні кочівники-туареги навряд чи матимуть 27 різних термінів для позначення типів снігу чи риболовних гачків. Втім, як виявив Текстор, певні кореляції зовсім не є передбачуваними та справили чималий вплив на той соціополітичний безлад, в якому ми зараз перебуваємо.

Спроби пов’язати культуру з кліматом та екологією мають давню історію (Геродот робив це задовго до Монтеск’є), але зі становленням антропології як дисципліни ці зусилля стали науковими. Перші спроби зазвичай були расистськими похибками «мертвих білих чоловіків»: кожне дослідження якимось чином продукувало незаперечні наукові докази того, що екосистеми Північної Європи породжують вищі культури, більш прогресивні моральні принципи, технології, мислителів, а також кращі шніцелі. Велика частина сучасної соціальної антропології є травматизованою втечею від гріхів власних батьків-інтелектуалів. Одним із можливих рішень стало рішуче уникнення порівняння культур, що знаменувало початок епохи, за якої антрополог міг присвятити всю свою кар’єру документуванню пубертатного ритуалу одного фермерського клану в північно-східному Камеруні.

Однак деякі антропологи-універсали змогли обережно обійти ідеологічні упередження, вивчаючи міжкультурні закономірності, а багато інших також продовжили вивчати вплив екології на культуру. Одним із таких новаторів був Джон Вайтинг із Гарварду, який у 1964 році написав статтю під назвою «Вплив клімату на деякі культурні практики». Порівнявши дані про незахідні суспільства з різних місць на планеті, він помітив, що шлюбні партнери з холодних регіонів частіше сплять разом вночі, ніж подружжя у тропіках. Також він встановив, що культури, у чиєму раціоні бракує білків, найдовше обмежують післяпологовий секс. Вайтинг висунув гіпотезу, що для врівноваження дефіциту білка немовлята потребують довшого періоду годування – тому важливо підтримувати триваліші часові інтервали між народженням дітей. 

Інші антропологи досліджували екологічні причини насильства. У 1982 році Мелвін Ембер з Єльського університету з’ясував, що певні екосистеми є настільки стабільними та сприятливими, що родини могли незмінно проживати в них протягом усього року, обробляючи свою ділянку землі або займаючись збиральництвом та полюванням у навколишніх багатих лісах. У менш поблажливих умовах родині союзи вимушені були подовгу розходитися, розділяючи свої стада під час засухи — наприклад, різні члени сім’ї проживали з невеликими частинами отари на віддалених пасовиськах. У таких ситуаціях воїнські класи — які можна побачити, скажімо, серед східноафриканських скотарів масаї — є більш розповсюдженими. Наявність усталеного общинного війська на випадок появи ворогів у той час, як більшість чоловіків перебувають у пошуках трави для худоби, має явні переваги. 

У 1960-х роках Текстор почав дотримуватися кардинально іншого підходу до міжкультурних досліджень. Він зібрав інформацію про майже 400 світових культур та класифікував їх за близько 500 ознаками. Яку правову систему мала кожна культура? Як її представники заробляли на життя? Чи вірили вони в потойбічний світ? Чи займалися вони ткацтвом або знали про металургію? Віддавали перевагу азартним чи стратегічним іграм? Далі він згодував усі ці культурні показники велетенському палеокомп’ютеру, встановив кореляцію між усіма факторами та виклав усі істотні знахідки. Результат цієї праці — його монументальна робота «Крос-культурні підсумки» — пропонує численні таблиці, що вказують, серед іншого, на ті культурні відмінності, які зі статистичною ймовірністю пов’язані з екологічними відмінностями. Хоча це не та книга, яку ви зможете прихопити з собою на пляж, тисячі сторінок кореляцій мають свою чарівність. Де ще ви дізнаєтеся, що суспільства, які неохоче працюють зі шкірою, більш схильні грати в ігри, для яких потрібні особливі вміння? Як можна це пояснити?

З цих різноманітних антропологічних підходів була виведена фундаментальна дихотомія між двома типами спільнот із дуже різних екосистем: спільнот, що зародилися в тропічних лісах, і тими, що процвітають у пустелях. Згадайте пігмеїв мбуті на противагу бедуїнам Близького Сходу, або ж індіанців Амазонії на противагу кочівникам у Гобі — виявляється, між ними є послідовні та всепроникні розбіжності. Звісно, існують винятки, подекуди навіть досить радикальні. Однак такі кореляції все одно бентежать.

Візьмемо ті ж релігійні вірування. Разюча більшість мешканців тропічних лісів політеїстична, себто вшановує безліч духів та богів. Політеїзм переважає серед племен Амазонки (шеренті, мундуруку, тапірапе), тропічних лісів Африки (ндоробо), Нової Гвінеї (керакі, улавани) та Південно-Східної Азії (калімантанські ібани, в’єтнамські мнонги). Проте жителі пустель — бедуїни з Аравії, бербери з Західної Сахари, кунги з Калахарі, нуери та туркани з Кенійської/Суданської пустелі — зазвичай монотеїстичні. Безумовно, попри відданість одноосібному божеству, у їхніх віруваннях можуть бути присутні й інші надприродні істоти на кшталт янголів, джинів та Сатани. Тим не менш, тут помітна ієрархія, в рамках якої незначні божества підпорядковуються єдиному Всемогутньому. 

Такий розподіл має сенс з екологічної точки зору. Пустеля вчить людей великих, узагальнених уроків — наприклад, показує, наскільки суворим, скупим і стриманим є довкілля. Світ зводиться до простих, висушених, випечених основ. А тепер уявіть мешканців тропічних лісів серед багатства їстівних рослин та лікарських трав, які здатні ідентифікувати більше видів мурашок на одному дереві, ніж знайдеться на всіх Британських островах. Розквіт тисяч божественних сутностей в таких умовах виглядає досить природним. Ба більше, монотеїстичні мешканці тропічних лісів менше вірять у те, що їхній бог буде пхати носа у приватні справи своїх підопічних, контролюючи погоду, викликаючи хвороби тощо. Пустеля ж, навпаки, породжує фаталізм — віру в бога, що втручається в життя і має власні примхливі плани.

Мелвін Ембер висвітлив ще одну важливу відмінність. Спільноти пустель зі своїми розкиданими на великій відстані членами, які піклуються про кіз та верблюдів, є класичним осередком для зародження воїнських класів: військові трофеї як віхи соціального статусу, смерть у бою як гарантія славного загробного життя, рабство. Саме ці культури більше схильні до формування соціальної стратифікації з централізованим авторитетом. Космологія, в якій всесильний бог домінує над низкою другорядних божеств, знаходить своє природне віддзеркалення в жорсткій земній ієрархії.

Праця Текстора виокремлює й інші розбіжності між пустельними та тропічними спільнотами. Купівля дружин є набагато менш поширеною серед тропічних культур. У таких культурах жінки-родички формують ядро спільноти на все життя — їх не відправляють на чужину для укладення невільницького шлюбу. У культурах пустелі на плечах жінок здебільшого лежать копіткі завдання (будівництво прихистку, пошук води та дров), у той час як чоловіки можуть собі дозволити міркувати про величність свого стада і мріяти про черговий набіг. Натомість у культурах дощових лісів саме чоловіки частіше відповідають за тяжку роботу. Тропічні культури також менш схильні вважати, що жінки є нижчими, ніж чоловіки: ви навряд чи знайдете жителя тропіків, який у своїй молитві буде дякувати за те, що він не був створений жінкою, як відбувається принаймні в одній досить відомій релігії, що походить з пустелі. Зрештою, народи пустель, у порівнянні з тропічними мешканцями, раніше починають привчати своїх дітей до тілесної скромності та більш суворо засуджують дошлюбний секс.

Джерело: Discover Magazine

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки

Примітки
1 Фотографиня, що спеціалізується на американських пейзажах та їхніх змінах у результаті політичних, технологічних і промислових втручань.