Як стало можливим те, що сталося біля парламенту? Чому ми спостерігаємо сплеск ультраправого насильства? Про це та багато іншого ми поговорили з Ігорем Бурдигою, журналістом «Вести. Репортер».
Події 31 серпня під Верховною радою, при всій своїй трагічній несподіваності, як на мене, цілком вписуються у кілька досить помітних останнім часом тенденцій в українському суспільстві. По-перше, безконтрольний обіг зброї в країні набирає небезпечного масштабу — граната, що її кинув у натовп один із мітингувальників, далеко не перша навіть у Києві; привезені зі східного фронту автомати вже стріляли по правоохоронцях у Закарпатті. Далеко не останню роль у цьому незаконному трафіку зіграли керівництво та бійці добровольчих батальйонів, в тому числі і таких націоналістичних формувань як «Правий сектор», «Січ», «Азов». Навряд чи це зі стовідсотковою впевненістю можна назвати цілеспрямованим накопиченням зброї правими збройними формуваннями задля громадянської війни чи військового перевороту: як на мене, частіше зброю привозять просто «про всяк випадок». Але, власне, оця безсистемність, неконтрольованість і несе потенційну загрозу. Особисто я не певен, що вибух гранати під Радою був заздалегідь спланованим терактом. Не виключено, що протестувальнику, який її кинув — бійцеві «Січі», що повернувся зі Сходу з небезпечним трофеєм — просто «зірвало дах» у розпалі протистоянь.
Тут можна говорити і про іншу тенденцію: радикалізація протестних настроїв, у тому числі й серед військових, бійців-добровольців, які дедалі частіше, як то кажуть, «втрачають страх». Власне, «загострене» почуття справедливості в таких «патріотах» що далі, то більше пересилює почуття законності, а про повагу до правоохоронців у такому випадку взагалі не йдеться. Можна багато говорити про таємні сили, які раз за разом інспірують таку радикалізацію: руку Москви, п’яту колонну і таке інше, але не слід закривати очі на те, що антисоціальна політика уряду і президента, повернення вітчизняної демократії до «подковерных», кулуарних традицій викликають цілком зрозуміле невдоволення. Коротше, #зрада.
З іншого боку, значна частина суспільства — передусім середній клас, інтелігенція, мешканці столиці — помітно втомилася від перманентних протестів і, тим більше, від протестів із кровопролиттям. Пересічні кияни все менше толерують вуличне насильство, і негативний фідбек на його прояви з боку ультраправих стає все гучнішим: від минулорічних жовтневих сутичок під парламентом, через напад на гей-прайд та події у Мукачевому — і до вчорашніх подій. Ультраправим ще готові пробачити «бєспрєдєл» на сході, виправданий боротьбою з сепаратизмом, але привозити війну з собою — це вже ні.
Якою буде стратегічна реакція влади на жорстоку сутичку, що призвела до загибелі бійців Нацгвардії? Мені поки що спрогнозувати важко. Навряд чи можна очікувати, що, прислухавшись до «диванної сотні», яка перекинулася від підтримки «патріотів» до закликів «заборонити «Свободу» разом із КПУ», президент і уряд почнуть масштабне переслідування радикальних націоналістів. Попереду місцеві вибори — не найкращий час для політичної розправи. Ймовірно, справа обмежиться пошуком конкретних винуватців, у крайньому разі — тих самих «провокаторів Кремля». Вибух гранати, швидше за все, призведе до перегляду підходу до правил проведення масових заходів. Вже сьогодні центр Києва почали патрулювати військові бронемашини; найімовірніше, слід очікувати і посилення заходів безпеки на мітингах та протестних акціях, що потенційно загрожує згортанням свободи їх проведення.
Читайте також:
«Митинг под парламентом и ультраправое насилие. Что дальше?» (Антон Шеховцов)
«Че там у хазар?» (Митя Раевский)
«От Донбасса до «Азова»: украинское досье БОРН» (Анна Гриценко)