Одного разу з дому Яніни Душейко (Агнєшка Мандат), самотньої жінки за шістдесят, вегетаріанки та астрологині-аматорки, зникають дві собаки. Вона довго шукає їх разом зі своїми учнями — Душейко, колишня інженерка, викладає англійську на півставки у місцевій школі — проте все, що вони знаходять, — це тіло вбитого оленя у лісі неподалік. Це не дивно: у провінційному містечку поблизу Судетів, де мешкає жінка, мисливство — улюблена розвага місцевих владних еліт. Душейко багато разів ловила мисливців на браконьєрстві, а жорстоке поводження з тваринами для них — звична річ. Можливо, собак також вбили вони? Про свої підозри жінка розповідає ксьондзу, проте той радить їй менше перейматися: біблійне «не убий» стосується тільки людей і на тварин не поширюється. Наостанок він радить Душейко молитися. «За тварин?» — питає вона. «За себе», — відповідає ксьондз.
Далі сюжет фільму «Слід звіра» Агнєшки Голланд, знятий за романом Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих», розгортається як класичний детектив. Незабаром після зникнення собак помирає сусід Душейко, знаний в містечку браконьєр. Далі — низка вбивств: в околицях раз у раз знаходять трупи мисливців. Тільки ось підозрюваний у цій детективній історії нетиповий: здається, що мисливцям мстяться самі тварини.
На цьогорічному Берлінале «Слід звіра» був представлений у головному конкурсі й отримав Срібного ведмедя — приз Альфреда Бауера як «фільм, який відкриває нові перспективи в мистецтві кіно». Критики писали про картину як про «феміністичний екотрилер», сама ж режисерка назвала свій останній фільм «анархістською, феміністичною кримінальною історією з елементами чорної комедії». «Слід звіра» — це справді доволі нестандартне поєднання різних жанрів та тем. З одного боку, тут дається взнаки співпраця Голланд з NBC, HBO і Netflix над такими серіалами як «Прослуховування» (The Wire), «Убивсто» (The Killing) та «Картковий будинок» (House of Cards) — Голланд вдається тримати глядача в напрузі за допомогою добре вибудованої детективної лінії. Разом з тим, фільм виходить за рамки жанрового кіно, в якому численні сюжетні повороти самоцільні. Як і решта картин Голланд, «Слід звіра» — це фільм соціально критичний. Сама режисерка зазначила, що хоча вона й не мала наміру знімати політичне кіно, «Слід звіра» відображає польські реалії — контрольований чоловіками авторитаризм, який обмежує права жінок та не надто переймається захистом навколишнього середовища.
У містечку Душейко влада духовна і влада світська тісно переплітаються, й обидві вони надто зайняті покриванням місцевих кримінальних авторитетів щоб дослухатися до звичайних смертних. Роками Душейко пише заяви до поліції, вказуючи на численні факти браконьєрства. Вона натикається на пастки, які розставляє в околицях її сусід, та знаходить в лісі тіла вбитих поза сезоном полювання звірів. Раз у раз жінка прокидається від пострілів та криків поранених тварин. Проте поліція навіть для проформи не відповідає на звернення Душейко. Максимум, що можуть поліцейські — це вислухати жінку з погано прихованим виразом втоми і роздратування на обличчях.
У своєму протиставленні безсилого громадянина та байдужої влади «Слід звіра» нагадує «Я, Деніел Блейк» Кена Лоуча та «Левіафан» Андрія Звягінцева. Як і безробітний тесля Деніел Блейк та автослюсар Ніколай Сєргєєв, Душейко — звичайна «маленька людина», яка кидає виклик владі. Проте якщо в Лоуча та Звягінцева ця влада — безлика бюрократична система і корумпований, огидний у своїй ницості мер, у фільмі Голланд вона уособлена в групці мисливців-чоловіків. Полювання, традиційно чоловіче заняття, дає можливість місцевій владній верхівці ще раз ствердити свою маскулінність через вбивство слабшого. До своїх дружин чи подруг мисливці ставляться не набагато краще, ніж до тварин, тіла яких перетворюють на трофеї; один із них навіть тримає у місті публічний дім. Як саркастично підмічає Душейко, всі вони страждають «аутизмом, спричиненим тестостероном».
У той час як мисливці у фільмі Голланд — це очевидне, абсолютне зло, решта мешканців містечка — така собі сіра середина, аморфна маса, яка діянь цього зла не помічає і помічати не хоче. Усі вони зайняті своїми щоденними турботами і перетинаються тільки на недільних походах до церкви, де затамувавши подих слухають пристрасні промови ксьондза про «природній порядок речей» і про те, як Бог запросив мисливців «оволодівати землею». Єдиними союзниками Душейко в її боротьбі проти патріархальної авторитарної влади стають такі ж диваки та маргінали, як і вона сама: самотній грибник Матога (Віктор Зборовскі), працівниця секонд-генду з родини алкоголіків Добра Звістка (Патриція Вольни), епілептик та ІТ-геній Дизьо (Якуб Ґєршал – Jakub Gierszał) і чеський ентомолог та захисник жуків-темночервоняків (sic) Борос (Мірослав Кробот).
Питання про те, чи справді Душейко поборниця прав пригноблених, якою вона себе вважає, чи може просто божевільна бабуся, яка намагається чимось розважитися на дозвіллі, залишається відкритим. Жінка раз у раз запитує у поліцейських дату та час народження, щоб скласти їхній гороскоп, збирає рештки вбитих мисливцями тварин, щоб клонувати їх, якщо така операція стане доступною, та абсолютно серйозно натякає детективам на те, що мисливців убили самі тварини. Втім, потрібно віддати належне переконливій грі Агнєшки Мандат: хоч її героїня й здається нам як мінімум ексцентричною й як максимум — божевільною, ми все-таки віримо й співчуваємо їй. І коли Душейко, знайшовши в зимовому лісі пораненого вепра, гладить його припорошену снігом щетину, а потім лягає поруч і починає плакати, відбувається своєрідне розщеплення. Здавалося б, от чудна: плаче над мертвою дикою твариною. А з іншого боку, можливо, плакати — не дивно, дивно не плакати?
Загалом, хоч «Слід звіра» й важко назвати ідеологічно незаанґажованою картиною, маніфестом екотероризму чи боротьби проти патріархату стрічка теж не є. Фільм Голланд — це швидше запитання без відповіді. Які методи допустимі в боротьбі зі злом або ж тим, що ми злом вважаємо? Чи може насилля бути емансипативним, чи жертва, яка вдається до жорстокості, нічим не краща за ката, проти якого вона бореться? Ці запитання не нові, проте, як нагадує Голланд, до болю актуальні.