Переклала Ольга Шевченко
У понеділок Саудівська Аравія відзначила страту сотого в’язня за цей рік. Хоча новина про це циркулювала у кабельних мережах, вона не потрапила до жодного з арабських ЗМІ. Навіть міжнародні медіа замовчали цю подію — порівняно з розголосом, якого вона набула б, якби сталася в іншій країні. Як же така новина лишилася непоміченою?
Сьогоднішня публікація на WikiLeaks «Саудівських телеграм» від Міністерства закордонних справ Саудівської Аравії показує, як це відбувається.
Багате на нафту Королівство Саудівської Аравії та родина, що править ним, систематично бере курс на збереження позитивного образу країни на міжнародній арені. Більшість світових урядів використовують PR-кампанії, щоб дати відсіч критиці та розбудувати впливові міжнародні зв’язки. Саудівська Аравія ж контролює свій імідж шляхом моніторингу медіа та купівлі лояльності від Aвстралії до Канади, а по дорозі і в інших країнах.
Документи вказують на значні зусилля для моніторингу та кооптації арабських медіа, покликані виправити будь-які відхилення у висвітленні Саудівської Аравії й питань, пов’язаних із цією країною, в регіональних медіа. Стратегія Саудівської Аравії у співпраці з арабськими медіа втілюється у двох формах — «батога і пряника», які у документах називаються, відповідно, «знешкодженням» та «стримуванням». Вони коригуються для кожного конкретного ринку та медіа.
«Стримувати» і «знешкоджувати»
Перша реакція на будь-яку негативну згадку в регіональних мас-медіа — «знешкодити» її. Цей термін часто використовують у телеграмах як щодо окремих журналістів, так і щодо медіакомпаній, чиє мовчання та співпрацю купили. «Знешкоджені» журналісти та медіакомпанії не мусять прославляти і захищати Королівство, а всього лиш мають утримуватися від публікацій новин, які кидають тінь на репутацію Королівства або містять будь-яку критику його політики. «Стримувальний» підхід застосовується тоді, коли потрібні більш активні пропагандистські зусилля. Журналісти й медіакомпанії, на яких покладено «стримування», мають не тільки співати хвалу Королівству, а й очолювати наступ на будь-кого, хто наважиться випустити в ефір критику потужної держави Перської затоки.
Один зі способів, яким досягають «знешкодження» та «стримування», — купівля сотень тисяч підписок на ті медіа, які перебувають під прицілом держави. Від цих медіа очікують, що вони на знак вдячності стануть «ресурсом» у пропагандистській стратегії Королівства. Документ, що містить перелік підписок, які необхідно оновити до 1 січня 2010 року, розповідає про серію внесків, що призначалися для двох десятків ЗМІ у Дамаску, Абу-Дабі, Бейруті, Кувейті, Аммані та Нуакшоті. Суми коливаються від 500 доларів до 9 750 кувейтських динарів (33 000 доларів). Королівство фактично купує від медійних компаній такі собі «акції» навпаки, за якими потоки «дивідендів» спрямовані у протилежному напрямку — від акціонера до медіакомпаній. Натомість Саудівська Аравія отримує політичні «дивіденди» — покірну пресу.
Приклад такої співпраці на практиці можна побачити у взаємодії між Міністерством закордонних справ Саудівської Аравії та посольством цієї країни у Каїрі. 24 листопада 2011 року єгипетський арабомовний телевізійний канал ONTV випустив в ефір саудівського опозиціонера Саада аль-Факіха, що спонукало Міністерство закордонних справ дати посольству завдання розслідувати діяльність каналу. Міністерство попросило посольство з’ясувати, як можна «кооптувати цей канал, інакше ми вважатимемо його опозиційним до пoлітики Королівства».
Документ повідомляє, що власник каналу, мільярдер Наґіб Савіріс, не хотів «іти проти політики Королівства», і що він виніс догану директорові каналу, попросивши його «ніколи більше не запрошувати аль-Факіха». Він також запитав посла, чи не бажає той «взяти участь у програмі».
«Саудівські телеграми» рясніють подібними прикладами, і деякі з них розкривають цифри та методи платежів. Вони коливаються від невеликих, але суттєвих сум у приблизно 2000 доларів на рік для медіакомпаній у країнах, що розвиваються (такої суми «нагально потребувала» Гвінейська новинна агенція, щоб «вирішити багато проблем, із якими вона зiштовхнулася»), — до мільйонів доларів, як у випадку MTV, ліванського телеканалу із правим ухилом.
Конфронтація
Підходи «знешкодження» та «стримування» — не єдині інструменти, які охоче застосовує міністерство Саудівської Аравії. У випадках, коли «стримування» не дає необхідного результату, Королівство вдається до конфронтації. В одному з таких випадків міністр закордонних справ втілив Королівський указ, датований 20 січня 2010 року, щоб усунути нову іранську арабомовну новинну мережу «Аль-Алам» зі списків головного регіонального супутникового оператора, розташованого в Ер-Ріяді, — Arabsat. Коли цей план провалився, Сауд Аль Файсаль вдався до «послаблення сигналу його трaнсляції».
Документи свідчать про занепокоєння влади Саудівської Аравії соціальними повстаннями 2011 року, які відомі у міжнародних ЗМІ як «арабська весна». У телеграмах із занепокоєнням зазначається, що після повалення Мубарака висвітлення повстання у єгипетських ЗМІ «зазнало впливу громадської думки замість того, щоб впливати на громадську думку». Міністерство постановило «надати фінансову підтримку впливовим медіакомпаніям у Tунісі» — на батьківщині «арабської весни».
Телеграми показують, що уряд застосовує інший підхід до своїх внутрішніх медіа. У цих випадках достатньо поруху королівської руки, щоб відрегулювати зміст мовлення державних ЗМІ. Скарга колишнього прем’єр-міністра Лівану, громадянина Саудівської Аравії Саада Гарірі на критичні щодо нього матеріали у саудівських газетах «Аль-Гайят» та «Ашарк Аль-Авсат» призвела до наказу Міністерства закордонних справ «припинити публікацію подібних статей».
Це лише загальний огляд стратегії Міністерства закордонних справ Саудівської Аравії у взаємодії з медіа. «Саудівські телеграми» WikiLeaks містять багато інших прикладів, що виносять вирок як Королівству, так і стану мас-медіа в усьому світі.
Перекладено за: WikiLeaks