Столиця Сибіру зустрічає гостей рекламною розтяжкою: «У Росії є майбутнє. У тероризму – немає». Прямо під цим написом бачимо квінтесенцію російського суспільства за версією ФСБ, котрій і належить ця рекламна площа.
У центрі композиції спиною до глядача стоять троє поліцейських, вдивляючись у строкатий, неоднорідний натовп. З першого погляду може здатися, що ФСБ зобразила на своїй рекламі політичну демонстрацію. Молоді люди роздають листівки, на задньому плані визирає щось на кшталт транспаранту, хтось – невже екоактивіст? – прийшов сюди в костюмі звіра. В повітрі над усім цим збіговиськом майорять червоні кульки Coca-Cola, котрі, певно, мають означати толерантність і незакомплексованість Федеральної служби безпеки.
Та ключовий елемент цього образу, немов анаморфічний череп на картині Ганса Гольбейна-молодшого, видно лише бічним зором, коли погляд уже зісковзує з рекламного плакату. На периферії цього зображення бачимо двох жінок у незвичному одязі – неначе костюм, притаманний жінкам-мусульманкам, зазнав якогось моторошного перевтілення. Одна з цих жінок, напевно, вбрана в щось на кшталт паранджі, але чому ця паранджа зроблена з російського триколору? А може, саме так виглядає майбутнє, якого немає в тероризму, бо воно є в Росії?
Сусідня рекламна розтяжка – ще одна модель суспільства, ще одна версія російського тероризму та його майбутнього. Композиція «Громадяни однієї країни» чомусь схожа на корпоративне фото колективу провінційної турфірми. Всі ці «громадяни» приблизно одного віку та статусу, «молоді та успішні». За винятком, звісно, озброєного зеленого чоловічка на першому плані, який, певно, надає цій вибірці більшої соціальної репрезентативності, та літнього співробітника в штатському за його плечем. Незрозуміло, навіщо провінційній турфірмі така охорона? Ой, це ж усе громадяни однієї країни, просто деякі з них звикли ходити в повному воєнному обладунку та з автоматичною зброєю.
На вулицях Новосибірська видно й інше бачення стосунків між владою і терором у Росії.
Хоч «День національної єдності» 4 листопада і є днем єдності влади і фашистів, він більше аж ніяк не є днем єдності самих фашистів. Це одразу видно з наочної агітації.
Розбіжності у таборі російських ультраправих – не тільки естетичні. Головною лінією поділу є, звісно, ставлення до путінської авантюри в «Новоросії». Мій супутник, активіст Руху за федералізацію Сибіру, розповідає про місцевого добровольця, котрий щойно повернувся неушкодженим з війни на Донбасі, але одразу серйозно постраждав під власним під’їздом від рук колишніх однодумців – праворадикалів, що покарали його за участь у війні проти «братнього народу».
«Новоросійську» пропаганду в місті розгледіти важко.
Жодної вісточки не надходить із військкомату, і армія сьогодні підозріло мовчить.
Вулична реклама, натомість, спілкується зі споживачами мовою таємничих знаків.
Через падіння економіки чимала кількість рекламних площ стоїть порожня, і комунальники чомусь заклеюють її шматками старих розтяжок. Іноді навіть гарно виходить.
Питаю свого товариша про перспективу федералізації Сибіру. Чи повстане Сибірська народна республіка? Влітку на весь світ прогриміла новина про те, як у Новосибірську влада придушила громадянський рух, що вимагав дотримання російської конституції та реального втілення федеративного устрою РФ, зокрема, передачі справжніх повноважень сибірському самоуправлінню. Товариш мовчки показує на порожні рекламні площі навколо та дає зрозуміти, що треба просто почекати. Розповідає, що для протидії їхньому Маршу за федералізацію Сибіру, що відпочатку задумувався радше як інтернет-мем, поліцейських було задіяно в кілька разів більше, ніж в усьому Сибіру набралося б потенційних учасників маршу. Це чомусь вселяє в мого товариша надію. Він пропонує мені відвідати новосибірський крематорій.
В реальності цей крематорій саме так і виглядає – тільки в колористиці георгіївської стрічки.
Навколо крематорію розбито скульптурний парк. БТР на задньому плані – теж його частина. Судячи з усього, російська бронетехніка їде рятувати Ісуса Христа від розправи.
Крематорій – великий приватний комплекс, що включає похоронний супермаркет, а також два великі музеї. Ось один із них.
У цьому музеї можна побачити, наприклад, справжню військову форму солдатів, які ховали Бориса Єльцина.
Чорний Ленін виголошує промову біля точної копії домовини Сталіна. Ленінська лівиця при цьому відокремилася та намагається кудись відповзти.
Наостанок, для більш об’єктивної картини – трохи гей-пропаганди.
Подейкують що новосибірські геї тепер використовують в якості символу свободи, розкутості та субверсивності не веселковий, а український прапор. Мені не схотілося їх розчаровувати. А через кілька днів після мого від’їзду пам’ятник Леніну в Новосибірську було пофарбовано в жовто-блакитні кольори. Хочу офіційно повідомити, що не маю до цього інциденту жодного стосунку.