«Політична критика» запрошує відвідати виставку «Мертві душі» Марини Напрушкіної (Німеччина) та Олівера Ресслера (Австрія), що проходитиме у Центрі візуальної культури з 21 жовтня по 26 листопада.

У виставці «Мертві душі» Марина Напрушкіна презентує настінний розпис, що показує розширення кордонів ЄС та ключові принципи політики ЄС щодо притулку й міграції. За шість десятиліть успішної політики примирення Європейський союз нагородили Нобелівською премією миру. Але який саме мир забезпечує ЄС? Невдала політика ЄС щодо притулку часто призводить до серйозної економічної та соціальної нерівності. ЄС хоче здобувати ринки на батьківщинах біженців, але обмежує вільне пересування індивідів. Кордони, по суті, настільки закриті, що шукачам притулку ледве вдається досягти «безпечних берегів».

Інсталяція Напрушкіної представляє також роботу незалежної ініціативи, соціального та мистецького простору «Нове сусідство / Моабіт», заснованого 2013 року, в час, коли біженці з району Моабіт (Берлін) потребували підтримки. «Нове сусідство / Моабіт» розвинулося в одну з найбільших самоорганізованих громадянських спільнот Берліна, що створює ситуацію «зустрічі» для старих і нових сусідів, людей із різних країн, різного соціального походження, незалежно від віку, сексуальної орієнтації та віросповідання. Вона працює як освітній проект, в рамках якого учасники діляться своїми досвідами й працюють над винайденням нових форм колективності.

Олівер Ресслер зосереджується на боротьбі за громадянство, водночас досліджуючи неочевидно ексклюзивну природу цього поняття. Фільм «Право переходу» (2013) частково складається із серії інтерв’ю з Аріеллою Азулай, Антоніо Неґрі та Сандро Меццадрою. Ці інтерв’ю є відправною точкою для розмови з групою людей у Барселоні, які живуть «без документів». Назва «Право переходу» відсилає до стадій, або «обрядів переходу», що маркують важливі етапи на шляху до формування особистості. Заміна «обряду» на «право» означає, що свобода пересування повинна стати правом, наданим кожній людині, незалежно від її чи його місця народження.

Фільм «У Туреччині сирійських біженців немає» (2016) транслює голоси сирійських біженців, які воліли не шукати шляху до ЄС, вирішивши залишитися в Стамбулі. Сирійці описують своє життя як «гостей» у найбільшому метрополісі континенту. Перше, у що вони заглиблюються, – це те, як складно в Стамбулі заробити на життя. Друге – небажання ЄС приймати більше жалюгідної кількості біженців. Повністю перевертаючи перспективу «дискусії про біженців», фільм пропонує аналіз турецької та європейської політики з точки зору сирійських біженців.

Ресслер також розглядає поодинокі організовані випадки окупації фабрик, метою яких було взяти виробництво під контроль робітників. У більшості випадків окупація є не кроком у напрямку робітничого контролю, а засобом боротьби проти закриття місця виробництва чи компанії або ж переміщення виробництва в іншу країну. 3-канальна відеоінсталяція «Окуповуй, опирайся, виробляй» (2014) складається з трьох фільмів, знятих на окупованих фабриках Мілана, Рима та Салонік. У цих випадках робітникам вдалося організувати працю під власним контролем. Кожен фільм базується на розмовах із робітниками. Асамблеї робітників – головні органи прийняття рішень – були записані. Робітники більш ніж протестують, вони проявляють ініціативу і стають героями фільму, будуючи горизонтальні соціальні відносини на місцях виробництва та засвоюючи механізми прямої демократії та колективного прийняття рішень. Відновлені робочі місця часто перевинаходяться, вибудовуючи зв’язки з локальними спільнотами та соціальними рухами.

Години роботи виставки: вівторок – неділя, 12:00–20:00. Понеділок – вихідний.

Вхід вільний

Київський Інтернаціонал — Київська бієнале 2017 проходитиме в Києві з 20 жовтня по 26 листопада. Програма тематичних подій присвячена розгляду політичних, соціальних, економічних та історичних обставин сучасної України, Європи та світу.