Переклала Катерина Семчук

Редагувала Аліна Несторак

11289423_965802966785027_3897284397782895439_oАгнєшка Вішнєвска (Agnieszka Wiśniewska) — головна редакторка польського сайту Krytyka Polityczna

Коли минулої п’ятниці пізно ввечері я їхала до Сейму, то й не підозрювала, що це буде такий великий протест. Тому що зараз у Польщі щотижня відбувається нова демонстрація. Того дня події сипались одна за одною з шаленою швидкістю: Сейм обговорював положення про організацію роботи журналістів у парламенті, потім не давав доступу опозиційним депутатам до голосування про бюджет, за який зрештою проголосували за зачиненими дверима. Спочатку проти обмеження свободи медіа прийшли протестувати журналісти, потім опозиційні політики, серед яких були й члени позапарламентських партій (наприклад, «Разом» — Razem), а потім уже долучилися тисячі громадян. Те, що сталося, знову додало сил опозиції, вона наново об’єдналася в обуренні через політику правлячої партії ПіС («Право і справедливість» — Prawo i Sprawiedliwość). Однозначно, це об’єднало лівицю.

Оскільки журналістам заблокували доступ до роботи Сейму, щоб ті не вешталися в кулуарах, а самих опозиційних депутатів почали виганяти, то депутати взяли на себе роль журналістів. Використовуючи свої смартфони, різні додатки та соціальні медіа, вони розповсюджували інформацію про те, що відбувалося всередині. Хоча в даній ситуації це зіграло свою позитивну роль, це все ж таки завдання не для депутатів. Політики не мають заміщувати журналістів. Якщо така практика буде закріплена, то надалі це можуть використовувати для політичних маніпуляцій.

Важко зрозуміти, чому ПіС хотіли впровадити згадані зміни. Таке рішення абсолютно не продумане й межує з хаосом. Вони нічого ним не досягли. Ситуація повторюється: ці події, можна сказати, дуже схожі на «Чорний протест». Незрозуміло, для чого ПіС ухвалює якісь рішення на гарячу голову, потім намагається нашвидкуруч, не переходячи до роботи над ними, проголосувати за них. Як з обмеженням роботи ЗМІ в парламенті, так і з антиабортним законом — тут не було жодного добре опрацьованого проекту. ПіС насувається хмарою і пропонує безліч різних нововведень. Таке враження, що після приходу до влади вони хочуть довести, «як можна робити реальні зміни в країні». Ще один приклад: нещодавній проект освітньої реформи. ПіС пропонує ґрунтовні зміни: ліквідувати гімназії та запровадити нову освітню систему у формі 8+4. Впровадження реформи має початися із січня 2017 року, а вже через шість місяців запланований повний перехід до нової системи. Це неможливо. Як і попередні їхні «радикальні» проекти, це ще одна безглузда ідея, яка викличе нові протести.

Найцікавіше питання: що може зробити в цій ситуації об’єднана опозиція? Перемогти лідера правлячої партії Ярослава Качинського? Для чого? Щоб повернутися до стану, що був перед приходом ПіСу до влади?

Ми всі різні в опозиції, і немає жодного конкретного вирішення для ситуації, що склалася сьогодні. Якою б не була політична програма проекту «анти-ПіС» — він не буде дієвим. ПіС не вдасться перемогти надовго таким способом. Навіть якщо вдасться змінити зараз владу, то що потім? Так, ми більше не мали б такої ганебної ситуації, не мали б нічного ухвалення законів, але реальної альтернативи немає. На даний момент не існує настільки потужної політичної сили, котра змогла б стати конкретною заміною ПіСу. Опозиції необхідно разом думати над політичним проектом, який би дав реальні результати.

Нові правила щодо журналістів зрештою не ухвалили. Але вже сьогодні стало відомо, що регламент зміниться. Голова Сенату Станіслав Карчевский (Stanisław Karczewski) кілька днів тому зустрівся з представниками редакцій. Разом вони зробили висновок, що «на разі умови журналістської праці в парламенті не є добрими й потребують змін».

15645517_10210096786389727_1645671443_nМіхал Сутовскі (Michał Sutowski) — Krytyka Polityczna

У демонстраціях останніх днів, що були пов’язані з обмеженням доступу медіа до Сейму, а потім із ексцентричним прийняттям бюджету та інших законів, особисто я брав дуже помірковану участь. У п’ятницю ми стояли під Сеймом разом із головною редакторкою інтернет-журналу «Критика політична» Агнєшкою Вішнєвскою, після чого написали про ті події текст, опублікований зранку наступного дня. За подальшими демонстраціями я спостерігав у мережі, в основному через стрім у Facebook — це досить важливо, тому що останні дні привнесли в польський Інтернет специфічну комунікаційну революцію. Ми також провели інтерв’ю з політиками опозиційних угруповань — «Польської ініціативи» (Inicjatywa Polska) й партії «Разом» — котрі брали участь у протестах.

Це, здається, перші масові заходи, в яких онлайн-трансляції в соціальних мережах відіграли таку велику роль — значною мірою через депутатів, що замінили журналістів під час зйомки та висвітлення подій. Більшість із цих матеріалів, таких як втручання поліції під Сеймом авторства депутата Грабца (Jan Grabiec), відеозаписи, де політики ПіСу підписуються в списках присутніх уже після закінчення зустрічі, чи запис інциденту з охороною маршалка (голови Сейму), коли вона не впускала депутатів до Колонної Зали під час прийняття бюджету, можуть багато що сказати про хід подій.

На жаль, також дійшло й до серйозних маніпуляцій: хтось опублікував в Інтернеті відео, на котрому один із учасників демонстрації (наш колега) лягає посеред дороги, якою мають проїхати автомобілі з політиками. Демонстранти пізно вночі намагалися блокувати виїзд політиків ПіС із Сейму — реакція на неправильний спосіб голосування та попередньо оголошене обмеження доступу медіа до роботи парламенту. Через те, що автомобілі, зрештою, не можуть проїхати, герой на відео встає, а початково в Інтернеті це опублікували з підписом, що він начебто поранений. Це, звісно, неправда, але медіа правого спрямування підхопили цю тему — подали той відеозапис як доказ «спроби маніпуляції» (наче відео було знято, щоб неправдиво висвітлити втручання поліції як дуже жорстоке) і прагнення опозиції до ескалації конфлікту, також з уживанням насильства. Праві медіа (в тому числі й так зване «суспільне телебачення») почали проголошувати, що опозиція прагне створити «польський Майдан». На цю тему водночас зманіпулювали іронічним дописом у Facebook головного редактора польського Forbes Міхала Бронятовського (Michał Broniatowski) — так звані «інструкції польського Майдану».

Може скластися враження, що Польща переживає власні моменти «пост-правди», медійної маніпуляції, фейкових новин — постійне переконання в «провокації» з іншої сторони домінує у висвітленні цих подій.

Разом із тим праві виявилися дуже ефективними, коли почало йтися про формування дискурсу. У той час, коли вся ця криза спочатку здавалася програшем ПіСу (світлини депутатів ПіС, що тікають із Сейму, блокування доступу до голосування), а обмеження доступу медіа до роботи Сейму засудили навіть частина близьких до правих ЗМІ, то, з іншого боку, з суботи поширилися розмови про начебто «спробу державного перевороту» (вже згадане відео з демонстрантом було одним із головних аргументів на знак «провокації» зі сторони опозиції).

Польська публічна сцена є дуже поляризованою. Найцікавіше те, що ближчі до правиці таблоїди цього разу стали проти ПіС (Super Express на першій сторінці звинуватив «маршалка-цензора» у всій кризі).

Це цікавий момент для опозиції. Здається, що в суботу під президентським палацом вперше на одній сцені стали лідери та лідерки таких партій як «Сучасна» (Nowoczesna) — Ришард Петру (Ryszard Petru), «Разом» — Агнєшка Дзєм’янович-Бонк (Agnieszka Dziemianowicz-Bąk) і Марцеліна Завіша (Marcelina Zawisza), «Громадської платформи» (ГП — Platforma Obywatelska)… Особливо цікавою є присутність на протестах «Разом». ГП та її лідер Гжегож Схетина (Grzegorz Schetyna) прагнуть вибудувати легенду про «об’єднану опозицію» проти уряду ПіС (на чолі з ГП, звісно ж). З іншого боку, ліві коментатори (Адам Остольський — Adam Ostolskі, наприклад), а також політики партії «Разом» вказують на те, що потрібно думати про окремі блоки опозиції. «Спільною справою» є дотримання конституції й регламенту Сейму, а також права ЗМІ на ретельний опис та висвітлення роботи парламенту; однак не потрібно створювати штучної єдності, що стирає політичні відмінності.

На мою думку, правильним є другий варіант. Потрібно разом боротися за основні цінності (демократичні, конституційні рамки системи), але водночас пам’ятати про політичну різницю. Це важливо з огляду на правдоподібність (багато противників ПіС не довіряє старим партіям владної еліти Третьої Речі Посполитої) і різні політичні конфлікти, що точаться у Польщі. Голос лівиці повинен звучати дзвінко — наприклад, у справі освітньої реформи, яку готує уряд і яка миттєво створює суперечку між батьками, членами профспілок і самоврядувань. Опозиція має не прагнути завчасних виборів, а йти до мобілізації довкола конкретних справ. Тих справ, які створять межі для уряду й продемонструють, що у Польщі є альтернатива ПіС.