Курдський Новий рік, Новруз — головне політичне свято для цього понад 30-мільйонного бездержавного народу. Курди переконують, що святкування Новруза дає приклад миру на Близькому Сході. Але цьогоріч Новруз відбувся в атмосфері відновленого конфлікту між Туреччиною і Робітничою партією Курдистану. Анна Цир бачила Новруз у Діярбакирі — єдиному місті в Туреччині, де публічне відзначення свята було дозволене.
Політичний Новий рік
Багато років тому в Месопотамії правив тиран Дехак. Щоб нагодувати змій, які росли з його плечей, слуги Дехака щодня вбивали двох молодих людей. Земля і люди занурилися в журбу.
Але поруч із замком Дехака жив коваль на ім’я Кава. Коли прийшли по його останню дитину, замість неї він заколов двох овець. Відтоді всі люди так само рятували своїх дітей. Діти сховалися від гніву Дехака в горах Заґрос. Так виросла армія Кави. Одного дня вона вирушила на замок і перемогла тирана.
Кава запалив вогнище на горі, аби всі дізналися про перемогу. У цей день щасливі мешканці Месопотамії співали й танцювали плечем до плеча навколо вогню під звуки флейти та ритм барабана. Відтоді в день весняного рівнодення нащадки давніх персів святкують Новруз. Вони запалюють вогнища, вшановуючи пам’ять Кави, який звільнив народ від тиранії, і відзначаючи прихід Нового року.
Цю версію найважливішої курдської легенди мені переповідає Рошна. Ми йдемо вулицями Діярбакира повз водомети й броньовані авто поліції, розставлені на кожному перехресті — до них у місті вже звикли.
Рошна має 23 роки, вірменські родинні корені й пам’ятає різні святкування Новруза. Рік її народження відомий як «кривавий Новруз». Протягом її дитинства публічно відзначати свято було заборонено. Люди розпалювали вогнища на вуличках бідних кварталів, куди поліція не наважувалася зайти, і святкували в колі сусідів і родичів. Останні кілька років, згадує Рошна, Новруз був великим радісним пікніком, на який сходилися десятки тисяч сімей. А у 2015 році, кажуть мешканці Діярбакира, на святкування зібрався мільйон людей.
На публічне відзначення Новруза цього року наклали державну заборону по всій Туреччині, крім Діярбакира. Це найбільше курдське місто країни, свою неофіційну столицю, курди часто називають інакше — Амед, а також Діярбекір.
Сьогодні Новруз нагадує не свято, а демонстрацію, де згадують загиблих і вигукують гасла опору. І Рошна вважає, що саме так і має бути. Для 15 мільйонів курдів, п’ятої частини населення Туреччини, відзначати Новруз — означає нагадувати державі про власне існування і вимоги. Нині ці вимоги — не відділення від Туреччини, а самоуправління в курдських провінціях, демократизація держави і свобода лідеру Робітничої партії Курдистану Абдуллі Оджалану, який з 1999 року відбуває довічне ув’язнення.
«W» поза законом
Площа святкування Новруза розташована на околиці міста. У цей день муніципалітет організував безкоштовні автобуси, але їх усе одно не вистачає на всіх. Чимало людей приходять на майдан Новруз пішки.
Вже о десятій ранку атмосфера на майдані трохи нагадує рок-концерт. З динаміків лунають пісні, у яких найчастіше впізнаєш слова «berxwedan» — опір, «azadî» — свобода. Одні присвячені трагедії та боротьбі Синджару, де «Ісламська держава» вбила тисячі курдів-єзидів. Інші — обороні міста Кобані на півночі Сирії. У третіх співають про спалені в дев’яностих курдські села.
«Newroz pîroz be! Newrozê şima pîroz bo», — написано на сцені вітання на курманджі й зазакі, двох поширених в Туреччині діалектах курдської. Але в Туреччині офіційна назва свята пишеться через «v» — Novruz.
У дев’яностих роках поліція не лінувалася замальовувати «w» на плакатах до Новруза. Цієї літери немає в турецькому алфавіті, і її вважають «курдською», так само, як і «х». А курдська мова має невизначений статус у державі, за законами якої всі мешканці є турками, а мовою турків є турецька.
Від кінця сімдесятих років РПК політизувала Новруз, перетворивши його на символ курдського опору і шанс показати, яку підтримку партія має серед народу. Відтоді свято стало ідеологічним полем битви. Безсила заборонити відзначення Новруза, Туреччина застосувала іншу тактику. Його проголосили автентичним тюркським святом, а 2009 року Novruz — у турецькій версії — увійшов до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. На сторінці організації можна прочитати, що свято відзначають в Азербайджані, Індії, Ірані, Киргизстані, Пакистані, Узбекистані і в Туреччині. ЮНЕСКО також наводить варіанти написання назви свята. Курдського Newroz тут немає.
Сьогодні депутатів парламенту вже не ув’язнюють за промови курдською. Але до періоду демократизації сісти до в’язниці за літеру було не складно. Демократизацію, до речі, провадила Партія справедливості та розвитку — партія президента країни Реджепа Тайіпа Ердогана. Проте, демократичні поступки, як і мирний процес між урядом Туреччини й Робітничою партією Курдситану, завершилися влітку 2015 року.
Сьогодні конфлікт між урядом і РПК відновився після майже трьох років мирного процесу. Це загострення називають найгіршим за двадцять років, і зачіпає воно не лише військових обох сторін. Його відчувають пересічні мешканці міст — від літа в містах курдського південного сходу Туреччини тривають бої між членами загонів цивільної самооборони YPS (і жіночих — YPS-Jin) та спецпідрозділами поліції та армії.
Тому цьогорічний Новруз невеселий.
Дорога до миру
З початком офіційної частини святкування раптом, в одну хвилину, натовп вкривається червоними прапорами РПК та YPS, жовто-зеленими прапорами YPG — загонів народної самооборони Рожави, портретами Оджалана. Помітні й кілька прапорів Іракського Курдистану.
Кожен промовець зі сцени наголошує, що Новруз — це свято миру і взаємної поваги різних народів і суспільних груп. Фіолетові прапори жіночого руху тримають діти, старші жінки і чоловіки. У глибині натовпу помічаю кілька прапорів ЛГБТ-активістів.
Офіційна частина починається хвилиною мовчання. Це мить пошани не тільки до померлих, а й до тих, хто воює сьогодні проти «Ісламської держави» в Сирії та Іраку і проти урядових сил у курдських містах Туреччини. І хоч немає, мабуть, важливішого для курдської культури слова, ніж «спротив», сьогодні його перемагає інше — мир.
— Якщо ми будемо стояти проти расизму, дискримінації, поляризації, плечем до плеча, ми приведемо Туреччину до миру! — говорить зі сцени жінка середнього віку, але з геть сивим волоссям. Це Ґюльтан Кишанак, співголова муніципалітету Діярбакира.
«Нескорені, переможемо», — відповідає натовп, де пацифізму менше, як на сцені.
Кульмінація дня — виступ Селахаттіна Демірташа, співголови Партії демократії народів, що відстоює інтереси курдів. Демірташа вітають захоплено, і, здається, тільки я іронічно всміхаюся на вигляд конфетті, що падає з даху сцени йому на плечі. Політик говорить про історію курдів та висновки, які народ робить із неї. Він звертається не тільки до натовпу на майдані, а й до уряду:
— Сотні разів підтверджувалося: насильство не може бути способом вирішити проблему. Це шлях в нікуди. Кожен має розуміти, що заперечення курдів та їхніх прав не приведе до миру. Ми закликаємо повернути мирний процес! Вислухайте нас і врятуйте країну від повільного сповзання у війну!
Цьогорічний Новруз справді закінчиться мирно. Але, коли майже всі люди розійдуться, не обійдеться без сутичок між групою підлітків та поліцією. А в наступні дні проти кількох членів організаційного комітету Новруза відкриють справи за звинуваченнями у «тероризмі». Бої між членами молодіжного крила РПК й турецькими армією та поліцією у кварталах курдських міст Нусайбін, Юксекова, Ширнак, Іділь та інших триватимуть, а РПК атакує турецький військовий пост поблизу Діярбакира, де загинуть майже три десятки військових.
Повертаючись у натовпі стомлених людей до автобусів, помічу групу маленьких дітей, у формі курдських партизанів, тільки дитячій. Хтось поруч пояснить мені, що одяг партизанів став у курдській культурі практично традиційним:
— Розумієш, тим, хто сьогодні б’ється з урядовими військами та поліцією, на початку 90-х, коли палили їхні села і розстрілювали демонстрації, було стільки років, як цій малечі. Ці діти виростуть і знатимуть про сьогоднішню боротьбу. Насильство продовжиться насильством.