Ранковий Шевченко
— Ти дивись, дивись. Тут знову якийсь марш.
— А то не тих веселкових?
— Пише, що марш за права тварин. Певно, за варварів говоритимуть, що травлять собак або знущаються над ними.
Таку розмову ведуть дві літні жінки, які щойно завершили своє тренування та рухаються до виходу з парку Шевченка повз невеликі групи людей з плакатами. На марш зиркнули, але пішли далі.
На годиннику 10:56, Всеукраїнський марш за права тварин у Києві починається о 12:00, тому поки на місці зустрічі людей не так багато. Це вже четвертий такий захід, і цього року він нарешті відбудеться офлайн. У 2020-му Марш довелося скасувати через пандемію та карантин.
Поруч із пам’ятником Тарасу Шевченку припаркувалася машина з банерами «Україна — гуманна країна» та «Захист слабких — справа сильних».
— Підходьте, тут марш скоро буде. От-от починаємо, — агітує перехожих один з організаторів акції у камуфляжній куртці. Потім повільною ходою йде до автівки та вмикає пісню — трек гурту YUKO «Тваринам теж потрібна любов».
У ранковому парку багато людей. Неділя. Хтось ще просто гуляє, хтось бігає. Озираючись, можна помітити, як діти ловлять мильні бульбашки, а трохи далі — як літні люди займаються спортивною ходьбою.
Після 11:30 площа навколо пам’ятника заповнюється дуже швидко. Люди гуртуються трохи щільніше, підіймають плакати (а хтось їх на місці лише створює) і чекають старту. Дуже багато є й тих, хто прийшли сюди зі своїми домашніми улюбленцями — собаками.
Проходячи повз людей, можна було помітити різні написи на плакатах: «Прийміть 5409 — врятуйте циркових тварин», «Уяви, що ти котик», «Вимагаємо заборони притравочних станцій», «Ні фотопослугам із тваринами», «До біса дельфінарії! До біса капіталізм!», «Тварини — як люди, також відчувають біль».
А от під самим пам’ятником Шевченка монтують великий банер з ключовим гаслом маршу: «Захист слабких — справа сильних». Саме звідти сьогодні говоритимуть спікери. Поруч з ним, на отій уявній сцені, стоять організатори. Марш вже от-от має початися.
— Дивись, ці всі люди прийшли завдяки тобі.
— Ні, вони всі прийшли, бо в нас одна ідея, — каже одна організаторка до іншої, а потім її радісно обіймає.
— Якщо ви хочете тут стояти, то краще зійдіть трохи нижче. Бо тут трембіти піднімати будуть, а ви ж розумієте, що вони великі. Повторюю всім: щоб вас не зачепили трембіти, зійдіть трохи нижче, — попереджає одна з організаторок.
Люди займають свої місця трохи нижче, і вже за кілька хвилин Всеукраїнський марш за права тварин починається.
«Кільканадцять вимог»
Жорстоке поводження з тваринами та відстоювання їхніх прав — це те, що зібрало тут кілька сотень людей.
— За час роботи своєї каденції Верховна рада IX скликання ухвалила лише один зоозахисний законопроєкт № 2351, — каже співзасновниця UaAnimals Ольга Чевганюк.
Цей законопроєкт депутати підтримали не так давно — 15 липня 2021 року. Він забороняє відстрілювати тварин, надавати фотопослуги з ними та залишати тварин у машинах. Але цього, на думку організаторів, зовсім недостатньо. Тому цього року вони мають кільканадцять вимог. Зоозахисники збирають підписи під закликом до Президента, Прем’єра та депутатів Верховної Ради, аби домогтися законодавчої заборони цирків з тваринами, контактних зоопарків і дельфінаріїв, хутрових ферм, притравочних станцій, тестування косметики та парфумерії на тваринах.
Але і самої підтримки законопроєктів, на думку учасників маршу, недостатньо. Вони також вимагають контролювати виконання вже чинних законів, які захищають тварин від жорстокості.
— А ви звідки? — питаю дівчинку, яка стоїть поруч.
— З Шепетівки я.
Оля — десятикласниця з Хмельницької області. Приїхала до Києва у справах, але дізналася про марш і прийшла.
— Вам плакат дати? — перебиває нашу розмову волонтерка.
— Мені давайте, — каже Оля.
Детально роздивляючись плакат, який щойно отримала, дівчина продовжує пояснювати, чому вона сьогодні тут:
— Я не зоозахисниця, але мені не байдужа доля тварин, бо у мене є кіт і собака. Вони домашні, і мені страшно було б відпускати їх на вулицю, знаючи, скільки негуманних людей існує.
Як тільки Оля замовкає, до нас підходять ще дві волонтерки. Поки одна збирає підписи під документом зі зверненням до влади, інша роздає символіку маршу учасникам. За бажанням дівчина клеїть стікери на одяг чи сумку.
— А у вас наліпка є? — питає волонтерка.
— Нема, але можете от сюди наклеїти, — відповідає літня жінка у червоному пальті.
— Добре, зараз зроблю. Дякую, що прийшли!
— А як тут не прийти. Ви гляньте на мою Мілку. Я її з вулиці підібрала.
— Чому ви сьогодні тут? — питаю у неї.
— Раніше я не могла ходити на такі марші. Не чула ніколи про них, але у мене є внучка, то вона мені розповіла, що у Львові на такий йде. От і я собі вирішила прийти. Мілку підтримати хочу і її братів та сестер.
Цій літній жінці 87. Вона прийшла зі своєю собакою, якій 18 років. Каже, що підібрала її під магазином у своєму районі, коли поверталася додому.
Щоб нас чули
— Ми починаємо. Можете помахати руками, якщо ви мене чуєте.
У парку, крім дерев, ще й на кілька хвилин є ліс рук. Стає все гучніше, люди ховають телефони і займають зручні місця. Хтось стоїть вже з плакатами, а хтось ще свої доробляє.
— Сьогодні у 30 містах України одночасно відбувається Всеукраїнський марш за тварин. Наша задача — бути гучними і донести інформацію.
— «Захист слабких — справа сильних», — двічі скандують учасники та учасниці Маршу.
— «Україна — гуманна країна», — лунає далі.
— Ми рухаємося вперед тільки тому, що нас так багато!
Учасники маршу зустрічають виступи оплесками та вигуками. Зі сцени говорять про забиття норок для хутра, притравочні станції, зоопарки, дельфінарії та тих, хто знущається над тваринами.
— «Живодерів за ґрати! Живодерів за ґрати!»
— «Давайте разом скажемо: Годі мучити тварин! Годі мучити тварин!»
А от компанія, яка стоїть недалеко від мене, вже хвилин 5 обурюється, що до тварин досі ставляться, як до іграшок, і згадує не таку давню історію про дівчину, яка вбивала тварин на камеру.
— Ми тут, бо не хочемо, щоб тварин вбивали, били і знущалися над ними. Зараз є багато випадків, коли люди роблять з ними все, що хочуть, а покарання ніякого немає, — озвучує позицію компанії дівчина Катя. — Ми захищаємо тварин і хочемо, щоб так робили всі. Це про гуманність, це про людське.
Бити не можна, любити!
Ледь не під час кожної промови люди обурюються й обговорюють сказане зоозахисниками.
— Ну да, вони всі охотники, то їм і не вигідно приймати законопроєкти.
— А шо їм взагалі вигідно, тато! Тварини ж мають право на гідне життя без терпіння. Вони ж то не терплять, а у комфорті живуть.
— А вони — то хто?
— Та ті… Ну, наші депутати.
Поки тато опускається до собаки, мама з дочкою далі гучно обговорюють обіцянки депутатів, і виглядає так, що вони зовсім забули, що марш досі триває. Поруч засмучена жінка тримає свого джек рассела й уважно слухає промову.
— Це мій перший марш і перший з моєю собакою Бертою, — розповідає жінка трохи згодом. — Декілька місяців тому я знайшла цю малечу в метро, вона поранилась на ескалаторі. Ми шукали власників, але вони так і не знайшлись. Багато людей викидають тварин, як тільки награються, а притулки зараз переповнені. Сьогодні я прийшла з власним гаслом: «Не купуйте тварин, а забирайте».
Небо з блакитного стає сірим і починається легкий дощ. Люди починають поводитися більш жваво. Хтось дістає з рюкзака парасолю, ще хтось — підготовлені заздалегідь дощовики, а комусь просто доводиться прикриватися плакатами, які до того були ретрансляторами заяв за захист прав тварин.
— Якщо ви не боїтеся дощу, то давайте разом скажемо: «Захист слабких — справа сильних». Зараз ми будемо виходити з парку. Попереду буде банер, і ми будемо йти в його ширину. Зустрічна смуга має бути відкрита для проїзду, — закликає організатор зі сцени.
Учасники й учасниці маршу стають ближче одне до одного, формують колону і вирушають у сторону Верховної Ради через Хрещатик.
— Маруся, ану, давай, одягай капюшон, бо нікуди не підемо.
— Мам, зараз одягну! А ти Барні на руки візьми. Він же білий!
— Пішли вже!
У супроводі правоохоронців колона вирушає до Парламенту, дорогою скандуючи зоозахисні гасла.
— «Хутро — криваве жлобство!», «Ми за цирк без тварин!», «Контактний зоопарк — концтабір для тварин».
— Зараз ми проходимо через Кабінет Міністрів України. Закликаємо міністра: «Годі відкладати гуманність! Гуманність завжди на часі!», — каже організатор, який веде колону.
— «Захист слабких — справа сильних», — кілька разів підряд вигукують учасники маршу за права тварин.
— Що вас сюди привело? — питаю у хлопця, який іде поруч.
— Я — зоозахисник, і я тут, бо мені не байдуже. Мені болить за тварин. Раз у місяць я рятую близько 5-10 собак чи котів.
Він починає скандувати разом з усіма: «Рятуй тварин — вимагай гуманності!», а потім продовжує.
— Поранених тварин я відводжу у притулок, де волонтерю, але не всі вони навіть виживають після живодерів. Я хочу, щоб ухвалили законопроєкт, який допоможе карати винних за таке ставлення до тварин.
— А документ ви підписували? — питаю я.
— Так, але ще б то щось допомагало, — засмучено відповідає Данило.
Колона й далі поволі рухається до Верховної Ради. Люди знайомляться, фотографуються, розмовляють, не забуваючи при цьому скандувати. Ворота ВР перед учасниками пообіцяли відчинити, щоб ті могли зайти на територію і вже звідти звернутися до депутатів.
— Саме до депутатів у нас найбільше звернень, бо вони відкладають питання гуманності! — каже організатор маршу і закликає скандувати: «Україна — гуманна країна».
Коли колона доходить до ВРУ, дощ знову змінив сонце. На вулиці стало сиро, мокро, людей поменшало, але найвідважніші залишилися. Настав час вільного мікрофону під ВРУ, і кожен мав змогу висловити те, що хотів.
— Люди, ви змокли і вам холодно? А тепер подумайте, що відчувають тварини, коли їх катують і коли на них проводять досліди?
Текст написаний у рамках проєкту «Школа соціального репортажу» за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.