Першу частину статті читайте тут.

Попри те, що сьогодні більшість кінотеатрів, майбутнє яких викликає занепокоєння, перебувають у приватній власності, а активіст_ки спрямовують свою діяльність на збереження кінотеатрів у власності міста, ситуація з комунальними кінотеатрами викликає не менше запитань.

Уже понад десять років міські управлінці на папері ведуть стратегічну боротьбу за збереження та розвиток комунальних кінотеатрів Києва. Така декларативна лінія дозволяє розділяти кінотеатри на «свої» (які перебувають під опікою міста) та «чужі», до долі яких КМДА не має жодного стосунку, щойно їх приватизують — законно чи ні. Але, звісно, кожна з цих категорій легко змінює свої межі, і якщо опіка над кінотеатром неочікувано для самих опікунів виявляється згубною, а кінотеатри закриваються, то цьому завжди знайдеться причина: брак коштів чи світле майбутнє «культурного центру».

Зараз майже всі комунальні кінотеатри об’єднані в комунальну мережу «Київкінофільм», до якої серед «живих» комунальних кінотеатрів не належать лише три: «Жовтень», «Київ» та «Кадр». У 2007 році «КМДА пояснила створення комунального підприємства “Київкінофільм” прагненням запобігти приватизації кінотеатрів їхніми трудовими колективами за низькою вартістю». Було передбачене включення до підприємства більшості комунальних кінотеатрів Києва, проте цій ідеї завадило небажання частини кінотеатрів переходити під управління централізованої мережі (їхні співробітники навіть оголошували голодування). А тому в 2007 році були приєднані лише 8 «дитячих» кінотеатрів («Єреван», «Алмаз», «Старт», «Факел», «Кінотеатр ім. Чапаєва» (сьогодні — «Ліра»), «Пролісок», «Промінь», «Салют») та кінотеатр «Молодіжний», замість запланованих 19.

* Категорія «Комунальні на балансі КП “Київкінофільм”» позначає всі кінотеатри, які належали до мережі станом на початок 2018 року.

Сьогодні, більше ніж через десятиліття після створення мережі, можна пошукати відповідь на запитання, наскільки ж виправдала себе мета об’єднання кінотеатрів — «ефективне використання комунального майна територіальної громади міста Києва». Показовою є ситуація з «дитячими» кінотеатрами, приєднаними в першу чергу: з 8 «дитячих» кінотеатрів 4 станом на сьогодні викреслені з переліку КП (йдеться про «Алмаз», «Єреван», «Пролісок» та «Салют»). Схоже на те, що й кінотеатр «Молодіжний» незабаром опиниться серед них. Попри те, що він входив до мережі КП «Київкінофільм» від самого її заснування, кінотеатр лишався закинутим весь цей час, з 2000 року будучи у списку об’єктів, що підлягають приватизації без збереження профілю діяльності. Хоча у 2011 році рішення було скасовано у відповідь на протест прокуратури міста Києва, кінотеатр так і не запрацював, а в 2013 році апаратурне оснащення будівлі розграбували. У 2014 році право власності на кінотеатр без проведення процедури приватизації перейшло до фізичної особи, про що стало відомо лише у 2017 році. Як зазначають у КП «Київкінофільм», зараз триває суд щодо повернення будівлі у комунальну власність, сама ж будівля потребує капітального ремонту.

Кінотеатр «Молодіжний», вул. Соснова, 14

У 2018 році закрилися на ремонт кінотеатри «Промінь» та «Старт». Крім того, керівництво КП також планує розпочати ремонт невеличкого однозального кінотеатру «Факел». Ці кінотеатри досі вважають дитячими, бо вони розташовані у спальних районах Києва й орієнтовані на шкільну аудиторію: тут проводять дитячі свята, освітні кінопокази (на зразок фільмів про протипожежну безпеку, історичних матеріалів за шкільною програмою). Адміністраторки цих кінотеатрів, з одного боку, намагаються налагодити співпрацю з місцевими активіст_ками та дитячими закладами, проте з іншого, мають невеликий вплив на програму кінопоказів, адже номінально вони не є директорками: вибір фільмів здійснюється з центрального офісу КП, аналогічно визначаються й умови оренди та співпраця з фестивалями.

Кінотеатр «Старт» (вул. Івана Миколайчука, 15А), капітальний ремонт

Кінотеатр «Промінь» (Харківське шосе, 168Ж) капітальний ремонт

Отож, серед 9 кінотеатрів, приєднаних першими (що мало б означати їх першочергову реконструкцію, а також те, що стратегія розвитку мережі орієнтуватиметься саме на дитячі кінотеатри), досить успішно розвивається лише «Ліра» на Львівській площі. У 2015-му комунальне підприємство «Дитячий спеціалізований кінотеатр ім. Чапаєва» було реорганізоване в кінотеатр українського фільму «Ліра». Сьогодні тут діє кіноклуб, кінотеатр співпрацює з багатьма фестивалями, а програма кінопоказів різко відрізняється від усіх інших програм мережі: тут набагато частіше можна побачити некомерційне кіно. Директорка кінотеатру Ірина Плехова у розмові з нами запевнила, що для КП «Ліра» є «лабораторією проектів», які надалі комунальне підприємство планує запустити в інших кінотеатрах у спальних районах.

У 2013 році до складу КП були включені «дорослі» кінотеатри «Братислава», «Київська Русь», «Лейпциг», «Загреб», «Кінотеатр ім. Т. Шевченка», «Флоренція», «Дніпро» (колишній «Ленінград»), «Кіото» (колишній «Росія»), у 2016 році — кінотеатр ім. Гагаріна, у 2017 році — «Краків». Також досі триває процедура передачі на баланс КП «Київкінофільм» одного з перших стаціонарних кінотеатрів — «Екран» (будівля пережила підпал минулого року).

Кінотеатр «Барвінок» (вул. Миколи Юнкерова, 71. Пуща-Водиця)

До 2015 року КП «Київкінофільм» фактично існувало лише на папері: активної роботи з виробництва стратегії розвитку мережі чи капітальних ремонтів проведено не було. Як виявилося згодом, комунальну мережу використовували для збагачення керівництва: щонайменше у 2013–2014 роках тодішній директор підприємства Андрій Цвєтков здавав в оренду КП власне обладнання комунального підприємства. Після корупційного скандалу у 2015 році підприємство пережило реорганізацію: директором став Денис Хомич (на період конкурсу — в. о. директора КП «Київкінофільм»), а також була прийнята «Концепція реформування діяльності КП «Київкінофільм» (припис: «з метою зменшення корупційних діянь»). А в 2017 році на комунальні кінотеатри було виділено 30 млн грн з міського бюджету: «Комунальні кінотеатри необхідно привести до ладу», — зазначила через 10 років після створення комунальної мережі, яка, власне, була заснована для цієї мети, депутатка Ганна Свириденко (співавторка рішення про додаткове фінансування).

Сьогодні бачимо, що з 16 заявлених у «Концепції» кінотеатрів лише 9 були реорганізовані згідно з планом. Навіть додаткове фінансування з бюджету міста не дало можливості дотриматися заявленої стратегії. Врешті, станом на березень 2019 року реально діють такі кінотеатри: «Факел», «Ліра», «Лейпциг», «Флоренція», «Київська Русь», Кінотеатр ім. Т. Шевченка, «Кіото», «Дніпро». Передбачувано у 2019 році відновлять свою роботу після капітального ремонту «Промінь», «Старт» і «Братислава». Критичною та сумнівною є ситуація з кінотеатрами КП «Єреван», «Алмаз», «Пролісок», «Салют», «Загреб», «Краків», «Молодіжний», «Екран» та Кінотеатр ім. Гагаріна.

Кінотеатр «Київська Русь» (вул. Січових Стрільців, 93). Працює

Кінотеатр Екран (просп. Перемоги, 117). Не працює

Ми б хотіли окремо зупинитися на деяких принципових для розуміння діяльності КП «Київкінофільм» кінотеатрах. Адже навіть сайт, будучи репрезентативним ресурсом, не дає можливості побачити різницю в ідентичних програмах таких різних кінотеатрів.

Кінотеатр «Флоренція» (вул. Маяковського, 31). Працює

Першим прикладом може бути кінотеатр «Флоренція» на Троєщині. Розміщений у центрі спального району, поруч з адміністративними спорудами та з відносно зручною транспортною розв’язкою, цей кінотеатр є одним із найбільш успішних (читай — діє та дає прибуток) у мережі. «Флоренцію», побудовану у 1989 році та названу на честь італійського міста-побратима, можна вважати прикладом постмодерністської архітектури: відсилка до купола собору Санта-Марія-Дель-Фьоре в екстер’єрі, одночасне нагромадження різнорівневих і різномасштабних приміщень та варіації в матеріальному оздобленні виділяють будівлю серед інших кінотеатрів Києва, споруджених за типовими проектами своєї доби. Проте адміністрація кінотеатру «Флоренція» розглядає його цінність майже винятково у споживацькому руслі: ремонтні роботи пристосовують інтер’єр до «євроремонту», при якому допускається збереження лише «приємних дрібниць», а-ля декоративний керамічний посуд із зображеннями панорам Києва та Флоренції, а справді принципові речі, як-от оздоблення стін та приміщень, які раніше відповідали цілісній авторській ідеї, планують безжально руйнувати як «похмурий спадок СРСР». Адміністраторка кінотеатру привітно показує зали та відремонтовані приміщення, розповідає про працівни_ць і глядач_ок, про співпрацю з навколишніми школами та районною адміністрацією, проте з розмови дізнаємося, що ремонт є черговим перелицюванням будівлі на сучасний лад, ніхто не працює ні, щонайменше, з проблемами інклюзивності громадського простору, ні з архітектурно-мистецьким спадком, яким є будівля, ні з ідентичністю меншкан_ок цього специфічного району.

Кінотеатр «Братислава» (вул. Архипенка, 5). Закритий на ремонт

Кінотеатр «Братислава» з двома залами було відкрито у 1976 році для мешкан_ок Оболонського району. Після 1991 року кінотеатр декілька разів закривали й відкривали, але з 2016 року він не функціонує. Відомо, що у 2016-му на місці кінотеатру планували звести багатоповерховий житловий комплекс, тоді ж активіст_ки створили громадську кампанію «Врятувати “Братиславу”», аби протистояти планам побудови ЖК. Згодом з’явилися плани створити на місці кінотеатру «Інноваційний центр розвитку підприємництва», або так званий IT-кластер, але у жовтні 2017 року громада проголосувала проти такого рішення і за те, щоб створити у «Братиславі» культурно-суспільний центр.

У КП «Київкінофільм» зазначили, що на сьогодні розроблено проект капітального ремонту будівлі, який розпочнеться у 2019 році. Ця інформація узгоджується з тим, що завдяки депутатці Ганні Свириденко, одній із лідерок кампанії «Врятувати “Братиславу”», у бюджет Києва на 2019 рік було закладено 5 млн грн на ремонт кінотеатру. З іншого боку, заступниця директора з культурних проектів і комунікацій КП «Київкінофільм» Ірина Плехова зазначила, що «Братислава» відкриється вже за місяць-два завдяки нинішньому в. о. адміністратора Олександру Ктиторчуку, автору «АртПричалу», який залучив недержавні кошти для того, щоб провести у кінотеатрі ремонтні роботи. За словами самого Ктиторчука, у кінотеатрі запланована театральна сцена-конструктор, школа і студія фотографії, галерея, дитяча танцювальна школа, модельне агенство, спортивна студія, дитячі гуртки — звісно, про кінопокази теж не забули, хоча, судячи з амбітних планів, навряд чи вони будуть пріоритетним напрямком діяльності кінотеатру.

Постає питання, яким чином у кінотеатрі відбуватиметься запланований на 2019 рік капітальний ремонт, якщо кінотеатр уже за декілька місяців почне функціонувати, і чи можливе буде його проведення за умов часткової роботи кінотеатру — чи то «культурного центру», як його називає Ктиторчук? Крім того, незрозуміло, яким буде зовнішній вигляд майбутнього фасаду кінотеатру. Депутатка Ганна Свириденко та перша заступниця директора КП «Київкінофільм» Лариса Зубенко (остання — у розмові з авторками статті) стверджують, що реалізовано буде той проект, за який проголосувала громада Оболоні. Одночасно Ктиторчук, який зараз безпосередньо керує процесом ремонту в кінотеатрі, виступає за інший проект, який дає «п’ятно кольору» і «нову живу ідею», адже наявний фасад для нього асоціюється з сірістю і «совком». Ктиторчук, попри брак архітектурної освіти, у розмові з авторками статті заявив, що ремонт громадської будівлі за кошти з міського бюджету можна реалізовувати як творчий процес, де принципові зміни відбуваються залежно від ситуації. За його словами, він від самого початку роботи в «Братиславі» виступав за власний проект, але попри це архітектори спроектували інший фасад, який і представили громаді. Ктиторчук же буде «воювати за свій фасад». В обох випадках ремонт передбачає втручання й перероблення оригінального модерністського фасаду. На жаль, оскільки будівля кінотеатру не має охоронного статусу, таким змінам навряд чи можна протистояти.

Кінотеатр «Краків» (вул. Русанівська набережна, 12). Закритий на ремонт

Частина фото надані місцевими жителями

Іншим кінотеатром, що належить до «Київкінофільму» та зараз перебуває на капітальному ремонті, є кінотеатр «Краків». Його було збудовано у 1968 році на Русанівці. Громадський центр району було зосереджено по Русанівській набережній, і не дарма тут були розташовані два кінотеатри (другим із них був кінотеатр «Славутич», який було приватизовано й закрито у 2007 році).

Проект будівлі «Кракова» — один із типових проектів 1965–1970 років з широкоформатним екраном та однією залою на 800 місць. Він мав близнюків в Україні та в інших радянських республіках: кінотеатр «Дружба» в Сумах, «Буревісник» у Геленджиці, «Комсомолець» у Маріуполі, «Іскра» та «Рубін» у Пермі, «Удокан» у Якутську та інші. У Києві таким двійником Кракова був кінотеатр «Нивки» (збудований у 1969 році), який демонтували в січні 2017 року (показово: приватизовано у 2008 році зі збереженням профілю діяльності). Одразу після знесення на його місці побудували торгівельно-розважальний центр, зберігши профіль діяльності у вигляді кінотеатру «Батерфляй Нивки». Будівництво ТРЦ підтримав депутат КМДА Костянтин Яловий, який апелював до інтересів місцевої молоді, що у зв’язку з занедбаним станом будівлі, прилеглої зеленої зони та стадіону не може проводити свій вільний час та дозвілля в «нормальних умовах». Будівництво ТРЦ викликало незначний спротив мешкан_ок Нивок, більшість із яких переймалися розташуванням парковки на третьому поверсі ТРЦ та знищенням зеленої зони.

Так чи інакше, більшість активіст_ок, що виступали на захист «Нивок», згадували кінотеатр «Краків», який з 2009 року було перейменовано у Муніципальний театр «Київ», не лише як приклад культурної інституції, що може існувати у спальному районі, але і як лакмусовий папірець активності громади Русанівки. З 2015–2016 років у театрі існувала ініціатива створення культурного центру «європейського зразка», як її називають співробітни_ці, але у серпні 2017 року «Краків» було передано КП «Київкінофільм». Співробітни_ці КП у розмові з авторками статті стверджували, що будівля перейшла на баланс до КП в аварійному стані задля проведення капітального ремонту, який планують закінчити до кінця 2019 року, утворивши в результаті «Європейський культурний центр “Краків”».

Приводом для початку робіт у будівлі став проект «Сонячні батареї», який створили самі активіст_ки та співробітни_ці «Кракова». Депутат КМДА від округу Русанівки Олесь Маляревич, що, певно, за іронією долі навчався у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, підтримуючи ідею капітального ремонту, аргументував необхідність початку робіт з даху будівлі наприкінці жовтня 2018 року потребою оновлення даху задля встановлення сонячних батарей. Врешті, до кінця січня 2019 року дах стояв не перекритий, і будівлю постійно затоплювало опадами. Члени ОСН Русанівки безрезультатно намагалися потрапити на територію будівлі кінотеатру, учасники труп, що працювали в театрі, були змушені піти, залишивши лише графіті з вимогою поетапного ремонту будівлі.

Як і в ситуації з «Братиславою», роботи з «капітального ремонту» проводяться без проекту, що не особливо приховують і в самому «Київкінофільмі». Як не існує єдиної візуалізації проекту, так і не існує його адекватних креслень. На частині матеріалів з візуалізації автори пропонують вкрити будівлю плиткою, що нагадує оновлену до «Євробачення» плитку на станції метро «Лівобережна», на інших — покрити фасад утеплювачем.

Ситуація навколо «Кракова» зараз залишається дуже тривожною і чимось схожою на долю «Нивок». Будівлі-двійники, розкидані по всьому Радянському Союзу, мали невеликі відмінності у фасаді, де в оздобленні були використані мозаїки та вітражі авторства локальних художни_ць (як у випадку «Аврори», «Проліска» чи «Старту»). Крім цього, кінотеатри такого типу особливо любили доповнювати фонтанами, прикладом чого є і «Краків». Мозаїку на фасаді «Кракова» було знищено ще в нульових, тоді ж припинив працювати і фонтан. Бруталізм, для якого характерне поєднання важкого бетону та скла без надлишків у оздоблені, було прикрито пластиковими панелями та рекламними плакатами при вході.

Кінотеатр «Загреб» (просп. Голосіївський, 116). Незабаром буде знесено

Інший «проблемний» кінотеатр у складі комунального підприємства — «Загреб». Ще у 2006 році показ фільмів було припинено після того, як припинила працювати автоматична система пожежогасіння. У 2012 йшлося про знесення кінотеатру й побудову на його місці Регіонального центру електронного управління «Електронна столиця». У вересні 2013 року «Загреб» передали КП «Київкінофільм», і у 2014 році його знову відкрили як кінотеатр з трьома залами та оновленим обладнанням. За даними «Київкінофільму», він пропорацював до початку 2016 року, після чого його остаточно закрили для відвідування. Останнім часом приміщення слугувало місцем, де зберігалися крісла комунального підприємства, обладнання та меблі. У «Київкінофільмі» стверджують, що сьогодні приміщення потребує капітального ремонту. Відповідно, об’єкт перебуває у стадії інвестиційного конкурсу, за який  відповідає Департамент економіки та інвестицій КМДА.

* * *

Кінотеатр «Жовтень» (вул. Костянтинівська, 26). Працює

Одним із нечисленних позитивних прикладів функціонування комунальних кінотеатрів є «Жовтень», відкритий у 1930 році. Через підпал, який стався у 2014 році і зрештою допоміг побудувати політичну кар’єру чинного мера Києва, кінотеатр було частково перебудовано. Це дозволило зробити у будівлі 5 кінозалів, які відрізняються кількістю місць — від «Сеансу» на 24 місця до «Гегемона» на 414 місць. «Жовтень» не входить у мережу «Київкінофільму», а тому його керівництво може самостійно приймати рішення щодо стратегії кінотеатру й визначати пріоритети його репертуарної політики. Завдяки ефективному менеджменту «Жовтень» є сьогодні чи не найбільш популярним кінотеатром серед киян_ок. Він є основною локацією кінофестивалів Docudays UA і «Київського тижня критики», а спрямована на авторське кіно репертуарна політика робить «Жовтень» улюбленим місцем київських кіноман_ок.

Кінотеатр «Київ» (вул. Велика Васильківська, 19). Працює

Кінотеатр «Київ» сьогодні є ще одним комунальним кінотеатром, який не належить до комунального підприємства «Київкінофільм». «Київ» залишається останнім великим кінотеатром, що розташований у центрі міста та вже багато років є простором не лише для суто комерційного кіно. Тим не менш, ситуація навколо «Києва» логічно продовжує серію подій із закриттям та знесенням кінотеатрів. Політика КМДА зараз виглядає дуже тривожно, але фактично задіює вже знайомі нам механізми.

Наприкінці грудня минулого року очільниця Департаменту культури КМДА Діана Попова повідомила про наміри приєднати кінотеатр до КП «Київкінофільм». Після обурення громадськості КМДА швидко змінює свою позицію й оголошує про проведення «відкритого конкурсу» на нового орендаря 15 квітня, де основним критерієм виступить запропонована сума оренди. КМДА й досі аргументує це як нагоду наповнити міський бюджет, адже до цього орендарі 20 років сплачували ціну, що була невигідна самим містянам. Чому ж тоді до цього КМДА планувало передати кінотеатр на баланс комунального підприємства, яке юридично не може сплачувати оренду місту й уже призвело до закриття щонайменше 6 кінотеатрів? Діана Попова також наголошує, що старі орендарі не підписали охоронний договір, що могло б призвести до знищення саме тієї частини будівлі, яка надавала їй значення пам’ятки архітектури. Тож, здається, не випадково, що до оголошення початку конкурсу, окрім ГО «Фонд “Молодість”», ПрАТ «Мультіплекс-Холдинг», ТОВ «Планета Кіно» та ТОВ «Сінема-Центр», про наміри взяти участь у ньому заявила ТОВ «Компанія “Таурус-Альянс”», що займається ресторанною діяльністю та послугами мобільного харчування.

* * *

Отже, перебування майна у комунальній власності дає лише невелику впевненість у тому, що в якийсь момент на місці кінотеатру не з’явиться черговий ТЦ або ЖК, а єдиною задачею КМДА як органу виконавчої влади є звільнення нових площ для полегшення руху капіталу. Питання прозорої та стратегічної політики управління комунальними кінотеатрами залишається відкритим. Сьогодні у Києві працюють лише два комунальні кінотеатри, яким вдалося реалізувати цілісну стратегію функціонування культурної інституції — це кінотеатри «Жовтень» і «Київ». На жаль, інші комунальні кінотеатри, більшість із яких перебуває на балансі КП «Київкінофільм», зараз функціонують майже виключно як простори для прокату комерційного кіно або є занедбаними й зачиненими, хоча саме вони могли б перетворитися на культурні центри для громад своїх районів.

Навіть в умовах байдужості великої частини киян до управління містом неможливо ігнорувати понад десять років повної бездіяльності «Київкінофільму». Лише у 2015 році керівництво мережі спромоглося оприлюднити «Концепцію» розвитку кінотеатрів, зміст та дотримання якої врешті нікого не цікавлять. Важливі рішення приймаються непублічно, а відкриті обговорення не мають реальної ваги. Це й не дивно, адже навіть базова документація, що стосується комунальної мережі, є несинхронізованою і місцями суперечить сама собі. Найбільш помітний приклад: у чинному статуті КП «Київкінофільм» ідеться про 15 кінотеатрів у складі КП, а в інформації, яку ми отримали за запитом від КМДА й від заступниці директора з культурних проектів і комунікацій КП «Київкінофільм» Ірини Плехової, зазначено зовсім інший склад мережевих кінотеатрів: неробочі кінотеатри вже віданні у розпорядження райдержадміністрації, частина нових була приєднана ще в 2013-2015 роках, що, тим не менш, не відобразилося у чинному статуті1. Зрозуміло, що такі деталі, як кількість кінотеатрів у мережі, наповнення їхньої дистрибуції та позиція адміністраторів стосовно ідентичності кожного окремого кінотеатру, не є принциповими для керівництва КП: конкуренція з торгово-розважальними центрами за прибуток давно стала тим лакмусовим папірцем, який позначає «успішний» кінотеатр.

Комунальне підприємство, створене для запобігання руйнуванню кінотеатрів внаслідок приватизації, знищило власною бездіяльністю щонайменше 8 кінотеатрів. Така величезна структура виявилася нездатною на реалізацію позитивної стратегії розбудови мережі київських кінотеатрів. Більшість кінотеатрів, збудованих у радянський період, є пам’ятками архітектури модернізму, конструктивізму, постмодернізму, у частині з них зберігається (або зберігалася) унікальна апаратура для демонстрації плівкових фільмів, і кожен з них розділяє спільний досвід із жителями та забудовою району. Як же вдалося уникнути розмови про всі ці аспекти діяльності комунальних кінотеатрів Києва? Одна з відповідей: організувавши мережу, яка захищатиме статус-кво осіб, зацікавлених у руйнації комунальних кінотеатрів через імітацію їхнього функціонування.

Керівництво «Київкінофільму» постійно наголошує на необхідності конкурувати з багатозальними мережевими кінотеатрами, які переважно демонструють комерційне кіно. До того ж «успішність» кінотеатрів керівництво «Київкінофільму» вимірює кількісним методом — отриманим прибутком. Звісно, що за такого підходу кінотеатри «Київкінофільму» з самого початку опиняються у програшній ситуації, оскільки навряд чи можуть бути реальними конкурентами комерційним кінотеатрам. З іншого боку, низька конкурентоспроможність кінотеатрів «Київкінофільму» зовсім не означає, що самі кінотеатри не можуть бути успішними й відвідуваними, адже справа у стратегії та репертуарній політиці як усього КП, так і окремих кінотеатрів.

Ініціатива окремих кінотеатрів справді має значення, оскільки склалося враження, що структура «Київкінофільму» занадто ієрархізована, а рішення про стратегії спускаються «згори вниз». Але чи виправданими є такі централізовані методи управління, що можуть лише погіршити ситуацію, оскільки не враховують локальні контексти інших кінотеатрів (наприклад, піонер у мережевих нововведеннях — кінотеатр «Ліра», який знаходиться у центрі Києва і є найменшим кінотеатром «Київкінофільму», у наративі Ірини Плехової постає законодавцем тенденцій для всіх кінотеатрів мережі, хоча майже всі з них знаходяться у спальних районах, а деякі мають і набагато більшу кількість залів та глядацьких місць). У свою чергу, керівництво «Київкінофільму» мало б довіряти менеджер_кам окремих кінотеатрів процеси прийняття рішень щодо стратегій і репертуарних політик їхніх кінотеатрів, а не зводити їхню роль до виконав_иць наказів «згори».

Звісно, «Київкінофільм» робить певні спроби показувати у кінотеатрах не тільки «Капітана Марвела», «Трансформерів» і мультфільми для наймолодшої аудиторії, про що свідчить, наприклад, співпраця з цьогорічним фестивалем Docudays UA. Але якщо такі спроби є точковими, а не системними, стаються такі казуси, коли покази фестивалю документального кіно про права людини межуються з виступами кандидата у президенти від об’єднаного фронту націоналістів (до якого входять і представни_ці неонацистської організації С14).

Мапу комунальних кінотеатрів Києва стає дедалі важче накреслити. Ситуативні зміни в архітектурних рішеннях під час проведення в кінотеатрах ремонтних робіт без жодних проектів демонструють те, наскільки змінилися сьогодні архітектура і монументальне мистецтво порівняно з  синтезом, у якому вони існували у Радянському Союзі. Радянська архітектура, досі не осмислена, таврована як «совок» чи «сірість», декорується вишиванкою, що дає «п’ятно кольору» та «живу ідею» (цитуємо адміністратора «Братислави» Олександра Ктиторчука). Ремонтні ж роботи, проведені комунальним підприємством за гроші, виділені з міського бюджету, роблять усе, аби не лише  вкотре загорнути незрозумілі архітектурні форми у дешеву обгортку «євроремонту», але й для того, аби знищення будівлі заради більш прибуткової споруди стало банальним елементом нашого повсякдення.

Фото: Олександр Коваленко

Мапа кінотеатрів: Анастасія Теор

Читайте також:

Не виходьте з зали: приватизація триває

Audience Emancipated: боротьба триває

Від простору пасивного збереження до простору активної соціальної роботи: про трансформацію і реформування публічних бібліотек в Україні

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. Перелік кінотеатрів КП «Київкінофільм» у чинному статуті: «Єреван», «Алмаз», «Старт», «Факел», ім. Чапаєва («Ліра»), «Пролісок», «Промінь», «Салют», «Молодіжний», «Братислава», «Київська Русь», «Лейпциг», «Загреб», ім. Т. Шевченка, «Екран» (на стадії передачі). Перелік кінотеатрів КП «Київкінофільм» у відповіді КМДА на наш запит: «Київська Русь», «Лейпциг», «Флоренція», «Дніпро» («Ленінград»), «Кіото» («Росія»), «Загреб», «Братислава», ім. Т. Шевченка, «Факел», «Промінь», «Старт», «Ліра» (ім. Чапаєва), «Молодіжний», «Краків», ім. Гагаріна, «Екран» (на стадії передачі).