На українському Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA у конкурсній програмі покажуть фільм польсько-американської режисерки Аліни Скшешевської «Дівчата у грі». Стрічка розповідає про лесбійську пару афроамериканок Тері та Тіану, які намагаються вижити у столиці безхатченків Америки — Скід-Роу, східній частині Лос-Анджелесу.
У Каліфорнії без даху над головою живуть більше людей, ніж у будь-якому іншому штаті Америки. За офіційними даними американської Служби безпритульності Лос-Анджелеса (Los Angeles Homeless Services Authority), яка щороку публікує статистичні дані про кількість безпритульних у місті, у 2018 році число місцевих безхатченків зросло на 23% у порівнянні з 2017 роком. Близько 58 тисяч людей жили на вулиці під час підрахунку, з них майже 4500 — у районі Скід-Роу. При цьому, за даними лос-анджелеської організації «Жіночий центр у даунтауні» (Downtown Women’s Center), у 2018 році серед безхатченків Лос-Анджелеса було понад 16 тисяч жінок.
Режисерка «Дівчат у грі» сама деякий час жила у Скід-Роу, однак не на вулиці, а в готелі. Тут вона зняла свій перший повнометражний документальний фільм «Пісні з Нікелю» (Songs From the Nickel). Коли Скшешевська знову повернулася до Скід-Роу, вона організувала тренінги з терапевтичного мистецтва для жінок району, які пережили насилля. Це мало стати фундаментом для її наступного фільму. Тут вона й зустріла Тері. Тіана у той час перебувала у в’язниці за торгівлю наркотиками.
На терапевтичних заняттях Тері, а пізніше й Тіана, обговорюють важкі життєві обставини, в яких вони опинилися, а також працюють над власними глибокими травмами.
Тері є дуже сильним персонажем. Вперше ми зустрічаємо її, коли вона йде сп’яніла вулицею й матюкається на всі боки, намагаючись встряти з кимось у бійку. Пізніше дізнаємося, що вона має алкогольну залежність, а також психічний розлад. Це досить поширені проблеми серед мешканців Скід-Роу. Третьою проблемою є наркоторгівля.
Тері дуже фрустрована своїм становищем. Вона старша, і їй набридло життя на вулиці, їй хочеться переселитися зі Скід-Роу. Тері намагається здобути невелике власне помешкання за допомогою місцевої програми допомоги безхатченкам. І це у неї майже виходить.
Вони з Тіаною разом тільки 7 місяців (із яких певний період — на відстані, хоча з фільму ми не дізнаємося, як довго). Однак помітно, що їхні стосунки дуже швидко розвинулися, і вже після відносно короткого відрізку часу жінки намагаються поселитися разом. Певний час усе йде наче добре. Скшишевська день у день знімає їхнє спільне життя, як вони дбають одна про одну, проводять час на парковці, Тіана заводить маленьке цуценя, обоє ходять на протести Black Lives Matter.
Однак режисерка ніколи не показує нам Тері та Тіану в інтимні моменти: ми не знаємо, де насправді живуть ці жінки — чи на вулиці, чи у квартирі. Ми не бачимо їхнього намета, не знаємо, чи він у них узагалі є. А пізніше насильство з вулиці прокрадається і в їхні відносини.
Третім героєм у фільмі є Скід-Роу. Це гігант, сплетений із вулиць, вистелених наметами, спальними мішками, валізами та візками, які наповнені дорогоцінними речами. Скупчення наметів і тимчасових споруд перетворилися на окремі квазі-квартали. Тут вирує життя. Складно не бачити, що в наметах на тротуарах, живуть в основному афроамериканці. Однак третього героя режисерка не розкрила повністю.
Глядач, який нічого не знає про проблему бездомності в Америці, може пропустити важливі моменти. Жодні цифри з наведеної вище статистики не представлені у фільмі. Скід-Роу у фільмі залишається лише фоном для історії кохання. Тому для непідготовленого глядача «Дівчата у грі» буде просто стрічкою про важкі взаємини двох жінок, чиї стосунки не працюють. Планувала це Скшешевська чи ні, вона не розкрила до кінця соціальний чи політичний контекст історії. Зате показала, як важко вижити коханню на вулиці.