Переклав Андрій Рєпа
Ле Пуен. Цього разу ІДІЛ вимістила злість у церкві в Сен-Етьєн-дю-Рувре, де ісламський терорист перерізав горло священику. Навіть якщо вже були інші спроби, як-от напади Сіда Ахмеда Ґлама у Вільжуїфі, тепер межу подолано. Який у цьому сенс?
Мішель Онфре. Ніякої межі не подолано: все триває, просто триває… Годі щоразу говорити, що ми перетнули межу, коли терористи атакують потяг, літак, відпочивальників на пляжі, школярів у школах, хворих у лікарнях. На жаль, це лише варіації на одну й ту саму тему. Це ті самі, хто в ім’я того самого ідеалу робить те саме, — й вони ж попереджали нас, що й далі чинитимуть так, байдуже, чи був розгромлений Мосул, чи ні. Тепер нам треба називати речі своїми іменами: Франція увійшла в генеалогію громадянської війни. Громадянська війна, власне, позначає таку ситуацію, за якої одні французи вбивають інших французів в ім’я несумісних ідей: у нашому випадку ісламська теократія проти республіканської демократії. Одні французи нищать інших французів в ім’я радикального ісламу і вважають своїм ворогом Захід у всіх його проявах. Звісно, громадянська війна не дійшла до тієї фази, коли громадяни беруться за зброю, щоб атакувати членів мусульманської спільноти — і тим краще. Але якщо політики й далі виказуватимуть свою безпорадність, можна боятися, що люди почнуть гуртуватися в народні міліції. Мас-медіа в полемічному запалі привчили нас до буденного вживання термінології крайніх правих сил, і то протягом багатьох років, але така термінологія тепер грає з нами злий жарт. Провладні ЗМІ говорять так, як зазвичай говорять ультраправі… Це теж сприяє зануренню в цю війну. Втім, пам’ятаймо, що перехід до дії вже стався на Корсиці, коли там спалили мечеть («місце молитви», як казали ЗМІ, щоб уникати дражливого слова…). Потрібно усвідомлювати реальний стан справ.
Тепер от була атакована сільська церква… Це означає, що більше ніде не сховатися, ніде не можна почуватися в безпеці? Це сталося у вашій рідній Нормандії…
Він мені не йде з голови, цей бідолашний старий священик на пенсії. Йому було 86 років, він служив месу для кількох худорлявих вірян у маленькій нормандській церковці, до якої я, атеїст, інколи заходив, шукаючи умиротворення, яке там панувало, нерухомого часу, який там застиг, історій скромних людей, які там збиралися. Перерізати горло старому кюре, який злидням цього світу міг протиставити лише молитву й любов до ближнього, — це як напасти на дитину або одну з тих істот, яких уславлює Нагірна проповідь. Перерізати горло старому, який закликав любити ближнього, просто тому, що вірші Корану, на жаль, виправдовують такі вчинки — це жест, що перевищує розуміння кожного, хто воліє зберегти здатність розумного пояснення. Наскільки мені відомо, один із двох нападників був нормандцем, він мешкав у своїх батьків у Сен-Етьєн-дю-Рувре. Отже, то були місцеві, нормандці, які в ім’я радикальних сур Корану ріжуть горло нормандському священикові, який проповідує те саме, що проповідують найпрекрасніші вірші Корану, як-от такий: «Той, хто вбиває людину, вбиває всіх людей; той, хто рятує одну людину, рятує всіх людей» (V.32). Цей коранічний вірш проповідує точнісінько те саме, що проповідував Ісус у Євангеліях. Коли ж заради ідей французи ріжуть інших французів у селищах, які є їхньою рідною домівкою, — це якраз провість громадянської війни.
Спецслужби очікували на якусь заміновану автівку, а тут холодна зброя, перерізане горло, як у Маньянвілі, як у Сирії. Бо перерізане горло наводить більше жаху?
Заміновані автівки ще будуть, на жаль… Чому перерізане горло? Тому що деякі вірші Корану заохочують до цього! «Перерізати аорту» (сура LXIX, вірш 46) — це ж буквальний припис Корану. Сіра, що переповідає життя Магомета, наводить чимало випадків, коли Пророк власноруч різав горло своїм ворогам. Ці факти взяті просто з історії. Так, Гуйавву (Huyavv), зв’язаного й пошматованого, поставили перед Пророком, і Магомет йому сказав: «Я геть не шкодую, що був твоїм ворогом», а потім відтяв йому голову… (II.241) Так само, повернувшись до Медини, Магомет почув від племінника, що той зустрів старих самих і без коней, тож він наказав усім їм перерізати горлянку. Або ж іще. Укба, який перед смертю спитав: «Магомете, хто годуватиме моїх внуків?», почув відповідь Пророка: «Вогонь»; потім Пророк відрубає Укбі голову (I.643-646). Я нагадую, що Сіра є збіркою висловів Пророка, які визнані самими мусульманами. Бойовики Ісламської держави читають Коран і відбирають звідти те, що виправдовує їхню боротьбу. І, на жаль, їм є що взяти. Інші ж можуть визбирати з Корану зовсім іншого штибу вірші, які засуджують те, що вчиняють перші. Є, як мінімум, два іслами: фундаменталістські формули одного з них конфліктують з формулами другого, які не є фундаменталістськими.
Голова йде обертом тим більше, що ритм терактів зростає, викликаючи у наших політиків особливий ефект раптового електрошоку…
Звісно. Після першого теракту солодко-нудотні монотонні речитативи Олланда й дрижання підборіддя Вальса могли ще переконати простачків. Їхня войовнича й бундючна тарабарщина у ЗМІ допомогла їм підвищити рейтинги. Але теракт за терактом — і ця тарабарщина досягла своїх меж. Ніхто їй більше не вірить. Нині меседж Олланда такий: «Залишаймося єдині», а у підтексті слід читати: «Позаду мене»… Якби Олланд обіцяв не йти на наступні президентські вибори, можна було би не сумніватися в його словах, заявах чи діях. Може, тоді б він міг провадити політику справжнього лідера держави, а так він перетворився на невдалого психолога з керування національним стресом. Його пропозиції убогі, застарілі; рішення бомбардувати й посилювати удари по Ісламській державі нічого не зупинять, зовсім навпаки. Досить лише поглянути, до чого призвела стратегія, яку він обрав від самого початку… Але відповіді інших претендентів на трон виявилися теж убогими. Превентивне ув’язнення? Треба було би кинути тисячі людей до в’язниці за підозрою у їхній винуватості, але тюрми переповнені. Зачинити кордони? Чимало терористів уже живуть на французькій території. Збільшити військову присутність? Сформувати національну гвардію? Скликати резервістів? Набрати нових військових? Поставити солдата Республіки позаду кожного невидимого вояка Ісламської держави, який підкорюється, я вам нагадую, наказам халіфату, так само неможливо, як таранити натовп танками.
Соціолог Жерар Броннер говорить про «міметичний тероризм». Як боротися проти пропаганди ІДІЛ, яка психологічно захоплює цих непевних індивідів, цих «зомбі тероризму»?
Від самого початку терактів я не припиняю своєї роботи філософа — інакше кажучи, пропоную генеалогічне, а не моралізаторське тлумачення того, що відбувається. Олланд стверджує, що Ісламська держава оголосила нам цю війну, але вона вкладається в довгий список війн, які провадить Франція на боці США проти мусульманських країн починаючи з 1991 року, окрім часів президентства Ширака — незалежно від того, правий чи лівий у нас уряд. Відтоді ці війни, як я часто нагадую, забрали 4 мільйони життів мусульман. Цей тероризм слід розглядати в геостратегічній, а не політиканській чи моралістичній логіці. Ніхто не оголошує війни без причини. Франція, яка не має грошей, щоб підвищити зарплати своїм зубожілим класам, має гроші, щоб провадити війни повсюдно, насамперед в Ісламській державі.
Ці війни не пояснюють всього, але вони пояснюють багато. Що ж до терористів, треба буде якось провести генеалогію цілого покоління, яке було позбавлене здатності мислити самою системою національної освіти, яка не спромоглася породити дітей Просвітництва і Розуму, а натомість породила нігілістів, напоєних чорним молоком безуму. Ці бідолахи породжені безграмотною епохою, одержимі грошима, чують лише панівну ідеологію, що вже багато років закликає їх ненавидіти Францію, яка, мовляв, є країною колонізаторів, колабораціоністів, вішистів, петеністів; ця Франція, мовляв, відразлива, войовнича, антисемітська. Це все, що колись затаврували як «французьку ідеологію». На цій ідеології ненависті виросло ціле покоління, яке повірило, сприйняло її дослівно, озброїлося нею, прагнучи покінчити з такою ненависною Францією. Треба якнайшвидше покінчити з впливом цього ідеологічного і політичного персоналу, що чергується між собою при владі протягом останньої чверті століття. Дехто несе відповідальність за те, що відбувається. Однак відповідальні особи, хоч і частково винні, вони не в тому становищі, щоб могти викривати винних.
Як вийти з цього замкненого кола?
Треба змінити внутрішню й зовнішню політику, яка нізащо не хоче визнавати реальність, треба змінити політичний персонал, що не сходить зі сцени з часів ліберального повороту Міттерана у 1983 році та його мілітарного повороту в 1991 році, треба змінити соціальні моделі. Але також слід уникати приятелювання з друзями Ісламської держави. З Туреччиною Ердогана, який дивовижно вцілів після державного перевороту, що нещодавно стався в його країні; з Саудівською Аравією, одного з принців якої наш уряд нагородив Орденом почесного легіону; з Катаром, який купує все, що продає Париж. Ці держави мають прямий зв’язок із халіфатом.
І не переконуйте мене, нібито інша політика неможлива. Нам потрібна політика, яка не підливатиме олії в полум’я воєн, які не мають бути нашими. Внаслідок цього виникає, як кажуть циніки з Пентагону, «collateral damage» (супровідні втрати), тоді як насправді йдеться про супротивний табір! Тепер слово за народом, що має позбутися тих, хто створив цей світ таким, а не іншим. Уточню, щоб уникнути непорозумінь, що Марін Ле Пен не є «якраз тією людиною, яка потрібна». Тільки громадянське суспільство тепер може надати «потрібну людину». Політичному класові цього не вдалося, включно з опозицією.
Чи можна протистояти страхові?
Ні. Той, хто говорить, що не має страху, бреше. Віднині кожен знає, що є потенційною жертвою. Лише несвідомий може вдавати з себе сміливця на кшталт дітлахів, які дрижать, мов листочки, примовляючи: «Більше ніякого страху!» Комплекс Рудька з повісті Жуля Ренара — одна з варіацій заперечення реальності, яке в нас взяте за правило.
Як знайти в собі ресурси? Чи може філософія бути останньою зброєю проти варварства?
«Варварство», як і звертання до гітлерівського фашизму — це слівце, що перешкоджає мислити. Одна з варіацій славнозвісного «закону Ґодвіна». Це слово передбачає просту боротьбу зла проти добра, варварів проти цивілізованих — а отже, їх-поганих-що-вбивають-нас-хороших, а ми ж їм нічого не зробили. Така спрощена думка — продукт тих, хто мислить спрощено. Хто б хотів зла й не хотів добра? Навіть ті, хто чинить зло, чинить його в ім’я добра! Філософія нічим не зарадить, якщо стане в один ряд зі свічками, плюшевими іграшками, дитячими малюнками, які малюють дорослі, букетами квітів, пунктами керування стресом, войовничими заявами політиків, які більше переймаються своєю кар’єрою, ніж виживанням країни, закликами помолитися. Рішення має бути політичним, у благородному сенсі слова; ось чому воно не має залежати від політиків.
Як не втрапити в пастку ІДІЛ, як не дозволити отруті ненависті розлитися по венах країни?
Я розкажу бувальщину про філософа Жульєна Фрейнда, який за часів війни був партизаном, учасником руху Опору, був схоплений Ґестапо, кинутий до в’язниці, потім утік звідти. Він був політичним мислителем з кришталевим розумом. Після захисту його дисертації Жан Іпполіт, який був членом журі, сказав йому, що не приймає його теорії про пару друг/ворог, що задає тон у закордонній політиці. Фрейнд сказав: «Ви, як усі пацифісти, гадаєте, що це ви визначаєте ворога. Щойно ми не захочемо собі ворогів, ми більше їх не матимемо, міркуєте ви. Однак це ворог визначає вас. І якщо він хоче, щоб ви були його ворогом, ви можете якнайпалкіше запевняти його у своїй щирій дружбі. Але щойно він захоче, щоб ви були його ворогом, ви ним будете». Жан Іпполіт відказав, що в такому разі йому доведеться зайнятися своїм садом. «Він перешкоджатиме вам навіть доглядати ваш сад». Тоді Іпполіт підсумував: «У такому разі мені не залишається нічого іншого, як накласти на себе руки». Жан Іпполіт помилився, він помер у своєму ліжку. Питання не в тому, щоб не визнавати цієї війни: вона вже почалася. Скористаймося останніми годинами миру, як ми користаємося останніми годинами літа. Зима вже тут. Вона не проґавить своєї нагоди з’явитися.
31/07/2016, Le Point