Другу частину статті читайте тут.
«Право на місто, яким його розуміють зараз, занадто ексклюзивне, дароване в більшості випадків лише малочисельній політичній та економічній еліті, яка отримує дедалі більше влади формувати міста за своїм бажанням».
Девід Гарві
Right to the City, 2008
Новини останнього півріччя про припинення роботи кінотеатрів («Україна», «Кінопанорама»), непродовження договорів оренди з порушенням процедури з боку КМДА («Київ») і прямі заяви про демонтаж («Загреб»), а ще капітальні ремонти у стилі «національного» євроремонту («Краків», «Братислава») свідчать про неабияку увагу київської адміністрації до культурного життя міста. Простір отриманих у спадок радянських кінотеатрів від самого здобуття незалежності став місцем нескінченної боротьби активіст_ок, фантазій чиновни_ць та амбіцій бізнесу. Декомунізуються назви і фасади, а кіно чомусь поступається простором театру, про що свідчить популярна стратегія переоблаштування радянських кінотеатрів у театри.
У СРСР з 1920-х років існувала програма кінофікації — «Кіномережа». Через неї доступ до кіно отримували не лише мешкан_ки міст, але й віддалених сіл, куди спеціально возили бобіни. У містах же в кожному районі, крім окремо збудованої будівлі кінотеатру, стандартний набір культурних об’єктів був доповнений бібліотекою та виставковою залою.
З 1991 року в Україні зникає фінансування будівництва кінотеатрів, старі будівлі активно приватизують, часто без умови збереження профілю діяльності, бібліотеки та виставкові зали витісняють ресторани, а поодинокі кінотеатри, що виникають за незалежності, проектують лише як частину торгівельно-розважальних центрів, зорієнтовану винятково на комерційний продукт. Станом на сьогодні хвиля приватизації, часто з порушеннями законодавства, призвела до закриття майже всіх приватизованих кінотеатрів Києва. Інші ж було об’єднано у комунальне підприємство «Київкінофільм», що також не вберегло частину з них від закриття. Саме в КП радянська модель забезпечення кінотеатрів стрічками (через добровільно-примусові рекомендації «згори») під прикриттям «орієнтації на національне кіно» повертається до життя. Таким чином, КМДА дедалі активніше імітує впровадження так званої «креативної економіки», не пропонуючи жодної загальноміської стратегії розвитку, а заміна призначення з «кінотеатру» на «культурний центр» тенденційно загрожує капіталізацією громадських просторів та звуженням соціальної активності до 40 кв. м. коворкінгу.
Нездатність зрозуміти, що сьогодні відбувається з кінотеатрами Києва, стає симптоматичною, з огляду на надміру індивідуалізований та споживацький підхід до життя в місті. З одного боку, кожна ситуація, що виникає навколо того чи іншого кінотеатру, видається унікальною і залежить від статусу будівлі та багатьох супутніх факторів. З іншого — якщо досить уважно придивитись, виявиться, що більшість історій мають надзвичайно подібні причини і перебіг.
Це перша частина статті, яка присвячена кінотеатрам, що були приватизовані в Києві за часів незалежності.
Приватизовані кінотеатри
З 1991 року рішеннями КМДА було приватизовано щонайменше 12 кінотеатрів, серед яких «Супутник», «Аврора», кінотеатр ім. Олександра Довженка, «Дружба», «Зоряний», «Кінопанорама», «Нивки», «Орбіта», «Україна», «Юність», «Кристал», «Славутич». Ця цифра досі лишається неточною, адже, наприклад, кінотеатр «Молодіжний» було незаконно приватизовано через підробку документів, попри те, що він був на балансі комунального підприємства «Київкінофільм» і досі лишається у його складі. Сьогодні з-поміж приватизованих кінотеатрів діє лише «Супутник», всі інші ж або зачинені, або зруйновані й перебудовані у комерційні приміщення. Приватизація переважно відбувалася за такою схемою: трудовий колектив кінотеатру створював товариство з обмеженою відповідальністю і подавав запит на приватизацію будівлі. Після приватизації трудовий колектив (тепер як ТОВ) перепродавав будівлю приватним компаніям, які не були пов’язані з кінотеатром, а часто і з кіноіндустрією.
Наприклад, два знакові кінотеатри, що були розташовані на Хрещатику — «Дружба» і «Орбіта» (до кінця 1960-х — «Стереокіно») — були приватизовані у 2007 році, а вже в 2009 році їх закрили. В «Орбіті» з 2012 року працює магазин «Рошен» та кав’ярня на другому поверсі, у приміщенні ж «Дружби» певний час розташовувався арт-центр. Зараз же приміщення виставлене на продаж.
Кінотеатр імені Олександра Довженка (пр. Перемоги, 26А). Знесений. Сьогодні — ТРЦ Smart Plaza
Схожа історія і в кінотеатру ім. Олександра Довженка на проспекті Перемоги (який працював з 1962-го). У 2002 році кінотеатр було приватизовано і продано ТОВ «Торговий дім “Супермаркет-93”». За умовами договору ТОВ мало, по-перше, зберегти основний вид діяльності кінотеатру (тобто кінопокази), а по-друге, вкласти у кінотеатр 12 млн грн упродовж 2002–2004 років (у 2007 році ця сума була збільшена до 25 млн). Натомість вже у 2004 році у будівлі кінотеатру починає функціонувати нічний клуб «Шамбала», а у 2008 році ТОВ «Торговий дім “Супермаркет–93”» отримує від КМДА дозвіл на знесення будівлі, що й відбувається у 2010 році. Згодом на місці кінотеатру розпочнеться будівництво майбутнього ЖК і ТРЦ «Smart Plaza» і триватиме до 2018 року. Цікаво, що забудовники спочатку припускали, що у новому кінотеатрі в ТРЦ відбуватимуться кінопокази фільмів Довженка і «буде навіть і музей Довженка, і лекції про видатного українського кінематографіста».
Кінотеатр «Зоряний» (вул. Московська, 31/33). У стані реконструкції.
Нещодавно в центрі уваги киян опинився ще один культовий кінотеатр — «Зоряний», який було відкрито на Печерську в середині 80-х. Звісно, причиною стала сумна новина: власник кінотеатру вирішив ущент зруйнувати модерністську будівлю, аби згодом побудувати на її місці черговий скляний «шедевр». Кінотеатр було приватизовано ще в 2003 році і продано за 8,6 млн грн, а у 2006 році будівля почала функціонувати як штаб Партії регіонів. У 2018-му депутат КМДА Ярослав Діденко запропонував проект рішення про повернення кінотеатру у комунальну власність, голосування за який депутати провалили. Деякі з них навіть назвали проект «більшовицьким лозунгом», який КМДА у жодному разі не має підтримувати. До того ж, юристи Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради зазначили, що проект є незаконним, оскільки «законного механізму вилучення будівлі у її законного власника рішенням міськради просто не існує». На наступному пленарному засіданні КМДА (17.05.2018) відбулося повторне голосування за «більшовицький» проект Діденка «Про повернення в комунальну власність кінотеатру “Зоряний”», яке на цей раз пройшло успішно. Після цього КМДА мала розпочати переговори з власниками майна колишнього кінотеатру «Зоряний» щодо його передачі, але кінотеатр і досі перебуває у приватній власності.
Сьогодні ситуація з кінотеатром є непевною. Будівля «Зоряного» була прикладом київської модерністської архітектури, але оскільки такі споруди досі не мають можливості отримати охоронний статус, їхній демонтаж не є проблемою. За словами власника, у перебудованому кінотеатрі має з’явитися 4 кінозали, 2 конференц-зали, кафе-бар і кав’ярня-книгарня. З іншого боку, власник досі не представив громадськості паспорт об’єкта, який заплановано збудувати на місці кінотеатру. Замість нього існують лише сумнівні візуалізації, які зовсім не гарантують, що колишній кінотеатр не перетвориться на черговий ТРЦ або ЖК (як і у випадку з кінотеатром ім. Олександра Довженка, де візуалізації майбутньої будівлі були набагато більш привабливими, ніж те, що врешті з’явилося на його місці). Також незрозуміло, чому КМДА досі не ініціювала процес передачі вже зруйнованого кінотеатру у комунальну власність, за який депутат_ки проголосували у 2018 році.
Кінотеатр «Аврора» (бульвар Перова, 36). Знесений. Сьогодні — ТРЦ «Квадрат».
Мозаїчне панно «Аврора» з фасаду однойменного кінотеатру авторства художників С. Кириченка, Н. Клейн та П. Грачьова. З сайту https://www.retroua.com.
Схожа доля спіткала і кінотеатр «Аврора» на 800 глядацьких місць, який було збудовано в 1966 році. У 2003 році будівлю приватизували, а вже у 2004 році КМДА дала дозвіл на знесення кінотеатру. На місці кінотеатру було збудовано ТРЦ «Квадрат», де, крім торговельних площ, також побудували чотирьохзальний кінотеатр.
Забудовник проводив активну агітацію серед місцевого населення, і врешті знесення кінотеатру не викликало спротиву. Частково це було пов’язано з грандіозними планами містобудувальників. У 2004-му йшлося про побудову метро і транспортної розв’язки Подільського мосту, що передбачала будівництво станції метро «Бульвар Перова», вихід із якої мав бути поєднаний із новозбудованим ТРЦ.
Єдиним реалізованим проектом, звісно, став новозбудований ТРЦ, а разом зі старою будівлею кінотеатру було знищено мозаїчне панно «Аврора» художників С. Кириченка, Н. Клейн та П. Грачьова.
«Кінопанорама» (вул. Шота Руставелі, 19). Зачинений.
Ще одним кінотеатром, доля якого демонструє повну неспроможність КМДА і громадськості вплинути на стан уже приватизованих об’єктів, є «Кінопанорама». Будівлю колишньої Купецької синагоги було зведено в 1899 році на гроші Льва Бродського і згодом передано єврейській громаді Києва. У радянські часи будівлю перебудували під перший панорамний кінотеатр у СРСР, який було відкрито у 1958 році і який функціонував аж до 1 жовтня 2018 року.
У 2008 році КМДА приватизувала кінотеатр «Кінопанорама» зі збереженням профілю. Новим власником «Кінопанорами» стало ТОВ «Кінопанорама», яке утворив трудовий колектив кінотеатру. Крім того, ТОВ «Кінопанорама» придбало земельні ділянки за адресою кінотеатру «для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі об’єктів готельного, офісного, торговельного призначення з підземним паркінгом». Отже, вже у 2008 році власники «Кінопанорами» та адміністрація кінотеатру знали, що на будівлю чекають значні зміни. Згодом кінотеатр було продано компанії «Мандарин-плаза», а ще через деякий час власником кінотеатру стала компанія ISTIL Group, що належить Мохаммаду Захуру, колишньому власнику газети Kyiv Post. До того ж, приміщення, де колись була розташована мала зала кінотеатру, вже у 2015 році було кардинально змінено і перебудовано в кафе Dogs & Tails.
У вересні 2018 року стало відомо, що з 1 жовтня «Кінопанорама» припинить функціонування. Протягом останніх місяців усю сучасну кіноапаратуру, що знаходилась у кінотеатрі, найімовірніше, було продано. За словами Захура, на місці кінотеатру планують побудувати тризірковий готель з кінокімнатою «з поваги до історії». З іншого боку, ходять чутки про можливий перепродаж кінотеатру, що робить ситуацію навколо «Кінопанорами» ще більш непевною.
«Україна» (вул. Городецького, 5). Зачинений.
Ситуація з кінотеатром «Україна» повторює історію «Кінопанорами». Перший широкоформатний кінотеатр у Києві було відкрито у 1964 році. Як і «Кінопанорама», «Україна» функціонувала до 1 жовтня 2018 року, а закриття кінотеатру також пов’язане з його приватизацією в нульових. «Україну» було приватизовано у 2004-му, а її власником стало ТОВ «Кінопрем’єр», найімовірніше, створене трудовим колективом кінотеатру. У 2008 році цільове призначення земельної ділянки за адресою кінотеатру було змінене — так само, як і у випадку «Кінопанорами», — а це означає, що нинішні власники мають цілком законні підстави для знищення будівлі «України».
На даний момент власниками ТОВ «Кінопрем’єр» є підприємець і меценат Ігор Воронов, а також Євген Вилгін, які, найімовірніше, купили кінотеатр у 2008-му. Насторожує той факт, що, на відміну від власників «Кінопанорами», власники «України» не зробили жодних публічних заяв про свої плани на будівлю кінотеатру. Пожежа у сусідньому будинку у квітні 2018 року вкотре нагадує про звичний метод усування незручних будівель, які не так просто знести чи перебудувати у торгівельно-розважальний центр у зв’язку з охоронним статусом будівель (так, у травні 2018 року було підпалено найстаріший кінотеатр Києва — «Екран»).
* * *
Таким чином, основним методом безповоротного відчуження громадських просторів стає приватизація будівель. Часто незаконна, ця процедура змушує чиновни_ць ціпеніти, а власників будівель — тріумфувати. Заклинання КМДА «Це ж приватна власність!» відсікає будь-які аргументи на користь громади міста, що робить активістську діяльність практично безрезультатною. До того ж, і в самому активістському середовищі не схильні критикувати аргумент про непорушність приватної власності, навіть коли йдеться про публічні простори на кшталт кінотеатрів, які було експропрійовано від містян.
Закриття кінотеатрів «Кінопанорама» та «Україна» восени 2018 року спричинило серію акцій на захист кінотеатрів. Дехто говорить про зародження в Києві активістського руху, але неможливість дії в межах правового поля та реактивна позиція КМДА, яка, апелюючи до інтересів громади, продовжує захищати лише інтереси бізнесу, натомість занурюють активіст_ок у бюрократичну тяганину зі створенням громадських організацій, що існують лише на папері. Така діяльність візуалізує відчуженість громади від міста — у зв’язку не лише з нездатністю впливати на ситуацію, але і з неможливістю навіть приблизно охопити та уявити те, як простір міста буде змінюватися. І зараз, майже через півроку після закриття цих справді ключових за культурним значенням кінотеатрів, ми навіть приблизно не знаємо, як складеться їхня подальша доля та що буде на їхньому місці.
Фото: Олександр Коваленко