Переклала Аліна Полівода
Нерівність — це одна з найбільших політичних проблем ХХІ століття, на яку багато коментаторів вказують як на суттєвий чинник підйому популізму. Зрештою, ніщо не може свідчити про тріумф простої людини більше, ніж висунення мільярдера, що нажив свої капітали на ринку нерухомості, на посаду президента Америки.
У своєму новому звіті МВФ досліджує, як фіскальна політика може допомогти подолати нерівність. У країнах із розвиненою економікою оподаткування вже справляє вплив. Коефіцієнт Джині (стандартна міра нерівності доходів) приблизно на третину нижчий після врахування податків та трансфертів, ніж до нього. Але хоч така політика і компенсувала приблизно 60% змін у ринковій нерівності в період з 1985 до 1995 року, після цього періоду вона майже не мала ніякого впливу.
Це відбувається через зміну політичного курсу. На Заході податки на вищі доходи повсюдно впали. Цьому сприяє ряд причин, стверджують експерти МВФ. Податки, які сплачують високооплачувані працівники, могли стати більш «гнучкими» (тобто чутливими до змін облікових ставок). У нашому мобільному світі еліта може змінювати місце проживання, щоб знизити свої податки. Але немає жодних ознак того, що ця гнучкість зросла в останні десятиліття. Друга причина, яку легко відкинути, могла б полягати в зниженні частки доходів, які припадають на багатих — але насправді ця частка, звісно, зросла. Третій варіант можливої причини — суспільний консенсус щодо необхідності знижувати податкові ставки, щоб допомогти багатим. Проте насправді, як показують опитування, зараз люди більше підтримують політику перерозподілу, ніж у 1980-х.
Ще однією причиною, через яку уряди можуть знизити рівень податкових ставок на найвищі доходи, може бути створення сильніших стимулів до інвестицій, щоб таким чином прискорити економічне зростання. Саме це, схоже, і є обґрунтуванням зниження податків, яке запропонував президент Дональд Трамп.
Але у своєму аналізі податкових ставок в країнах ОЕСР в 1981–2016 роках МВФ не виявив чіткого зв’язку між ступенем прогресивності податкової системи та економічним зростанням. Більше того, дослідники зазначають, що країни, які прагнуть перерозподіляти багатство, цілком можуть мати «простір для підвищення прогресивності оподаткування доходів без значного сповільнення темпів росту».
Останнє речення візьмуть собі на озброєння ліві політики. Але цей аргумент в одних країнах спрацьовує краще, ніж в інших. МВФ вважає, що оптимальна ставка податку на вищі доходи — якщо метою є максимізація податкових надходжень — становить 44%. Найвища ставка у Британії вже сягає 45%. Таким чином, дослідження МВФ насправді не додає аргументів на користь позиції Джеремі Корбіна (Jeremy Corbyn), лідера ключової опозиційної Лейбористської партії, який хоче збільшити максимальну ставку до 50%. Можливо, це кращий аргумент для американського демократа Берні Сандерса, адже найвища ставка в США, ще до будь-яких трампівських скорочень, становить лише 39,6%.
Навіть тут потрібні застереження. Компанії схильні переміщатися в пошуках більш сприятливого податкового режиму — звідси й успіх Ірландії у привабленні бізнесу завдяки 12,5-відсотковій ставці податку на прибуток корпорацій, а також ґвалт щодо «інверсій», коли американські компанії переїжджають за кордон, до юрисдикцій із нижчими податками. У відповідь країни невпинно знижують податки на прибуток. З 1990-х років середня ставка у країнах із розвиненою економікою впала більш ніж на 13 відсоткових пунктів (див. графік).
Чимало заможних осіб можуть обрати змінити спосіб звітування про свої доходи, щоб скористатися перевагами низьких корпоративних податків. Таким чином, складно підвищити ставку податку на доходи фізичних осіб, водночас знижуючи ставку податку на прибуток. У своїй доповіді МВФ стримано зазначає: «Міжнародна координація податкових ставок потенційно може вирішити цю проблему, але досвід показує, що її надто важко досягти». Отже, чи існують інші шляхи зменшення нерівності за допомогою податкової системи? Інший спосіб, про який говорить МВФ, — це оподаткування майна, яке утворює нерухомі активи. Податки на спадщину є ще однією можливістю, хоча вони й пов’язані зі значними витратами на впровадження, і жодна з країн Великої сімки не отримує більш ніж 1% свого ВВП за допомогою цих податків.
Враховуючи політичний вплив багатіїв, навряд чи виникне міжнародний консенсус щодо зменшення нерівності шляхом підвищення податків. За браку такого консенсусу мало які держави ризикнуть в односторонньому порядку підняти свої ставки. Крокує вперед, однак, майбутній уряд Корбіна, який планує підвищити податки як для компаній, так і для фізичних осіб — і все це в контексті Брекзіту, коли компанії в будь-якому разі можуть переглянути своє рішення інвестувати в Британію. Це буде економічний експеримент, за яким уважно стежитимуть інші країни. Це можна зробити новим національним гаслом: «Британія: ми випробовуємо нові підходи, щоб вам не доводилося цього робити».
Джерело: The Economist