Партія Momentum (угорською Momentum Mozgalom або просто MoMo), заснована 4 березня 2017 року, одразу стала подією в політичному житті Угорщини. Ця партія, з одного боку, позиціонує себе як опозицію чинному режиму владної партії «Фідес» та президенту Віктору Орбану, який з кожним днем дедалі глибше скочується в авторитаризм, а з іншого — як альтернативу безсилій угорській опозиції. Представники цього руху стверджують, що вони відкидають дихотомію лівих і правих. Завдяки цьому партія швидко здобула популярність серед дуже різних прошарків населення. Особливо відомим рух Momentum зробила ініційована ним петиція NOlimpia проти проведення літніх Олімпійських ігор у Будапешті у 2024 році. Завдяки цій петиції ігри зрештою були скасовані. Привабливою для угорців стала і антимосковська риторика MoMo, у якій авторитарному націоналізму Орбана протиставляється євронаціоналізм.
Які ж причини різкого злету Momentum? Чи є ця партія реальною альтернативою правим політичним силам, таким як правляча «Фідес», парламентські ультраправі з «Йоббіка» чи ультрарадикали з нещодавно заснованої «Сили та рішучості»? Чому, не пропонуючи майже нічого, її лідерам вдається сподобатись майже всім, і чи є шанси у MoMo поборотися на парламентських виборах навесні 2018 року — аналізує Гашпар Міклош Тамаш, відомий угорський політичний філософ та викладач Центральноєвропейського університету.
Переклала Віолетта Жихар
Це стає зрозумілим уже з абсолютно безглуздої назви. Вона легко запам’ятовується, і закордонним ЗМІ не доводиться її перекладати, хоча англійською momentum означає зовсім інше, ніж угорською — не «момент», а «імпульс». Але це абсолютно не важливо, оскільки назва вже стала брендом, як Nestlé або Pull & Bear. Назви інших «молодих партій», таких як Jobbik, Párbeszéd або Együtt (що означають, відповідно, «найкращий/найправіший», «діалог» і «разом») теж нічого не значать, але їм не вистачає конотації динамічності і відчуття присутності в сьогоденні, які так майстерно використали орієнтовані на ринок засновники Momentum. Водночас цей термін також є нейтральним, тому потенційний виборець може уявити собі та спроектувати на нього все що завгодно. Моментально.
У регіоні є аналогічні партії: румунська USR знаходиться трохи правіше своєї угорської родички, тоді як польська Razem розташувалася значно лівіше, однак у дусі місцевої політичної культури вони набагато відвертіші та віддані своїй справі, хоча їхній молодіжний характер також досить сильно виражений.
Цей молодіжний характер не є чимось новим у політиці. У 1831 році в Марселі Джузеппе Марціні заснував рух Giovine Italia («Молода Італія»), а рух Junges Deutschland («Молода Німеччина») — точний еквівалент Vormärz, революційного руху, який призвів до подій 1848 року — був заборонений Бундестагом в 1835 році.
Ідея «молодості» асоціюється з ідеями творчої уяви та прагнення до змін з часів німецького романтизму. Звісно ж, її корені — у християнській ідеї дитячої невинності. «Молодість»: новий початок з чистого аркуша, новизна, прогрес, зміни. Водночас найвідоміший журнал угорської «превентивної контрреволюції» і наступних років «Білого терору» та державного расизму у період з 1913 до 1944 року також мав назву «Нове покоління».
Найвідомішою угорською молодіжною партією колись була Fidesz (Fiatal Demokraták Szövetsége, «Альянс молодих демократів»), яка, всупереч поширеній думці, викликала дуже сильний ентузіазм і надію в широкого кола лібералів під час демократичного переходу. Була навіть згадка про те, що «Фідес» має намір об’єднатися з SzDSz (ліберальною партією «Альянс вільних демократів», яка вже розпалася). Ця ідея пізніше зникла разом із угорським лібералізмом.
Але політична ніжність до молоді ніколи не слабшала. Це глибока і міцна європейська традиція, при чому не тільки політична: це базова форма надії і віри в майбутнє. У європейській метафориці омолоділий, оновлений світ — це кращий, щасливіший світ. Від теології до реклами — цей образ використовують повсюди і застосовують до будь-чого.
Рух Momentum теж використовує цей образ, але розумніше, ніж інші: хоча вони і «партія» (що, як правило, є перешкодою — з огляду на те, що угорська громадська думка незмінно виступає проти плюралізму та ідеологій), вони поєднують реакційне кліше «ні ліві, ні праві» з символічними означниками «новизни» та «молодості», водночас намагаючись залишати позаду старі конфлікти і сумнозвісні розбіжності. У той же час вони поєднують це і з кліше гіпермодернізму і «двадцять першого століття».
Проте вони дозволяють представникам опозиції проти Орбана, які вже втомилися марно боротися, миттєво ідентифікуватися з цим рухом. Особливо це стосується студентів, які мобілізувалися через репресії проти Центральноєвропейського університету і громадських організацій, а також столичної молоді середнього класу. (Але навіть у цих випадках MoMo не робить жодних чітких і відкритих заяв — дуже мудро.)
Найважливішою характеристикою руху Momentum є те, що вони не займають чіткої позиції в класових, етнічних і гендерних конфліктах. Вони співчутливі як до бідних, так і до багатих, хитро посилаючись на консервативну ідею «національної єдності» та її слабку риторичну копію — класична реакція всіх правлячих класів на виклики егалітарних рухів.
Вони не завдають шкоди, але й не приносять користі. Вони оптимізують гармонійність чи синергію — чи що там — потенційних пожертвувань, які вони отримують. Вони критикують уряд «Фідеса» як застарілий і віджилий, як «двадцяте сторіччя», а старіючу опозицію за те, що вона недостатньо «національна» (це неправда, але байдуже). При цьому вони формулюють власну «позитивну національну свідомість» відкидаючи всі історичні форми угорського націоналізму, і називають сором’язливо нейтралізований мультикультуралізм «здоровою національною свідомістю».
Релятивизация і нейтралізація можуть також зберегти дві найбільші перемоги Momentum. Першою з них є геніальне повалення олімпійського проекту, яке вдалося подати як нейтральне і прийнятне для манії видовищного спорту — головної колективної етичної ідеології пізнього капіталізму. Для цього достатньо було заявити, що олімпіада буде занадто дорогою (а це правда), тим самим знову уникувши конфлікту.
Друга перемога — величезний успіх їхньої першотравневої масової демонстрації. Він також став можливим завдяки прихованому присвоєнню «прогресивного» духу цієї дати, при чому без жодної згадки про робітників. У блискуче написаній та виголошеній промові голови MoMo Андраша Фекете-Дьйора, яку зустріли з захватом та оплесками, не було нічого крім синтезу кліше й епітетів ліволіберальної риторики. Ця промова — просте, але успішне дзеркальне відображення риторики Орбана.
Фекете-Дьйор ігнорував усю проблематику пізнього капіталізму, а також структурні елементи й місцеві особливості угорської напівдиктатури та її цивілізаційний, економічний, соціальний і культурний занепад. Натомість він поставив у центр своєї риторики тільки зовнішні фактори, прирівнюючи угорських правих до «Росії» і «Путіна» й називаючи «Європу» правильною позицією. Таким чином, він майстерно замінив традиційний угорський антизахідний націоналізм прозахідним ліберальним націоналізмом, оздобивши його «прогресивно-сучасною» рамкою. Тим не менш, цей націоналізм, як і раніше, зберігає нейтралізовані відлуння антисовєтизму та антикомунізму консерваторів комуністичного режиму.
Але, попри ці відлуння, Фекете-Дьйор перевершує ліберальний націоналізм — адже він, врешті-решт, набагато більш сучасний: цитуючи назву відомої книги Едварда Саїда, можна назвати те, що він робить, «орієнталізмом». З 1848 року в Угорщині і в Австро-Угорській імперії «схід» означав не так колонії і мусульман, як греко-православний схід. Уся угорська журналістська традиція — включно з політичними текстами 1945-1989 років — ототожнює відсталість з православною Східною Європою: «Балкани», «Візантія», «фанаріоти» тощо.
Однак з 1848 року в Угорщині це в основному перетворилося на зневагу до румунів і сербів (нелюбов до росіян тут завжди була слабкою). «Мала Антанта»1«Мала Антанта» — альянс у 1920-1921 роках між Чехословацькою Республікою, … Continue reading — одна з найгірших обзиванок, а Дунайську Конфедерацію2Сполучені Штати Великої Австрії — проект реформування Австро-Угорської імперії, … Continue reading вважають зрадою, тоді як пронімецькі настрої — ні: Меркель не подобається угорцям не через гегемонію німецького капіталу, а через її ліберальну політику щодо біженців. (Слід підкреслити, що в Угорщині немає особливої ворожості щодо наших колишніх гнобителів або окупантів, таких як турки, австрійці, німці чи росіяни — переважно ми не любимо тих, кого пригноблює і дискримінує наш власний панівний клас і держава: румунів, сербів, словаків, циганів, євреїв.)
І тепер цей розгорнутий ліберальний антіпутінізм (немає сумнівів у тому, що путінське самодержавство жахливе — але жахливе воно передусім для російського народу, незалежно від того, які плани Путін будує щодо створення проблем за кордоном) допомагає надати «європейськості» націоналістичного забарвлення, яке робить її прийнятною навіть в очах тих, для кого «Європа» занадто ліберальна, занадто соціальна, занадто феміністична і недостатньо расистська. (Хоча аудиторія видання, в якому опубліковано цей текст, надто добре знають, наскільки Європа расистська і шовіністична насправді.)
Крім того, це вписується в «дух» громадської думки, на яку впливають Fidesz і KDNP 3Християнсько-демократична народна партія (угор. Kereszténydemokrata Néppárt) — союзниця … Continue reading. Згідно з цією думкою, всі хвороби приходять із-за кордону — прикладом такого підходу є закон, спрямований проти неурядових організацій, а також міф про Сороса. MoMo радикалізує ці ідеї за допомогою неконкретних і неперевірених тверджень про те, що насправді Fidesz-KDNP також «прийшли з-за кордону», оскільки вони «представляють» інтереси Путіна й російської держави.
Але це також всього лиш інструмент. Формулювання ідеологій на основі «культурно-географічних» меж дозволяє руху Momentum не займати справжньої політичної позиції. Як би активно Орбан не приєднувався до східних автократів (Путіна, Ердогана, Дутерте, Алієва та інших), сучасні расистські, ультраправі настрої проти свободи не є виключно східним явищем — навпаки, вони дуже «європейські», і їхні наслідки підштовхують лідерів західного істеблішменту вправо, що можна побачити в Австрії, Нідерландах і навіть у Німеччині. Не забудьмо також згадати про Трампа. Використовуючи орієнталізм, MoMo можуть сказати, що бідна й некрута Росія — відстала, і тому, з точки зору покоління iPhone, ми не можемо наслідувати їх, натомість мусимо «наздогнати Брюссель»… Що б це не означало.
Що це, якщо не реінкарнація поміркованого націоналізму, яка просто замінює расизм на «культуралізм»? Уже в останні роки комунізму антинаціоналісти, які боролися з класично антизахідним пізньобільшовистским націоналізмом за допомогою сучасних марксистських засобів, перейшли до прозахідного ліберального націоналізму. (І, на противагу твердженням представників Momentum, офіційні угорські ліві завжди були «національними», тобто «націоналістами».)
Знаковим документом у цьому сенсі стала робота Єньо Сюча «Три історичні регіони Європи» (1983), що стала джерелом ліберального націоналізму, який розвинувся не з демократичної опозиції, а з істеблішменту, за посередництва орієнталізму і орієнталізуючої історіографії. Це переважно ідеологія сучасної угорської ліберальної інтелектуальної сфери — на відміну від дунайського патріотизму, східноєвропейської свідомості або антикапіталізму колишньої комуністичної, соціал-демократичної народної лівиці.
Набридливе, непродуктивне і помилкове протиставлення «сходу» та «заходу», яке отруює угорську інтелігенцію щонайменше з епохи реформ ХІХ століття, було відроджене в його найбільш порожній, найбільш оманливій формі. Я можу підтвердити його успіх. У будапештському метро сотні орбанських пропагандистських плакатів з написами: «Ми повинні зупинити Брюссель!» були замінені на нові: «Ми повинні зупинити Москву!» Важко уявити, як можна було б опустити інтелектуальний рівень угорської політики ще нижче.
Звичайно, Путін не є «причиною» жахливої кризи в Угорщині, хай навіть угорський уряд охоче симпатизує йому і співпрацює з ним. Momentum дозволяє нам не надто старатися, щоб зрозуміти нашу відсталість, і, у згоді з загальним тоном угорського реакціонізму, узагальнює проблеми країни під маркою «проклятий іноземний вплив». Не має значення, чи йдеться про Брюссель, Москву чи «вісь Нью-Йорк — Тель-Авів» — адже досягнуто діалектичної уніфікації сучасності і ксенофобії. Так наче засудження російської бідності і відсталості означатиме, що злидні і відсталість — це політична програма.
Навіть Орбана не можна звинуватити в такому. Він хоче самодержавства, тиранії, покірливості і розвитку водночас. Навіть не можна сказати, що це неможливо. Приклад Південно-Східної Азії (Сінгапур, Тайвань, Китай, Південна Корея і, певною мірою, Японія) ілюструє можливість поєднання репресій і економічного розвитку в умовах пізнього капіталізму. Це може здивувати тільки наївних невдах, які чомусь вважають, що капіталізм і демократія якимось чином пов’язані. Так наче фашизму ніколи не було. Наче колоніалізму і расового геноциду (насправді це синонімічні явища) ніколи не було.
Риторика реакції, згідно з якою будь-яка зміна або завдає шкоди, або є безглуздою, або просто небезпечна, стала частиною сучасності і не змінювалася принаймні з 1945 року. Через непопулярність питання представники Momentum (і будь-хто, хто прагне до політичного успіху) не можуть сказати, що вони хочуть відновити стан перехідного верховенства права, який передував конституційному перевороту Орбана (природно, в його підчищеній, виправленій версії), і з цієї причини вони мобілізують громадську думку тільки проти авторитарно-репресивних «перегинів». Вони не прагнуть до змін, а (обережно) виступають за «реставрацію» і адаптацію до привабливого західного «європейського» стандарту. У цьому сенс і так само реакційної риторики про «ні праві, ні ліві».
Коли Андраш Фекете-Дьор говорить в інтерв’ю Neue Zürcher Zeitung, що він підтримує «як гомосексуальний шлюб, так і прикордонний контроль» (мається на увазі прикордонний паркан, що його Орбан встановив для захисту від біженців), він позиціонує свою партію в межах складного статус-кво — але на «новій», модернізованій «хіпстерсько-патріотичній» основі. Водночас це викликає типову дурну реакцію зневаженої серед широкої громадськості KDNP, яка ще більше посилює позиції Momentum. Тим часом за допомогою м’яких антиміграційних настроїв, вони приваблюють голоси молодих буржуазних побутових расистів і/або неолібералів, яких раніше тягнуло до «Йоббіка», але які там почувалися не зовсім комфортно.
Не зрозумійте мене неправильно, я не очікую, що Momentum або аналогічні по суті праві партії будуть заперечувати свою істинну природу. Я лише очікую, що вони визнають цю природу. Іншими словами, я сподіваюся, що вони не будуть відверто обманювати свою наївну публіку.
Але вони, звісно, цього не зроблять.
Але в цьому і є їхня перевага — в динамічній безсенсовності. Те, що вони спираються на локальність (знову ж таки, цілком у дусі свого часу), означає, що вони будуть формувати свою програму на основі опитувань (у рамках своїх «національних консультацій»4Автор посилається на Національну консультацію уряду, коли кожен громадянин … Continue reading) місцевих фокус-груп щодо того, що вони вважають цікавим, продуктивним, популярним, доречним. Це аполітична політика. (Яку вони помилково приписують старій демократичній опозиції: визначальною тенденцією у цій опозиції була не аполітичність Гавела та Конрада, а правозахисна, соціальна, демократична та ліберальна програма Сахарова, Орлова та КОР — польського «Комітету оборони робітників».)
Розширення сфери охоплення закону або збереження привілеїв? Плюралізм або автократія? Верховенство закону або «диктатура розвитку»? Рівність перед законом або расизм та сексизм? Це серйозні дилеми навіть у рамках громадянської політики, і багато хто з нас вже відійшов від громадянської демократії та лібералізму, але, звісно, ми не будемо висувати нереалістичні вимоги до таких буржуазних партій, як Momentum. Очевидно, якщо в них про це запитати, то Momentum відповість прогресивними кліше, щоб здобути прихильність лівих виборців, хоча насправді наймудрішою відповіддю було б мовчання.
Трагічно, що дедалі більше людей, у тому числі близьких нам по духу осіб і груп, будуть підтримувати це беззмістовне ніщо і вважати його виходом із серйозної кризи, в яку втягнула Угорщину команда Віктора Орбана. Momentum — не порятунок від кризи, а один із її симптомів.
І цей рух буде процвітати — саме через це.
Не можна заперечувати, що в команді Momentum є багато талановитих, вольових та активних особистостей. На них покладають надії ті, хто їх утратив. Цілком очевидно, що, будучи чесними та сумлінними, вони втратять багато голосів. Їхня тактика чудова. Їхня риторика і стиль підібрані ідеально. Якщо їм пощастить, то вони зможуть визначити хід наступних загальних виборів.
Вони будуть успішними. Вони вже успішні.
Я не сумніваюся, що засновники Momentum самовіддано об’єдналися з готовністю приносити жертви і керуючись гідними намірами — деякі з них залишили прибуткові робочі місця за кордоном, щоб допомогти нашій бідній старій країні, бо їм набридла безпорадна та недолуга парламентська опозицією. Безсумнівно, їм огидна провінційна, обмежена жорстокість, декадентська розпусність, безвідповідальність і авторитаризм режиму Орбана. З точки зору загальноприйнятої моралі Momentum — принаймні поки що — незаплямований, і цілком імовірно, що таким він і залишиться. У той же час, приховуючи свої цілі та основні принципи (якщо вони є — це ще неясно), вони в корені суперечать сучасному демократичному консенсусу — не зі змовницьки намірами, а щоб забезпечити собі голоси і популярність.
Вони готові обговорювати все на світі, за винятком своїх «цінностей» або «цілей» (ці терміни теоретично проблематичні, оманливі й неясні, але принаймні вони зрозумілі у своїй м’якій гнучкості; тому я використовую їх у лапках). Вони хочуть «зібрати» їх серед «народу» і почати з локалізованих підходів до місцевих питань. Я ненавиджу термін «популіст», який використовують на позначення всього, що йому не відповідає (наприклад, Орбана, який є повною протилежністю «популіста»). Однак це і є популістська стратегія в класичному сенсі цього терміна. І, як завжди, це боротьба між «volonté de tous» і «volonté générale» («волею всіх» і «спільною волею» — Руссо).
Однак, можливо, «волю всіх» слід читати як «прихований порядок денний». І, можливо, цей «порядок денний» насправді не «прихований», а відсутній. Нейтралітет працевлаштованого середнього класу, евфемістично названого «інтелігенцією» та «буржуазією» (підприємці, чиновники, шпигуни, вчителі, поліцейські, інженери, юристи, фахівці з маркетингу і реклами, працівники індустрії розваг і ЗМІ, бюрократи неурядових організацій та інші), стає жертвою в контексті класових конфліктів тяжіння до певних формацій урядування (за Фуко). У логіці ЗМІ та комунікацій це виглядає як «вільна» і «класна» молодь: красива, приваблива, орієнтована на майбутнє — хлопці з Пешта.
З часів Просвітництва поряд із «молодістю» та «новизною» «Захід» став синонімом прогресу і змін на слаборозвиненому Сході. Але цей символ дедалі більш порожніє, і це не вина MoMo. Ця новинка не нова: їй уже 250 років.
Справді, існує вихід із глибокої кризи в Угорщині. Вихід у ніщо.
Джерело: Political Critique
Примітки
↑1 | «Мала Антанта» — альянс у 1920-1921 роках між Чехословацькою Республікою, Королівством Румунія і Королівством Сербів, Хорватів і Словенців з метою захисту від угорського ревізіонізму та запобігання реставрації Габсбургів. |
---|---|
↑2 | Сполучені Штати Великої Австрії — проект реформування Австро-Угорської імперії, розроблений групою вчених із оточення австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда, який так і не був втілений у життя. |
↑3 | Християнсько-демократична народна партія (угор. Kereszténydemokrata Néppárt) — союзниця владної партіх «Фідес» у парламенті. |
↑4 | Автор посилається на Національну консультацію уряду, коли кожен громадянин отримав поштою питальник.] |