Минулого тижня Інститут національної пам’яті представив проект закону про державні свята в Україні. На думку голови інституту Володимира В’ятровича, на державному рівні слід відзначати тільки свята, присвячені «переломним, надзвичайно важливим для України як держави події». 8 березня, Міжнародний жіночий день, до таких днів, на думку установи, не належить, а належить натомість до свят, що «дісталися нам у спадок від радянського минулого».
Та чим насправді є свято, яке ми звикли відзначати 8 березня, наскільки воно є актуальним у сучасній Україні та чи варто позбавляти українців ще одного вихідного — ми запитали у головної редакторки журналу «Критика феміністична» Марії Маєрчик, правозахисниці і журналістки Ольги Веснянки, активістки Тані Павленко та представниць студентської феміністичної організації FemSolution.
Марія Маєрчик — головна редакторка журналу «Критика феміністична: східноєвропейський журнал феміністичних та квір-студій»
Видається мені, що нема особливого значення, чи скасують вихідний день 8 березня, чи ні. В останні чвертьстоліття свято це стало вкрай консюмеризоване і геть деполітизоване. А отже, у змаганні між капіталізмом з його прагненням до прибутку й Інститутом національної пам’яті з його жагою до декомунізації переможуть обидва. Відблиск теми соціальної справедливості в цьому вихідному давно занехаяно, а тепер і в політиці державних свят він зникне остаточно. Державні свята пропонують звести до прославляння держави і бога. Та ще й бонус — «сімейні цінності».
Те, що скасування вихідного відбувається під грифом декомунізації — особливо прикро. Це свідчить, що винайдено нову універсальну мову для запровадження консервативних реформ, створено таку квазіосвячену цінність, на яку зась зазіхати. Своєрідний аналог російських скрєп.
Як, наприклад, в умовах кризи і безгрошів’я успішно провести політику скасування студентських стипендій? Так, назвати стипендії спадком радянського минулого, що перешкоджає нашому процвітанню, і тріумфально їх подолати. Декомунізація — ідеальний засіб для згортання соціальної політики під соусом встановлення історичної справедливості.
Росія консервативно скасовує кримінальну відповідальність за домашнє насильство, а ми прогресивно анулюємо слова «ґендер» і «сексуальна орієнтація», та ще й вихідний на 8 березня!
На зміну цьому святу законодавці пропонують щось істинно «національне» (російський уряд нізащо б не додумався) — «День сім’ї».
З різних поглядів можна було присікатися до цього вихідного, і не всі міркування були б реакційними. Але декомунізація сьогодні — це легітимована своєю антиросійськістю форма консервативних змін. І нурт цей зі скасуванням неробочого дня на 8 березня бере поживу з ригідних форм «традиційних цінностей». Він потужний і все ще набирає сили.
Найцінніше, що може статися від цієї декомунізації — вона може трохи струснути непотьмарену життєрадісність (нео)ліберального фемінізму. Може (нео)ліберальний фемінізм — хоч під якими самоназвами він ховається — припинить загравати з темами «позитивних змін» і успішного «подолання гендерних стереотипів» у країні здобутої гідності.
А разом із тим, солідарність жінок ніякі інститути скасувати, певна річ, не можуть. Феміністична солідарність діє і в свята, і в будні.
Ольга Веснянка — правозахисниця, журналістка, медіа-тренерка
Дивно чути ідею скасувати відзначення Міжнародного дня боротьби за прав жінок. Тема дати — ще й жіноча солідарність. Щороку спостерігаю, як практики відзначення цього дня в Україні змінюються. Ось, для прикладу, матеріал, що виходив ще 7 (!) років тому. Вже тоді тенденція адекватного сприйняття дати без совкових і сексистських штучок була помітною. Варто говорити про права жінок, прогрес в недискримінації, про роль жінок у процесах ухвалення рішень, у реформах, правоохоронних структурах, на фронті. Згадаймо, зрештою, і про Цілі сталого розвитку, де є ціль 5 «Гендерна рівність», і про резолюцію ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», що є надзвичайно актуальною для України.
Тетяна Павленко — журналістка, анархістка
Отмена праздников — это не только попытка убрать из календаря идеологически «неподходящие» даты, но и часть идеи «больше работай». Сейчас много пишут о том, что украинцы — якобы ленивые люди, которые пашут меньше, чем западные работники. На самом деле это неправда. Многие люди работают не по 8, а по 10-12 часов, причем за очень маленькие деньги. Кроме того, нам внушают, что это из-за нашей лени страна так плохо живет. «Хватит праздновать, давайте работать!» — кричат те, кто вообще-то не работает, а живет за счет других: политики и чиновники. Они переносят ответственность за бедность страны на тех, кто не может за это отвечать — на условного Васю-работника, который и так пашет изо всех сил, чтобы прокормить семью. Хотя на самом деле проблема в неравном распределении благ и откровенном воровстве.
Попытки отменить 8 марта связаны с желанием создать образ женщины-матери, женщины-красавицы, женщины-помощницы. В этом ряду нет места женщине-бунтарке, которая выходит на протест ради равной оплаты труда или против насилия. Это отлично сочетается с желанием депутатов продавить запрет абортов, а также многочисленными высказываниями политиков о роли женщины. Недаром многие консерваторы предлагают вместо 8 марта праздновать день матери или красоты. Красота и материнство — вот все, что они оставляют женщинам.
Что касается 1 мая, обществу внушают, что это — советский праздник, а права трудящихся — что-то устаревшее, неактуальное и никому не интересное. На самом деле 1 мая связано не с СССР, а с чикагскими анархистами, которые боролись за 8-часовой рабочий день. Этот праздник отмечается во многих странах, таких как, например, Франция, в которой никогда не было никакого СССР. Вместе с Первомаем отрицается и сама необходимость трудовых прав. Мол, да кто их вообще нарушает? Не нравится работа — просто уволься и найди другую. Но в реальности около 70% работников получают зарплату в конверте. Людей незаконно увольняют, заставляют перерабатывать, задерживают зарплаты.
FemSolution — феміністичне, горизонтальне, антигомофобне, антиксенофобне студентське об’єднання
Дивно, що святкування 8 березня викликає асоціацію з весною, квітами, «жіночністю» та Радянським Союзом, тоді як соціально-політичний бекграунд цієї дати був зумовлений боротьбою американських жінок за виборче право та рівну з чоловіками заробітну плату. І хоча в Україні це свято інтерпретується як традиція дарувати дівчатам рожеві тюльпани, яка саме за часів СРСР прийшла на зміну мітингам за жіноче та міжнародне право, справжнім символом свята є емансипація. Минулої п’ятниці директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович висунув пропозицію ліквідації 8 березня, пояснюючи це тим, що «на держаному рівні повинні відзначатися, напевно, лише ті свята, які відзначають події, що були переломними, надзвичайно важливими для України як держави». Ось так виявилося, що Міжнародний день жіночої солідарності і боротьби за свої права — дата незначна та несуттєва. Така зухвала пропозиція викликала чимало дискусій. Пізніше В’ятрович зауважив: «…ніхто не скасовує святкування 8 березня, Міжнародного жіночого дня. Наша пропозиція — скасувати вихідний у цей день».
Пам’ятаймо, що асоціація 8 березня з «жіночністю» та квітами була нав’язана патріархальним суспільством, а початковим значенням свята було та залишається гендерне рівноправ’я. Викреслити цю дату зі списку державних свят означатиме знецінення жіночого питання!