Згідно з останніми дослідженнями, ритуальні людські жертвоприношення відігравали потужну роль у побудові та підтримці цілісності стратифікованих суспільств. Як виявили науковці Австралії та Нової Зеландії, що більш рівноправним було суспільство, то менш імовірно було, що за нього знадобиться жертвувати людським життям; що більш стратифікованим та суворим воно було, то більш імовірною ставала можливість, що когось із найнижчих прошарків буде принесено у жертву.

Дослідники проаналізували дані та спостереження за 93 традиційними культурами, що активно розвивалися від Тайваню до Мадагаскару та від Нової Зеландії до Гаваїв і острова Пасхи, щоб перевірити гіпотезу, яка полягала у тому, що як тільки у суспільстві  з’являється соціальне розшарування, людське жертвоприношення стає тим інструментом, який «забезпечує стабільність поділу на соціальні прошарки та сприяє переходу до чіткої класової системи, що успадковується із покоління в покоління».

Автори дослідження також додають, що «якщо еволюційні теорії релігії завжди зосереджувалися на вивченні функціонального значення просоціальних[1] та моральних переконань», то отримані ними нещодавно результати «виявляють похмуріший зв’язок між релігією та розвитком сучасних ієрархічних суспільств».

Джозеф Воттс (Joseph Watts) з Оклендського університету та його колеги припускають, що людське жертвоприношення було характеристикою багатьох ранніх суспільств: германських, арабських, тюркських, інуїтських, африканських, китайських та японських, а суспільств Північної, Центральної та Південної Америки. Але археологічні дані не завжди можуть відрізнити ритуальні жертвоприношення від інших випадків насильницької смерті.

А тому вчені зосередилися на так званих автронезійських культурах, оскільки вони добре досліджені і мають спільне походження. Ці культури, вийшовши з їхньої прабатьківщини в Тайвані, розповсюдилися в умовах різних природних середовищ — від крихітних атолів (коралових островів) до континентів — і розвинулися як у невеликі, егалітарні, засновані на сім’ї культури, так і в доволі складні політичні структури, що поширилися на величезній території, яка охоплює більш ніж половину географічної довготи та третину широти Землі.

Їхні релігійні вірування були вкрай різноманітними, але людські жертвоприношення були дуже поширені — вони зафіксовані у 43% культур. Жертвоприношення практикували у різних формах, серед яких: «спалювання, утоплення, удушення, побиття палицями, закопування, розчавлення під щойно збудованим каное, розрубування на шматки, а також скочування з даху будинку з подальшим відсіканням голови».

Окрім цього, у багатьох випадках у цих культурах релігійна влада співпадала з політичною. «Так, скажімо, у Полінезії вождів вважали нащадками богів. Жертвоприношення зазвичай організовувала еліта суспільства, наприклад, вождь чи жрець, а жертву обирали з груп із низьким соціальним статусом: серед рабів чи полонених», — пояснює Воттс.

«У цьому дослідженні ми не вивчали безпосередньо пережитки людського жертвоприношення у сучасних суспільствах, але це цікаве питання».

Дослідники виділили 20 егалітарних утворень і виявили, що принесення людей у жертву практикували лише п’ять з них. Тоді як серед 27 чітко стратифікованих спільнот від цього ритуалу виявилися залежними 18. Але хоча деякі висновки дослідження також стосуються сучасних політичних систем, його автори не говорять про абатство Даунтон або життя при дворі Людовіка ХІV.

«Щоб смерть людини можна було назвати жертвоприношенням, має бути релігійна мотивація, — каже Воттс. — Хоча людське жертвоприношення і не використовується з метою контролю у сучасних суспільствах, у більш широкому розумінні релігія може і досі служити цій функції. Наше дослідження підкреслює те, наскільки релігія вразлива до експлуатації з боку еліт і може ставати інструментом для розбудови та підтримки соціального контролю: використання людського жертвоприношення як засобу соціального контролю дає нам страшний приклад того, наскільки далеко це може заходити».

Примітки:

[1] Просоціальна поведінка — добровільна поведінка, спрямована на те, щоб приносити користь іншим, а також дотримання правил та соціально схваленої поведінки (зупинка біля знаку «Стоп» або оплата покупок у супермаркеті).

Джерело: The Guardian

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *