Переклав Ростислав Погорелов
Світ дрімав, і Кейт Міллетт розбудила його. Бетті Фрідан писала про проблему, в якої не було імені. Кейт Міллетт дала їй ім’я, проілюструвала, викрила, проаналізувала її. У 1970 році Кейт Міллетт опублікувала книгу «Політика статі». Це були нові слова. Що таке «політика статі»? Саме поняття було новим. Міллетт мала на меті «довести, що стать — це статусна категорія з політичним підтекстом». Вона наголосила на чоловічому домінуванні в сексі, в тому числі і в процесі статевого акту. Кидаючи виклик такому статус-кво, вона додала: «Хоча статеве домінування зараз і не є яскраво вираженим, воно залишається найбільш поширеною ідеологією в нашій культурі і є основою її найбільш фундаментальної концепції влади».
Пройшло тридцять три роки, і зараз уже важко згадати чи уявити, який шок тоді викликала ця нова ідея. Домінування чоловіка над жінкою до того сприймали як фізичну даність, щось на кшталт сили тяжіння. Справи сексу і статі не можна було розглядати з точки зору влади, домінування чи ієрархії. Соціальні статеві ролі виникли через біологію чи надприродну божественну волю й були визначені цими факторами. Чоловік був діяльною, навіть героїчною постаттю. Тільки він був створений за образом і подобою Бога. Він був головним у релігії, шлюбі та політиці в її загальноприйнятому розумінні. Його влада як голови сім’ї не підлягала сумніву. Міллетт назвала це явище «патріархатом», яке вона описала як «чоловіки мають панувати над жінками, старші чоловіки мають панувати над молодшими».
Міллетт описала цю жіночу «згоду» на чоловіче домінування як процес соціалізації, у ході якої жінок робили пасивними, неосвіченими, і навчали їх, що їхня цінність — лише в народженні й вихованні дітей (функція, яку вони поділяють із тваринами). Чоловіки ж вирізнялися суто людськими характеристиками. Жінок привчали приймати вищість чоловіків та власну меншовартість, яку пояснювали твердженнями про біологічну вищість чоловіків: чоловіки фізично сильніші. Сам патріархат, як вважалося, неминуче випливав із більшої фізичної сили чоловіків. Міллетт зробила припущення, що колись існувала цивілізація, в якій ще не було патріархату. І якщо така цивілізація була, міркувала вона, то фізична сила чоловіків не могла бути вирішальною причиною патріархату.
Міллетт також критикувала гендер як такий. Існує надто багато варіацій біологічних характеристик, які асоціюють із жіночою чи чоловічою статтю, і це суперечить сприйняттю біологічного детермінізму як чогось конкретного й матеріального. Вона розглядала складові гендеру як соціально визначені, ідеологічно підкріплені домінуванням панівної статі.
Міллетт також описувала економіку політики статі: жінки працювали безкоштовно або за значно менші гроші. Вона описала, як жінки завжди працювали, але без гідної оплати, через що вони залишалися під контролем чоловіків. Вона також описала використання насильства проти жінок, у тому числі такі явища як примусова вагітність та зґвалтування. Вона проаналізувала роль держави у підтримці підлеглого становища жінок, а також роль правових систем у різних суспільствах.
Вона дуже влучно відзначила, що «згадки про побиття дружини, наприклад, незмінно викликають сміх і трохи ніяковості». Жартів про побиття дружин достатньо багато — попри те, що суспільство замовчує цю проблему і вдає, що її не існує. Міллетт стверджувала, що ця ворожість, направлена на жінок, виражалась в насмішках і «мізогінній літературі», яку вона назвала «головним інструментом маскулінної ворожості», водночас «повчальним і комічним жанром. Серед усіх мистецьких форм патріархату цей — найбільш відверто пропагандистський. Його ціль — підкріплювати статус обох статей».
У Міллетт була нова методологія. Використовуючи антропологію, соціологію, економіку та історію для підкріплення своїх аргументів, вона знайшла визначення політики статі та сексуальної влади в літературі. Вона цуралася попередніх шкіл літературної критики та проголосила власну критику «мутацією»: «Я спираюся на припущення, що існує простір для критики, яка бере до уваги ширший культурний контекст, в якому задумують і створюють літературу».
Міллетт використала сучасну літературу для ілюстрації її поняття «політики статі». В той час як інші критики танцювали на могилах мертвих письменників, Міллетт сама викопала кілька нових могил. Вона зосередилася на працях Девіда Герберта Лоуренса (який на той час помер, але був таким популярним, ніби він був сучасником), Генрі Міллера (на той час живого), Нормана Мейлера (живого) та Джона Дженета (живого). Коли вона писала про античну, середньовічну та ренесансну літературу в західних та східних культурах як оплот бастіон мізогінної ієрархії, вона відкрила свою книгу трьома сексуальними сценами — однією із «Сексусу» Генрі Міллера, іншою з «Американської мрії» Нормана Мейлера, і третьою з «Журналу крадія» Жана Жене. Вона пояснювала динаміку влади в кожній сцені: Жене був більш багатогранним, бо він «розглядав сексуальну ієрархію під більш непрямим кутом гомосексуального домінування». Вона використовувала праці Жене, бо він писав про сексуальне пригноблення.
Коли Міллет написала «Політику статі», Міллер, Мейлер та Лоуренс були стовпами сексуального визволення. Ці письменники справили великий вплив на покоління 1960-х. Зараз важко зрозуміти, наскільки вони володіли умами. Для лівих та контркультури, яка почала бурхливо розвиватися, це були автори-бунтівники. По суті, вони допомогли сформувати покоління, яке вважало, що сила та насилля — це цінні елементи сексу. Аналіз Міллетт підірвав їхній авторитет.
Я не знаю нікого, хто досяг стільки ж, скільки Кейт Міллетт цією однією книгою. Вона залишається альфою та омегою жіночого руху. Всі досягнення феміністок були передбачені «Політикою статі» або надихалися нею.
2003
* * *
Кейт Міллетт народилася в 1934 році у Сент-Полі, штат Міннесота. Закінчила університет Міннесоти в 1956 році, працювала викладачкою англійської мови в колледжі Бернард і скульпторкою. У 1970 отримала ступінь доктора філософії. Згодом написала низку радикальних феміністичних книг, серед яких були політичні та культурні трактати та автобіографія. Зняла фільм «Три життя» (1971) та була активною в феміністичній політиці. Брала участь у кампанії за рівноправ’я та за права жінок в Ірані. У старості продавала ялинки з власної ферми, де вона влаштувала колонію для художників. Ключовою її книгою є «Політика Статі» (1970). Вона знову здобула міжнародну популярність, написавши книгу «Політика жорстокості» (1994), у якій вона розслідує застосування тортур по всьому світу. Більш особистими її працями є «Сіта» (1977) про лесбійське кохання і «Мати Міллетт» (2001) — історія про останні роки життя її матері. Письменниця та дослідниця померла 6 вересня 2017 року в Парижі.
Андреа Дворкін (1946-2005) була радикальною феміністкою та письменницею. Вона відома своїми працями про порнографію, війну та секс. Її розповідь про те, як вона була зґвалтування в Парижі в 1999 було ексклюзивно опубліковане у «Нью стейтсмен».
Джерело: New Statesman