Минулого року мешканців Егейських островів номінували на Нобелівську премію миру за допомогу біженцям, які прибували на острови, щоб рухатися далі на Захід. Афіняни теж не пасуть задніх. Через тутешні сквоти, створені для біженців та мігрантів, за останні два роки пройшли кілька тисяч осіб.
Ольга пояснює новій мешканці тутешні правила: ми разом готуємо їсти, прибираємо, кожен допомагає підтримувати будинок у доброму стані, тут немає кухарів, прибиральників чи іншого персоналу.
Жінка слухає уважно і з розумінням вигукує:
— Це як в армії!
— Ну-у, не зовсім… Спробуймо поговорити про це завтра, — збентежено відповідає на це Ольга.
Ольга проводить такі розмови щодня. З вагітними жінками, самотніми чоловіками, сім’ями — усіма, хто шукає притулку в колишньому готелі City Plaza. Тут є місце для 400 людей. Зі 167 дітей, які тут мешкають на час нашої розмови, 22 народилися у City Plaza.
Семиповерховий готель City Plaza — це найвідоміший сквот-притулок для біженців у Афінах. Таких захоплених будинків в Афінах є близько десяти. Постійно виникають нові, а якісь закриваються, та ще й не всі є відомими. Тому точну цифру назвати складно. Як кажуть активісти, в усіх афінських сквотах разом зараз живуть близько двох тисяч людей.
Сквот City Plaza знають найбільше не лише тому, що він найбільший. Його команда грамотно працює з соцмережами і медіа. Можна, наприклад, подивитися їхню кампанію збору коштів «Найкращий готель у Європі».
Проте до журналістів вони не дуже відкриті. Аби легально прийти познімати у сквоті, мені потрібно зв’язатися з координаційною групою з медіа. Пишу їм листа і тиждень чекаю на відповідь. Вже повертаючись з Афін до Києва, в аеропорту Бориспіль отримую відповідь: будь ласка, приходьте.
Я все ж потрапляю до City Plaza іншим шляхом, не чекаючи на «офіційний» дозвіл. Історію City Plaza дізнаюся від Ольги. Вона не дозволяє себе фотографувати — «знаєте, ми тут нелегально» — але розповідає про ініціативу. Поки говорить, втихомирює дітлахів, які гасають навколо. Швидко розуміє, що це марно. Ловить найближчого хлопця років десяти:
— Це Хусейн. Він тут живе від самого початку. З вересня Хусейн ходить до школи, тому вже добре говорить грецькою.
Засквотили City Plaza майже рік тому — у квітні 2016-го. До того учасники Антирасистського колективу, до якого належить Ольга, організовували «точкові» й тимчасові пункти солідарності: роздавали на вулицях їжу та медикаменти, наприклад. На той час, до весни 2016 року, Греція була транзитною країною для більшості біженців. Люди не затримувалися надовго: прибували з островів чи сухопутних місць перетину грецького кордону, минали Афіни, їхали на північ до кордону з Македонією і далі на північний захід.
У березні 2016 року ЄС і Туреччина підписали угоду щодо біженців, що уможливила депортації, «балканський» шлях перекрили, і близько 60 тисяч людей опинилися в Греції-пастці. Вони терміново потребували житла. Табори — для багатьох це був останній варіант. Жахливі умови життя, а до того ж переважно далеко від великих міст. Біженці не хотіли йти в табори з остраху перед можливою депортацією.
City Plaza не був першою сквотерською ініціативою для допомоги іноземцям, які не планували надовго лишатися в місті, але тимчасово потребували житла. У чотири рази менший сквот по вулиці Нотара виник ще у вересні 2015 року.
Спершу сквоти надавали притулок лише на кілька днів. Notara26 мав щось на кшталт обмеження — 10 днів. Та ніхто й не хотів лишатися на довше. Сьогодні тут люди живуть по 10 місяців і більше. Вони чекають на інтерв’ю з зі службами надання притулку або на спосіб нелегально перетнути кордон.
Колишню офісну будівлю переобладнати для проживання сотні людей непросто. Проблеми з сантехнікою тут є звичною річчю. А на початку лютого активісти, волонтери та мешканці зайняті конструюванням перегородок, які створять щось схоже на кімнати. В кімнаті-медпункті волонтер зосереджено креслить макети полиць. Відволікаю від роботи Стеліоса, координатора Notara26.
Стеліосу трохи за 20, окуляри роблять його схожим на американського синдикаліста Карло Треска. Ми сідаємо поговорити в холі, де стоять кілька диванів та м’яких крісел — тут щовівторка відбуваються загальні збори мешканців та всіх причетних до ініціативи. Але в холі розмова не йде: весь час хтось підходить, аби запитати Стеліоса про щось чи порадитися. Йдемо у кафе за рогом, на площі Екзархія. В цьому районі, відомому своїм анархістським рухом, розташовані майже всі афінські сквоти. Стеліос п’є каву по-грецьки і в перервах між телефонними дзвінками малює схему виникнення сквотів для біженців в Афінах. І пояснює світогляд.
— Єдина ідеологічна лінія тут — антирасизм, антисексизм, антифашизм. Ти расист — вибач, не можеш бути частиною сквоту. Ну і, звісно, самоорганізація, горизонтальна структура, ніхто не кращий за інших.
Сквоти принципово не співпрацюють з міжнародними гуманітарними місіями чи будь-якими громадськими організаціями, не залежать від держави. Існують на благодійні внески, причому City Plaza отримує 95% внесків з-поза Греції. Notara26 теж збирає внески на різних онлайн платформах — наприклад, ось тут. Греки, кажуть активісти, вже виснажені волонтерством. І збіднілі. Проте й зараз є люди, які приносять пачку памперсів чи макаронів — що можуть. Ольга про це говорить із вдячністю: на один обід у City Plaza, наприклад, потрібно 100 пачок спагеті. Якщо після обіду в одному зі сквотів лишилася їжа, її приносять в сусідній, щоб не пропадала.
Головна ідея сквотерських ініціатив, зі слів Стеліоса, — донести думку, що мешканці можуть взяти життя у свої руки і не мусять чекати, поки держава щось їм дасть.
— Ми не прагнемо залучити їх до нашої політичної діяльності. Але самоорганізація не належить до певного політичного спектру, — каже він.
— Це місце особливої зустрічі, — говорить Ольга про City Plaza. — Активісти розпочинають сквотерську ініціативу з ідеологічних причин — щоб протистояти кордонам та соціальному виключенню, створити простір спільного життя і водночас боротьби.
Ольга називає City Plaza особливим селищем. Як і в кожному селищі, тут є ті, хто переймається, і ті, кому байдуже. Для активістів це політична акція, й вони свідомі того, що мешканці сквотів — це перш за все люди, які відчайдушно потребують безпечного притулку для життя. Це люди з різним минулим та несхожими планами на майбутнє, і не всі вони погоджуються з ідеями, які сповідують координатори сквотерських ініціатив.
Стеліос розповідає, що спершу в Notara26 на збори приходили лише координація та волонтери. Мешканці займали позицію «ви що, ми тут лише на три дні, які обговорення».
— Та коли спільнота стає спільнотою, дедалі більше людей починають цікавитися, висловлювати свої переконання: «я думаю так», «я хочу цього». Це повільний процес, але він працює. Ми намагаємося не обрубувати людей, які хочуть говорити, навіть якщо це щось не дуже політкоректне чи ввічливе. Є проблема — ми намагаємося розв’язати її консенсусно. Я не хочу, щоб ви зі мною погоджувалися, але хочу, щоб ми зрозуміли одні одних і знайшли спосіб жити разом, — пояснює Стеліос.
Він стверджує, що сьогодні жителі Notara26 самі організовують усе, що стосується кухні, прибирання та охорони будинку. Координація не має справу до вирішення таких щоденних потреб, окрім того, що стосується внесків від тих, хто охочих допомогти.
— На зборах нам просто кажуть, що робити, — каже Алі, мешканець City Plaza.
Проте той же Алі регулярно допомагає на «готельній» кухні готувати їжу на 400 осіб.
Сьогодні, як говорять і Стеліос, і Ольга, часових обмежень на життя у сквотах немає. Нові мешканці заселяються, щойно звільняється місце. Важко зрозуміти, як регулюють чергу людей, які хочуть оселитися в сквоті, якщо взагалі існує черга. Ольга говорить, що немає жодного списку кандидатів на поселення. Стеліос пояснює, що вся мережа сквотів між собою пов’язана і якщо в Notara26 немає місця, він дзвонить в Араховіс, Школу №2 чи інший сквот і знаходить місце для людини.
Ольга визнає, що як на людей, які заперечують кордони, вони встановили дуже чіткі обмеження в City Plaza. Однак який ще може бути вихід, якщо в готелі — рівно 100 кімнат, а всі мешканці мають родичів і друзів, які потребують житла. Спершу питання про поселення виносили на загальні збори в City Plaza, але з часом через жахливі суперечки з цього приводу координаційна група вирішила сама приймати рішення про поселення.
Як розповідає Стеліос, сквот по вулиці Нотара був першим, започаткованим саме для того, щоб забезпечити житло для чутливих і вразливих соціальних груп, людей із проблемами зі здоров’ям, сімей на кілька днів, доки вони не знайдуть спосіб виїхати. До City Plaza приймають не лише вразливі групи. Вразливість — це критерій, але не єдиний. Як каже Ольга, вони не можуть допустити перетворення City Plaza на «лікарню, яку ніхто не зможе обслуговувати».
Сквоти надають житло й самотнім молодим чоловікам — це та соціальна група, з якою довго ніхто не знав, як працювати. Не всі з них зайняті роботою, багато хто просто чекає і має багато вільного часу. Сварки та бійки тут теж трапляються — сквоти не нагадують такі собі «острівці свободи та рівності», як каже Ольга. Адже мешканці — всі різні, з різними поглядами та минулим, а також стереотипами стосовно одні одних:
— Присутність координаційної команди важлива. Ми намагаємося обговорювати і втручатися у конфлікт, доки він не розрісся. Наприклад, біженець з Афганістану може сказати: араби не допомагають, і ми намагаємося проговорити: це не означає, що всі араби роблять це, а всі афганці — лише це. Є чимало афганців, які ніколи не допомагають, і багато арабів, які дуже залучені.
Фото авторки та надані ініціативою Notara26