Прокинувшись кілька днів тому, українські інтернет-користувачі виявили у себе у стрічці добре проплачену рекламу «Першої львівської хвойдарні». І хоча досі невідомо, чи це був невдалий жарт або агресивна маркетингова стратегія магазину львівських цукерок, чи нас справді чекає відкриття закладу для надання сексуальних послуг на центральній площі Львова, саме використання зневажливого слова «хвойда» та його радісне сприйняття аудиторією ставить перед нами багато питань. Що ж не так із терміном «хвойдарня» і чому намагання таким чином привернути увагу до свого закладу є неприпустимим — коментують Галина Герасим та Марта Пересада.

gerasym-roundГалина Герасим, магістрантка кафедри політології Університету штату Каліфорнія в Сан-Дієго, львів’янка

Я до останнього сподіватимусь, що «Перша львівська хвойдарня» — це невдалий жарт або соціальний експеримент. Романтизація проституції і обігрування пейоративів на позначення «розпусних» жінок не має нічого спільного з сексуальною розкутістю і вільнодумством.

Питання легалізації проституції, чи, скажімо, питання того, наскільки добровільним є вибір, який роблять люди в умовах фактичної відсутності інших виборів і/або соціальних ліфтів, є дуже дискусійними, і тут можна сперечатись і сперечатись. Але є факти, від яких нікуди не дінешся: щороку мільйони людей стають жертвами секс-трафікінгу, Україна зараз є центром Європи з торгівлі людьми, втягнені в цю індустрію люди ризикують пережити насильство та зґвалтування, в проституцію втягнені купа неповнолітніх. Романтичною і веселою ця картинка може виглядати виключно в очах людей, які асоціюють себе з клієнтами, що купують сексуальні послуги.

Коли наші підприємці влаштовують заклади з подібними, так би мовити, маркетинговими стратегіями, вони, звісно, власноруч нікого не ґвалтують і не продають, але закріплюють на рівні суспільства норму і уявлення про те, що проституція — це така «лінива робота, коли ти сидиш на дивані в теплій хаті, бо не хочеш працювати» (це, до речі, не я придумала, це я вільно переказую коментарі під дописами «Першої львівської хвойдарні»), з якої можна похіхікати. Тут, крім того, є подвійне дно: захисники закладу ж не вибрали нейтрального слова — ні, адже слово «хвойда» використовують як пейоратив щодо жінок, які, на думку галицьких достойників, ведуть недостатньо цнотливий спосіб життя. Тобто, фактично, нам подають таку карикатурну картинку: є собі «дівчатка», які працюють в секс-індустрії тому, що хочуть легкого хліба, але взагалі секс для жінки — це аморально і гидко. Я вже мовчу про тотальну дегуманізацію і об’єктивацію, бо під логотипом з цицьками вчергове відкривають, як я розумію, якийсь заклад із пляцками і пампухами. У цьому випадку повсюдна дегуманізація жінок, яка дивиться на нас з кожної другої реклами, доведена до крайнощів.   

Подібні «заклади» не мають нічого спільного з сексуальною розкутістю, яка базується, по-перше, на добровільній взаємній згоді дорослих людей, а по-друге, на неосуді сексуальних практик, які підпадають під першу категорію.

14997182_803414259799708_406896514_nМарта Пересада, активістка «Феміністичної майстерні», м. Львів

У чому проблема зі словом «хвойда»? Незалежно від його етимології, нині його вживають як аналог слова «шльондра» та використовують для стигматизації ненормативних виявів сексуальності жінок. Варіацій цієї ненормативності може бути безліч: жінка має секс з багатьма чоловіками або ж не потребує кохання і прив’язаності для того, щоб зайнятися з кимось сексом; жінка відкрито фліртує або має яскравий макіяж — в усіх цих випадках знайдуться ті, хто назве її «хвойдою». Це слово не існує поза своїм образливим контекстом, адже його вживають виключно для того, щоб клеймити вияви жіночої сексуальності як щось принизливе. І коли ми миримося з існуванням таких слів у нашому словнику, ми погоджуємося з тим, що суспільство може оцінювати або ж відділяти від нас нашу сексуальність, забороняти її чи висміювати. Таким чином ми погоджуємось і з тим, що не маємо влади над нашими тілами. А суспільство, яке відбирає право на контроль над власним тілом у жінок, рано чи пізно позбавить цього права всіх.

У цьому контексті новина про те, що у Львові на центральній площі міста збираються продавати «смаколики» під під назвою «хвойдарня» та оголеною дівчиною на вивісці, викликає обурення. Адже під соусом недолугого гумору автори «креативу» водночас продають об’єктивовану сексуальність жінок та стигматизацію їхньої сексуальності. Останнє — не якась абстракція. Це те, що тисне на життя реальних жінок, незалежно від їхньої впевненості в собі та критичного сприйняття довколишнього світу. Бо навіть, якщо вони не відчувають сорому за червону помаду або не рахують номер побачення, після якого можна «дозволити собі» секс — вони все одно чутимуть слово «хвойда» на свою адресу. Тільки звучатиме воно не у безтурботних жартах власника львівської забігайлівки, а в агресивних вигуках чоловіків на вулиці, які також переконані у тому, що сексуальність жінок не належить самим жінкам.