Переклала Аня Афанасьєва

Давид Кравчук: — Так Ви іноземний агент чи ні?

Іван Варенцов, координатор інформаційної та правозахисної діяльності Фонду сприяння захисту здоров’я і соціальної справедливості імені Андрія Рилькова(АРФ) – російської неурядової організації, місією якої є просування та розвиток гуманної наркополітики, що базується на толерантності, захисті здоров’я, честі та прав людини:

— Ні

— Хоча й Міністерство Юстиції стверджує, що Ви таки ним являєтесь.

— Наша організація, Фонд Андрія Рилкова, була внесена до списку іноземних агентів, це правда. Але ми з цим фактом не погоджуємося і вважаємо його абсолютно абсурдним. Що насправді означає бути названим іноземним агентом? Для багатьох людей, особливо з радянським минулим, це рівнозначно визнанню зрадником своєї країни, свого народу. Ми ж робимо якраз навпаки.

Ми намагаємося забезпечити людям належний доступ до тих медичних послуг, яких вони потребують. Сім днів на тиждень ми займаємося інформаційно-роз’яснювальними роботами на вулицях Москви, забезпечуючи людей, які вживають наркотики, як інформацією, так і стерильними голками, шприцами, мазями та презервативами. Вони також можуть отримати медичну та юридичну консультації. Ми працюємо з 2009 року, і наразі є єдиною організацією, яка займається прямим зменшенням шкоди у Москві.

— І Ви, так би мовити, «звинувачені у зраді» через ці стерильні голки?

— Роками ми боролися за впровадження замісної підтримувальної терапії в Росії та доступ до налоксону – медикаменту, який допомагає запобігти смерті при передозуванні опіоїдами. Ми досить відкрито критикуємо сучасну політику держави з питань наркотиків, і тому ми потрапили до цього списку.

Технічно є дві умови, яким повинна відповідати організація, щоб вважатися іноземним агентом: отримувати фінансову допомогу за межами Росії та брати участь у політичній діяльності. До фінансової підтримки належать будь-які гроші незалежно від способу їх отримання, навіть через краудфандинг. Міністерство юстиції ж визначає «політичну активність» як будь-яку спробу вплинути на громадську думку з певної теми.

— Чи означає це, що практично кожна неурядова організація може вважатися іноземним агентом?

— Це логіка закону. Це дуже корисний інструмент для уряду. Оскільки його можна використовувати в будь-якому випадку, то усіх можна тримати на короткому повідку. На практиці це застосовується вибірково і тільки до тих неурядових організацій, які створюють незручності можновладцям.

Ми не ставимо за мету вплинути тільки на громадську думку. Ми вимагаємо від держави змін у законі, який на сьогодні шкодить багатьом.

— Що Ви маєте на увазі?

— Поки що це тільки локальні епідемії серед людей, які вживають наркотики, хоч у деяких областях, таких як Свердловська і Самарська, вже оголошено загальну епідемію. Вірус гепатиту С є навіть ще більшою проблемою, ніж ВІЛ, тому що в другому випадку можна розраховувати на безкоштовне лікування. Це не рідкість, коли людина одночасно має ВІЛ, гепатит С або туберкульоз і залежність від наркотиків. В Росії це майже напевно смертельна комбінація.

Якщо у вас туберкульоз, то ви підлягаєте госпіталізації. Але якщо ви залежні від заборонених речовин – це створює проблему. Пам’ятайте, що в російських лікарнях не можна мати при собі ніяких наркотиків, і ви не отримаєте жодних їх замінників  – це буде незаконно. Таким чином, ви або втечете з лікарні за дозою, або таємно принесете її в лікарню. Якщо вас спіймають, ви будете покарані за порушення правил. Ймовірність опинитися на вулиці з туберкульозом і ВІЛ є вкрай високою, і такий розвиток сценарію часто закінчується смертю.

— Якби пацієнти отримували замісну терапію, метадон, наприклад, чи могло б це розірвати це замкнуте коло?

— Це могло б дуже допомогти в таких випадках. Замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) значно зменшила б кількість інфекцій, тому що метадон приймають у формі сиропу. Менше ін’єкцій означає менше інфекцій, але відсутність ЗПТ – не єдине, що ми намагаємось вирішити. Смертність від передозування – це інша велика проблема, і їй досить легко можна запобігти всього лиш запровадженням доступу до налоксону.

— Це теж нелегально?

— Загалом, це легально, і його можна купити в аптеці, але тільки при наявності рецепту. Але в цьому немає жодного сенсу. Якщо ви втратили свідомість, то не можете прийняти ліки самостійно, чи не так? Хтось інший має зробити це для вас. Якщо налоксон залишатиметься недоступним, все більше людей помиратимуть від передозування.

— Міністерство охорони здоров’я Росії безкомпромісно каже «ні» замісній підтримувальній терапії та налоксону без рецепту. Чому?

— Чесно кажучи, я не знаю.

— Але я впевнений, що ви казали комусь з Міністерства те ж саме, що і мені: ЗПТ зменшить кількість інфекцій, а кращий доступ до налоксону – смертність від передозування. Чи не так?

— Авжеж, так. Те, що вони зазвичай говорять про заходи зменшення шкоди – що немає ніяких доказів їх ефективності.

Згідно з даними Міністерства, ЗПТ і стерильні голки – це стимул вживати наркотики. В Росії нульова політика толерантності стосовно наркотиків, і дискусія з цього питання займає в ній не так вже й багато місця.

Ми не могли більше терпіти ці балачки про відсутність доказів, тому якось навіть роздрукували всі які знайшли наукові дослідження, що доводять ефективність заходів зі зменшення шкоди. Потім поклали все це в коробку і надіслали її прямо в Міністерство. Але сумніваюсь, що вони читали хоч щось із цих матеріалів.

— І всі вони щиро вірять у «світ без наркотиків», або принаймні в Росію без наркотиків?

— Деякі з них вірять, деякі – ні. Їх вчинки – ось що важливо. Професор Покровський, керівник Федерального центру СНІДу, відкрито говорить на користь заходів зі зменшення шкоди, включаючи замісну терапію. Але він, мабуть, єдиний чиновник, який не приховує своєї підтримки.

Нульова толерантність до вживання наркотиків (яка також дорівнює нульовій толерантності до споживачів наркотиків) є частиною більшої консервативної системи репресивної політики в галузі охорони здоров’я, що стосується меншин: секс-працівників, чоловіків, які мають статеві контакти з чоловіками, і споживачів наркотиків.

— Вас здивувала новина про те, що ви занесені в список іноземних агентів?

— Ми про це дізналися з газети. Спочатку я подумав, «OK, приїхали… і що тепер?» Але здивування? Ні, це мене взагалі не здивувало.

— Які специфічні наслідки перебування в списку?

— Один з них полягає в тому, що ми тепер на всьому, що публікуємо, повинні зазначити, що це «вироблено іноземним агентом».

— Ви це серйозно?

— Абсолютно. Спосіб сповіщення не визначений, тому ми використовуємо картинку шпигуна в чорному плащі та фетровому капелюсі. Ми зобов’язані маркувати таким чином наш веб-сайт, Твіттер-акаунт і всі листівки.

Крім того, ми не можемо тепер отримувати будь-яку фінансову допомогу з державних фондів. Вони називають нас агентами тому, що ми шукаємо гроші за кордоном, але вони не дадуть нам і рубля для нашої роботи.

Вони також намагалися оштрафувати нас десь на 5 тисяч доларів у рублевому еквіваленті за те, що ми не викрили себе як іноземних агентів.

— Почекайте хвилинку, я дещо не розумію. Ви повинні викривати себе?

— Система працює за наступною схемою. Неурядовій організації потрібно верифікувати себе. Якщо вона відповідає критеріям іноземного агента, її працівники повинні звернутися до влади з проханням додати її до списку. Якщо ж вони цього не зроблять, і Міністерство юстиції самостійно визнає установу іноземним агентом – її оштрафують.

— І що було далі? Ви платили штраф?

— Ні, ми не платили. Ми звернулися до суду й виграли.

— Отже ви більше не іноземний агент?

— Ні, ми все ще вважаємось «іноземним агентом», але ми не зобов’язані нічого платити, принаймні поки що. Справа, яку ми виграли, підтверджує той факт, що Міністерство юстиції не мало права проводити аудит, оскільки минуло недостатньо часу після попередньої перевірки. Як наслідок, адміністративну справу проти нас закрили і штраф не накладали, але рішення про внесення до списку суд залишив без змін. Скоро буде ще одне засідання, тож ми подивимось, що відбуватиметься далі.

— Складається враження, що у Вас немає багато сподівань стосовно результатів.

— Тому що я їх і не маю.

Єдине, що ми можемо робити, це продовжувати нашу щоденну роботу. Для 15 мільйонів людей у Москві ми єдина неурядова організація, яка забезпечує  надання послуг з прямого зниження шкоди: обмін голок і шприців, надання консультацій і т.д. Чи змінює це епідеміологічну ситуацію? Не зовсім. Але те, що ми можемо зробити – це допомогти деяким людям. У 2014 році завдяки налоксону, який ми роздали, 223 людини було врятовано після передозування. Ми це знаємо через людей, які врятували їх і повідомили нам про це, але справжні цифри, мабуть, набагато більші. Якщо влада не має наміру підтримувати нашу діяльність, то вона могла хоча б залишити нас у спокої.

Станом на сьогодні ми зібрали кошти для сплати штрафу: на випадок, якщо нас оштрафують у майбутньому. Але що ми будемо робити зі штрафами після цього? Чесно кажучи, не знаю. 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.