Сучасний український герой: як козаки стають сексуальними

За редакції Дафни Рачок

Для політичних міфів герої є взірцями, на які варто рівнятися. Вони містять у собі в концентрованій форми основні нормативні засади культури. І якщо сама постать певного героя може не змінюватися протягом тривалого часу, його характеристики трансформуються разом із культурними нормами. Така пластичність особливо притаманна історичним персонажам: попри їхню стабільну значущість для спільноти, уявлення про їхні особисті якості зазвичай говорять про сучасні норми та цінності, спроектовані на персонажів із минулого. Іншими словами, досліджуючи наповнення історичних образів, ми відкриваємо нашу сучасність.

Вивчаючи історичні образи в українських реаліях, найзручніше працювати з образами козацьких ватажків — гетьманів. Адже саме образ гетьмана часто стає підґрунтям багатьох ідеологічних проектів. Це відбувається з кількох причин. По-перше, існує суттєва дистанція у часі між сучасністю і так званою «козацькою добою» — а спекулювати на віддаленій епосі доволі зручно. По-друге, інститут козацтва можна (за бажання) пристосовувати до багатьох популярних на сьогодні ідей: демократії (виборність гетьмана), релігії (патронаж православної церкви), прагнення незалежності (образ Івана Мазепи) тощо. По-третє, українські образи гетьманства цілком вписуються до загальноєвропейських лицарських сюжетів, що допомагає краще закріпити ці архетипи. Звісно, усі згадані напрямки адаптації гетьманства до сучасності підлягають нищівній критиці при глибшому дослідженні. Проте популяризацію пов’язаних із козацтвом тем це не спиняє. Активне ж просування гетьманства потребує певних способів його зображення. Одним із таких способів є сексуалізація образу гетьмана.

Сексуалізація: коротка історія поняття

Поняття сексуалізації не є сталим і визначеним. Його значення найчастіше залежить від контексту. Цей термін почали використовувати у гуманітарних та соціологічних науках у США в 1970-х роках, і на той час сексуалізація означала «сексуальну соціалізацію». Тоді ж словом «сексуалізація» почали перекладати фройдівський термін Sexualisierung — потяг до еротичного об’єкта. Американські психіатри починають вживати поняття сексуалізації на позначення сексуального потягу не тільки для насолоди, а й із метою захисту — наприклад, сексуального потягу до терапевта або гвалтівника¹Duschinsky R. The Emergence of Sexualization as a Social Problem: 1981–2010  // Social Politics. – Electronic data. – Oxford, 2013. – Vol. … Continue reading.

Сьогодні особливо поширеною сферою вжитку цього поняття є феміністичні студії, де «сексуалізація» зазвичай стає синонімом «об’єктивації». Також протягом останніх десятиріч набули поширення дослідження сексуальної тематики у масовій культурі. Наприклад, дослідниця Дебра Мерскін виводить своє розуміння сексуалізації з того факту, що секс часто включається у [медіа]зміст, який слабко або взагалі не пов’язаний із сексом. Таким чином, сексуалізація розглядається як частина виробничого процесу²Мерскин Д.Л. Сексуализация медиа. Как и почему мы это делаем. – Харьков : … Continue reading. Поняття сексуалізації можна узагальнити так: сексуалізація — це наділення об’єкта сексуальним характером, рисами, особливостями або їхнє посилення задля успішного включення цього об’єкта у певний дискурс.

Важливо також згадати маскулінність і фемінність — поняття, які часто йдуть пліч-о-пліч із сексуалізацією. Варто зазначити, що маскулінність та фемінність часто витворюються за допомогою бінарних опозицій: маскулінність так відноситься до фемінності, як суб’єкт до об’єкта, сила до слабкості, активність до пасивності, жорсткість до м’якості. Ці протиставлення стають особливо помітними, коли йдеться про репрезентацію чоловічого тіла: тут основним принципом є те, що чоловік ніколи не має бути схожим на жінку, він має завжди залишатися суб’єктом.

Звідки беруться герої?

Щоб зрозуміти особливе місце сексуалізації в сучасних образах, зокрема і в образах гетьмана, варто розглянути інші складники, з яких формується образ героя. Упродовж тривалого часу герой-володар був тісно пов’язаний зі сферою сакрального, був посередником між людством і божествами (або природою чи космосом). Також герой ніс відповідальність за дотримання космічної гармонії. Важливою особливістю сакралізації героя було те, що вона була пов’язана не з особистістю, а зі статусом. Однак подекуди й у контексті сакральної влади проявляли увагу до тіла героя-володаря: наприклад, у давній Ірландії фізичні вади не дозволяли людині стати правителем. Це пояснювали уявленням про сакральний шлюб між землею (або «богинею влади») та правителем — зовнішні недоліки же, як вважалося, нівелюють привабливість володаря.

За моїми спостереженнями, такі уявлення про досить сексуалізовані стосунки володаря з його територією не зникли. Фройд переносить державні зв’язки на родинні, де володар ототожнюється з батьком, а взаємини проходять у категоріях інцесту та батьковбивства³Фрейд З. Массовая психология и анализ человеческого «Я». – Тбилиси : Мерани, 1991.. А Серж Московічі аналізує стосунки «володар-земля» вже у площині «вождь-маси»⁴Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс. – Москва : … Continue reading. Цілком імовірно, що саме ці зв’язки між правителем і територією зберігаються, трансформуючись, навіть тоді, коли сакралізація володарів перестає бути актуальною. Ці стосунки трансформуються зі збільшенням ролі особистості у різних сферах життя. Харизма, яка до цього була пов’язана з сакральними особливостями, починає переважати в образі ідеального володаря. За визначенням Макса Вебера, харизма — це  певна якість особистості, визнана незвичайною; якість, завдяки якій особистість вважають обдарованою надприродними, надлюдськими чи щонайменше особливими силами та властивостями⁵Вебер М. Харизматическое господство // СоцИс. – 1988. – №5.. Такою «особливою властивістю» часто може бути сексуальність. Показово, що «об’єктивна» оцінка цієї «особливої риси» зовсім не важлива — важливо радше те, як цю рису розцінюють «підкорені харизмі», її «прибічники».

За спостереженням Макса Вебера, спочатку харизма є революційною, проте згодом раціоналізується та стає бюрократичною. Спираючись на цю ідею, можна висунути тезу, що революційність харизми може зберігатися лише у сконструйованих образах ідеальних володарів. Наприклад, на основі такої «зафіксованої» харизми формуються в тому числі й уявлення про абстрактного козацького ватажка як героя та про гетьманський лад як «золоту добу» та взірець української демократичної традиції.

Досліджуючи харизматичні образи сьогодення, не важко помітити засилля ефективних образів лідерів та героїв, чия сексуальність становить левову частку їхньої харизми. Якщо дослідити популярні на сьогодні фільми, де сюжетна лінія вибудовується навколо героя, володаря чи лідера, то майже завжди цей герой є сексуальним. Підбираючись до теми гетьманства, згадаю кілька фільмів, сюжет яких відповідає реальній історичній добі, а головний персонаж наділений ознаками героїзму. Наприклад, таким є ватажок шотландців у фільмі «Хоробре серце», де дуже яскраво продемонстровані тілесність і маскулінність головного героя, а багато його вчинків обґрунтовуються через потяг до жінки. Аналогічно побудовані й такі фільми-вестерни, як «доларова трилогія» Сержа Леоне або «Джанго звільнений» Квентіна Тарантіно. До того ж, «Гладіатор», «Троя», «Царство небесне», «300 спартанців», «Робін Гуд» — усі ці фільми демонструють нам, як за допомогою таких однотипно маскулінних і сексуальних героїв історичні події популяризуються та органічно входять до масової культури, викликаючи загальне зацікавлення.

Формування іміджу за допомогою сексуалізації трапляється і в політиці. Першим політичним діячем, чиє сексуальне життя почало викликати скандали та привертати увагу широких мас у медійному просторі, став «наймолодший американський президент» Джон Ф. Кеннеді. Збір і публікація інформації про його коханок не припиняється і досі. Прикладом поступової інтеграції сексуальності в актуальний і потужний політичний образ є медійне зображення Володимира Путіна. Розповсюдженими зразками такого формування є і пісні російської естради (Наталі «Такого как Путин» або Тіматі «Мой лучший друг — это президент Путин») і повсюдне використання його фотографій-біфкейків, акцентування на таких особливостях приватного життя, як заняття «чоловічими» видами спорту тощо. Образ Путіна слугує як прикладом необхідності маскулінності та сексуальності для потужного іміджу, так і підтвердженням важливості такого образу для державних проектів.

Цікаво, що у західній культурі зараз простежується тенденція звернення до сексуальної варіативності (наприклад, у всесвіті Marvel, де з’являється дедалі більше героїв — представників різних сексуальних орієнтацій), однак на українських теренах сексуальність зазвичай зводиться до гетеронормативності.

Чи обов’язково козаку бути сексуальним?

Героїзація гетьмана в Україні неодмінно пов’язана з його маскулінністю. Це можна простежити в тому числі й на законодавчому рівні. Наприклад, Указом Президента України 1999 року було встановлено День Українського козацтва — 14 жовтня. В указі акцент зроблено на «історичному значенні та заслугах Українського козацтва у ствердженні української державності та суттєв[ому] внес[ку] у сучасний процес державотворення». Вже у цьому формулюванні є пряма відсилка до етнічної ідентифікації суспільства, коли передбачається зв’язок із історичною минувшиною, підіймається ідея «коріння». Але більш важливим для теми є подальший розвиток цього свята. Указом Президента від 2014 року День Українського козацтва зливається зі святом Дня захисника України. Сам День захисника традиційно вважали чоловічим днем, святом маскулінності. Таке накладання образу козака на образ чоловіка, на мій погляд, є дуже показовим.

На сучасне конструювання образів гетьмана суттєво впливає також мистецька діяльність. Для козацької тематики характерна особливо тісна взаємодія наукової (часто псевдонаукової) та художньої літератури, адже такі сюжети потребують історичного підґрунтя. Твори про гетьманів переважно характеризуються як «історичні романи». Умовно можна відокремити три традиції зображення козацьких ватажків: українську, російську та західну. При цьому українська є наймолодшою та поєднує риси двох інших традицій. Російська та західна традиції відрізняються розстановкою акцентів у створенні образу гетьмана: якщо перша наголошує на політичній сфері, друга зосереджується на побутових аспектах.

Щоб краще зрозуміти ці три традиції, можна звернутися до образу гетьмана Івана Мазепи, якого зображували у мистецтві чи не найчастіше з усіх українських гетьманів. У російській літературі він постає безсумнівним зрадником, невдалим політичним діячем. Напевно, найвідомішим твором на цю тему є поема Олександра Пушкіна «Полтава». Натомість у західній традиції опис Мазепи-гетьмана знайти складно, проте тут сповна розкрито його тілесність. У поемі Джорджа Байрона «Мазепа» він є передусім коханцем, його образ тут гіперболізовано чуттєвий. Такі самі мотиви знаходимо і в однойменній поемі Віктора Гюго, де зовнішність та тіло Мазепи займають центральне місце. Сексуальність гетьмана постає у суто романтизованому забарвленні, вона є невід’ємною від тем страждання, кохання та чуттєвості. Тоді як в українській літературі ХІХ століття при висвітленні Мазепи акцент робили саме на політичних вчинках гетьмана. Романтичний образ створює вже Володимир Сосюра у першій половині ХХ століття, протиставляючи образи юного Мазепи-коханця та зрілого Мазепи-гетьмана. Згодом звернення до особистого життя гетьмана стає фактором, що робить сконструйований образ глибшим і більш багатогранним, а отже — цікавішим для широкої публіки.

Звернувшись до сучасної української художньої літератури, можна помітити, що підкреслення сексуальності гетьманів поступово набирає популярності. Наприклад, у романі Юрія Хорунжого «Любов маєш — маєш згоду» 1997 року «сила» Івана Мазепи зосереджується у «прекрасній Гелені», яка віддає перевагу Мазепі, а не іншим численним претендентам. Чоловічі бажання зображують достатньо детально. Увесь розвиток гетьмана супроводжють жінки, і часто він навіть залежить від жінок, які стають його коханками, підтверджуючи його сексуальність. Так само і політичні невдачі обґрунтовують невдоволеністю особистим життям. Неодноразово використовувався ще один прийом: осуд жінки передує осуду народу, що є класичним ототожненням підкореної землі та жінки. Схожі тенденції можна спостерігати і в інших подібних творах, зокрема в «Останньому гетьмані» Юрія Мушкетика 2010 року. У цьому романі маскулінність до Кирила Розумовського «приходить» тільки внаслідок здобуття посади гетьмана та подальшого наслідування образу Мазепи.

Попри те, що володарів або героїв наділяли маскулінними рисами протягом тривалого часу, їхня сексуалізація — явище відносно нове, особливо в українській літературі. Більше того, поєднання маскулінності з гетеронормативністю відбулося не так давно. Згідно з дослідженнями Сергія Жеребкіна, для козацького суспільства був характерним саме «чоловічий гомосексуальний ерос, адже він регулює соціальні стосунки у групі чоловіків завдяки особливому механізму сексуальної дискримінації. Функціонування цього механізму виключає інтимні сексуальні стосунки з жінкою, а також будь-який статевий акт, який не є знаком “опущення” індивіда»⁶Жеребкин С. Сексуальность в Украине: гендерные “политики идентификации” в эпоху … Continue reading. Свою тезу Жеребкін підкріплює цитатою з «Записок про Північну Русь» Пантелеймона Куліша, яка була побудована переважно на фольклорному та історичному матеріалах: «Який сором робить нам Ногаєць [прізвище козака], пане батько! Повадився ходити до пономарихи, наче пес якийсь!» Куліш пише, що після цього гетьман наказав вбити Ногайця. Також  Жеребкін наводить приклади схвалення вбивства жінки після статевого акту з нею. Таким чином, і романтизація, і сексуалізація образу гетьмана є доволі сучасними літературними прийомами, які мають мало спільного з реальністю. Варто відзначити, що вперше такі тенденції знаходимо у західній літературі, а в українській вони з’являються пізніше.

Схожі риси можна помітити й у кінематографічному зображенні козацтва. Для радянських часів характерним був або гумористичний образ козака (наприклад, у фільмі «Пропала грамота» Бориса Івченка), або ж образ, що підкреслював військові досягнення («Богдан Хмельницький», «300 років тому…»). Натомість, переглядаючи український кінематограф з 1991 року, можна помітити наслідування західних кінотрадицій, серед яких і типове наділення головного героя сексуальними рисами. Якщо у радянських стрічках сексуалізації немає, то, наприклад, у голлівудському фільмі «Козаки» 1928 року вона проявляється вже доволі яскраво. Сюжет фільму побудований навколо стосунків козака з коханою жінкою, тут же наявний зв’язок військових перемог із особистим життям: відмова воювати призводить до складнощів у коханні. Варто також відзначити, що головну роль козака зіграв один із найпопулярніших голлівудських акторів німого кіно — Джон Гілберт.

Український напрямок на вестернізацію та наділення козака рисами героя достатньо прозоро сформулював режисер Олесь Санін в інтерв’ю до фільму «Мамай» від 2003 року:

«Тоді багато почали говорити про козацтво, такі романтичні історії постали… Здавалося, ось-ось почнуть знімати наші фільми про все це, ось-ось сюди кинеться увесь Голлівуд, щоб теж козаків фільмувати. <…> Та бачене згодом на екрані розчарувало й засмутило до глибини душі. Ці кіновізії козацтва не мали нічого спільного з чеснотами лицарства; була горілка, замаслені пики, приклеєні вуса й між матюками вигуки “гей-гей”, що, я вважаю, не є правдивим. <…> Якби всі козацькі “пригоди” не мали підґрунтя лицарських чеснот, боротьби за правду, смерті за іншого, нічого б у народній пам’яті не лишилося. І я хочу, щоб <…> всі люди бачили на екрані козаків — справжніх, достойних людей, а не злидарів, що за горілку завоювали пів-Європи. Оце моя внутрішня релігія…».

Таким чином, один із найуспішніших сучасних українських режисерів відверто зізнається у конструюванні такого образу козака, який ідеально підходив би під «лицарство». У самому ж фільмі «Мамай» сюжет зав’язаний на любовній лінії козака, через яку розкриваються його маскулінність та тілесність.

Приклад подібного зображення гетьмана знаходимо вже у фільмі «Богдан-Зиновій Хмельницький» 2006 року. Сюжет фільму побудований за мас-медійними зразками: щоб зобразити гетьмана більш привабливо та підкреслити мужність лідера, увага значною мірою зосереджена на його стосунках із жінками. Ця тенденція триває і посилюється у 2015 році, коли на екрани виходить фільм «Гетьман», головним героєм якого також є гетьман Богдан Хмельницький. Якщо у стрічці 2006 року лінія стосунків гетьмана з жінками була радше допоміжною для сюжету, то в картині 2015 року увесь сюжет побудований навколо любовної трагедії Хмельницького. Для порівняння, у радянських фільмах «Богдан Хмельницький» або «300 років тому…» увага зосереджена майже виключно на військових успіхах гетьмана.

Важливо відзначити, що в сучасних інтерпретаціях образу гетьмана наголос на його інтимному житті й сексуальності прямо пов’язаний із його героїзацією. Адже у випадках, коли козацтво зображують інші культури (які, відповідно, мають інші історичні нормативи), сексуалізації гетьманства не відбувається. Візьмімо, наприклад, фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем». Образ Богдана Хмельницького у фільмі зовсім не сексуальний, він скоріше нейтральний. Також цікаво звернути увагу на образ Івана Богуна, козака-полководця, який протистоїть головному героєві фільму — представнику польської шляхти — та програє йому. Звісно, програш Богуна — це передусім програш у маскулінності, адже жінка, до якої він має почуття, не відповідає йому взаємністю і вважає його надзвичайно непривабливим. Тобто на польському прикладі ми бачимо скоріше асексуалізацію козацького полководця.

Сексуалізація українських гетьманів, окрім імовірної героїзації, має на меті також вписування національного героя у сьогоденний контекст, його осучаснення. Коли героя наділяють рисами, притаманними культурі сьогодення, він стає зрозумілішим та ближчим. А саме такий образ легше використовувати у рекламі, масовому мистецтві, брендингу, розробці політичних кампаній тощо.

Якщо простежити як саме відбувається вироблення й осучаснення героя, можна виділити кілька основних етапів. По-перше, зазвичай обирають низку найбільш упізнаваних фігур, які можна обирати як своєрідні моделі: Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Пилип  Орлик, Іван Сірко. По-друге, щоб зацікавити «споживачів образу», козака наділяють певними привабливими для сьогоднішньої людини рисами. Однією з таких рис є патріотизм — тому обраному ватажку приписують прагнення до «кращого майбутнього країни». Третій крок передбачає звернення до сексуальності як запоруки успішності образу. Звісно, що подібна сексуалізація не є історичною, вона є скоріше вимогою та необхідністю сьогоденної культури. Вона часто виражається у гіперболізованій маскулінності героя.

Таким прикладом є сучасна чоловіча мода в Україні. Починаючи з 2013 року (коли потреба у формуванні героїчних образів особливо загострилася) козацькі чуби перестають бути нетиповими зачісками та переходять у тренд. Нерідко це стає тим атрибутом, який доповнює камуфляжну форму, що також почала в Україні символізувати героїзм.

Якщо звернутися до сучасних рекламних проектів, які використовують образ козака або гетьмана, то помітимо, що вони часто пов’язані з алкоголем — це, наприклад, горілки «Гетьман» і «Козацька рада», арахіс «Козацька слава», низка ресторанних комплексів. Ця продукція спрямована в основному на чоловічу аудиторію, тому в рекламі підкреслюється маскулінність козака, проте до його еротичності реклама ставиться дуже обережно.

Особливо показовою є рекламна кампанія бренду «Козацька рада». З 2015 року вони переорієнтувалися з «історичності» на зв’язок козаків із сьогоденням, що сприяло збільшенню аудиторії продукту. У їхній рекламі образ козака розкривається через успішного сучасного молодого чоловіка. Два приклади для наслідування зливаються в одному образі, відбувається неприховане поєднання історичного та сучасного. Як наслідок, це приносить позитивний результат у розповсюдженні реклами.

Отже, сексуалізація стала одним із тих методів, завдяки яким образи впроваджуються у медійний простір. Запозичивши певні риси з уже усталених західних зразків, сексуалізоване зображення гетьмана починає вписуватися в український контекст. Воно не переважає серед усіх сформованих гетьманських образів та не входить до сфер, де спроб осучаснення козака немає — наприклад, до шкільних матеріалів. Однак ефективність використання теми сексу у потужних образах поступово усвідомлюють виробники іміджів, що дає певні результати вже на ранніх стадіях такого впровадження.