Introduction
Викохане сотнями авторських стрічок око синефіла не потребує художньої інвестиції там, де зміст переважає форму. Прикладом такого підходу стане документальний фільм про концерт словенського гурту «Лайбах» — першого західного гурту, що виступив у Північній Кореї на святкуванні дня визволення від японського колоніального правління. Історичний концерт суперечив політичній ідеології Північної Кореї — чучхе (коктейль ідей марксизму-ленінізму та конфуціоанства, назва у перекладі означає «покладання на свої сили»). Загрозлива для світової безпеки Північна Корея і вдавані неонацисти Лайбах є непересічними суб’єктами, зіткнення яких, безперечно, потребує камери, яка у випадку цього проекту підглядала за, здавалося б, табуйованим організаційним процесом. Операторська лінза транслювала простір унікальної довіри між північнокорейською стороною та культурним менеджером-провокатором Мортеном Траавіком. Траавік близько десяти років налагоджував довірливі зв’язки з північнокорейцями, а нещодавно він став режисером гурту Лайбах, що й пояснює, чому група була запрошена у якості перших зарубіжних гастролерів у Пхеньян. Подію, що викликала нечуваний подив, у 2015 році коментували всі: від топових світових ЗМІ до Славоя Жижека. Епатажний словенський філософ називає цей концерт «найбільш значущою культурною, ідеологічною, політичною подією XXI століття». Те, як музичний концерт стає місцем злиття культури і політики, можна простежити і в українській практиці. Тут згадується «чорний список СБУ» і пісенний конкурс “Євробачення”, результати якого виявляються унаочненою мапою преференцій зовнішньої політики.
На початку фільму паралельним монтажем сконструйована нарізка кадрів з концертів культових зірок і тоталітарних демонстрацій, які ніби ототожнюються. У цьому, на думку режисерів, і полягає суть влади: масова підконтрольність вождю або рок-зірці вже є авторитарним режимом. Захоплюючись ритуалом поклоніння гігантським монументам Кім Ір Сену та Кім Чен Іру, учасник «Лайбаху» Іван Новак зазначив в інтерв’ю: «У західному ліберальному світі не так багато місць масового поклоніння: це футбол і рок-концерт». До цього логічного переліку я б додала, мабуть, ді-джея, що вправно запроваджує свої правила, маніпулює рухами і відчуттями кожної одиниці танцівної маси, таким чином перетворюючи рейв на тоталітарний ритуал.
«Ми ж знали, куди їдемо»
Утопічний комунізм Північної Кореї здається утрируваним або концентрованим Радянським Союзом. Активні концтабори, загострене мовне питання. «Покладання на свої сили» виявляється і у нещодавньому встановленні власного часу: щось дуже знайоме, коли згадуєш про зміну часу в ДНР, де годинники переведені на одну годину пізніше і йдуть за московським часом.
Як і раніше, ізольована Північна Корея відома здебільшого тривожними новинами: шосте тестування зброї масового знищення, обстріли на прикордонних територіях з Південною Кореєю і, звісно, справа американського студента Отто Вомбіера. Існують версії, що цю справу незграбно сфальсифікували північні корейці задля пропаганди і одержання своєрідного політичного «викупу», що вже траплялося з громадянами США у попередні роки. На час виходу фільму (2016 рік) Отто Вомбіер був живий, а влітку 2017 року повернувся з Північної Кореї у стані коми, в якому перебував протягом року внаслідок медичних експериментів, і невдовзі залишив цей світ. Подібна біополітика потребує більш розгорнутого аналізу в контексті прав людини.
Квазітоталітарна естетика «Лайбах»
Від моторошного мілітаризму Пхеньяна перейдемо до грайливого мілітаризму індастріал-гурту «Лайбах», що належить до художнього об’єднання Neue Slowenische Kunst і пропонує іронічну політику пам’яті. Через відсилку до неіснуючих нині політичних режимів, Neue Slowenische Kunst і сьогодні залишаються привабливими для арт-критиків. Їхній стиль теоретики називають «ретроавангардизмом або ретрогардизмом» (воскресіння забороненої символіки і авангарду). Об’єднанню зокрема властиві висловлювання мовою супрематизму: в 1995 році арт-група IRWIN здійснила мистецьку акцію в Москві, в рамках якої художники розстелили чорний квадрат на Червоній площі (Black Square on Red Square).
Шляхом реконтекстулізації знаків і символів сталінського та гітлерівського режимів NSK маніпулюють наративом минулого. Деконструюючи невидимі художні елементи тоталітарних режимів, музиканти з гурту «Лайбах» акцентують на них, роблять із них спектакль. Домінантна німецька мова, костюми і супутні елементи шоу, що є алюзією на митця-політика Гітлера, посилюють політичну естетику націонал-соціалістичної пропагади. Одним із елементів конструювання належного образу є музика, яка оспівує уявний режим, спокушає слухачів вдатися до марширування просто під час концерту, де образ і роль кожного з учасників на сцені уподібнює його до вірного члена команди диктатора. Слідом за конструюванням образу митці створили державу NSK, заснували NSK State TV, висміюючи те, що влада тримається на естетиці й пропаганді.
Під час кожного концерту або у кліпах учасники Лайбах ставлять собі за мету зрозуміти приховані бажання системи та втілити їх: виглядати ще більш безжалісними, ніж справжній режим. Такий художній засіб Жижек називає над-ідентифікацією (over-identification). Його можна помітити, наприклад, у пізньорадянській скінгедівській естетиці популярного російського бренду «Гоша Рубчинський», чиє загравання з радянськими формами і символами вивели його у світовий мейнстрим.
Чи це критичний погляд на минуле, чи просто пародійна ностальгійна вистава як культурне протиставлення неоліберальній гламурній поп-музиці та ринковій економіці, що вже стають значно більш тотальними, ніж сам тоталітаризм? Визначним продуктом «Лайбаху» можна вважати численні кавер-версії добре знаних хітів, кожен із яких перевтілюється на тоталітарний гімн. Як стверджують учасники гурту, «демократія — лише м’яка форма розвиненого тоталітаризму». То чому ж не викрити латентні фашистські елементи поп-музики?
Зустріч
Властиві стилю Лайбах семіотичні ігри могли б тут виявитися вкрай небезпечними, адже вони, можливо, зустрілися з об’єктом своєї критики. Підготовка до пхеньянського концерту гурту «Лайбах», який «зруйнував Югославію», супроводжувалася непевністю з обох боків, але водночас і спільним бажанням досягти результату. «Повчимося один в одного», — з таким гаслом провідники в мікрокосм удаваного тоталітарного шоу долучилися до реального. Корективи місцевих цензорів перетворили виступ з оспівування уявної держави на патріотичний виступ у славу Північної Кореї. Цього разу акт реконтекстуалізації здійснив пхеньянський комітет з культурних зв’язків шляхом перевдягання вокалістки гурту в національне корейське вбрання.
Після прибуття групи у пхеньянський аеропорт організатори вилучили жорсткий диск із відео до виступу для перевірки. Але як можна було застосувати цензуру до групи, яка штучно цензурує сама себе? Грізні словени у Пхеньяні виглядали розгубленими. На концертах «Лайбаху» зазвичай вдається вселити страх і відчуття підкорення, але цього разу такий ефект спричинив контроль і правила Пхеньяна.
Як зазначає Жижек, звична аудиторія «Лайбаху» — ліві інтелектуали. Цього ж разу це була реальна аудиторія жертв тоталітаризму. «Звуки музики» є одним із небагатьох західних фільмів, дозволених у Північній Кореї, і під час концерту Лайбах зіграли кавер-версією його провідної мелодії, надавши пісні інакшого звучання. Так само к зазвичай виникають сумніви в істиності режиму — коли з’являється альтернатива. Декілька разів у фільмі йдеться про тріщину в стіні — можливо, культурна співпраця північнокорейців з Мортеном Траавіком і є тим розхитувальним механізмом.
Світлини, використані у матеріалі — скріншоти зі стрічки «День визволення» (Уґіс Олте, Мортен Траавік). Цю стрічку можна переглянути в рамках DOCU/ХІТ, що стартує на широких екранах семи міст України. Фільми покажуть у Києві, Одесі, Львові, Харкові, Сумах, Дніпрі та Херсоні. У програмі прокату — роботи майстрів сучасної документалістики. Адреси кінотеатрів та розклад показів дивіться на сайті проекту.