Починаючи з 2015 року, 11 лютого світ відзначає Міжнародний день жінок та дівчат у науці. І хоча жінки вже давно завоювали своє право на академічну кар’єру, проблем у науковому середовищі досі вистачає. Так, жінок майже немає на керівних посадах наукових чи освітніх установ, а відсоток жінок серед викладачів та науковців з науковим ступенем вище магістра починає різко зменшуватись. Крім того, за жінками жорстко закріпилися гуманітарні дисципліни, тоді як технічні спеціальності вважаються справою чоловіків. У чому ж причина такого нерівномірного розподілу, і як мотивувати жінок іти в науку? Це питання вирішили підняти молоді вчені на дискусії «(Не)жіноча наука», що відбудеться у вівторок, 13 лютого. «Політична критика» поспілкувалася з однією з організаторок заходу, Ксенією Семеновою.

Хотів би почати з більш загального питання, яке регулярно піднімається в суспільстві. Як можна охарактеризувати стан науки у країні?

У науки в Україні справді багато проблем, і в першу чергу це надзвичайно низький рівень фінансування. Нерідко згадують, що є міжнародне фінансування, такі проекти, як «Горизонт-2020», різноманітні гранти, але насправді отримувати їх досить складно. Україна має дуже малий відсоток виграшів. І це не через низький рівень науки — це неправда. У нас є інститути, які роблять хороші речі. Скоріше річ у тому, що в України склалася репутація грантожера, якому даєш грант і не маєш результатів. Такий досвід був. Хоча є такі організації, як Рада молодих вчених Національної академії наук України та Рада молодих вчених Міністерста освіти і науки України, які лобіюють інтереси України за кордоном і добиваються більшої кількості грантів для наших науковців.

Відповідно, якщо мало грошей — мало й нових кадрів у науці. Мало хто обирає для себе наукову кар’єру після університету, бо не бачить в цьому перспектив. За останні два роки 80 тисяч молодих науковців виїхали працювати за кордон. Це, звісно, не погано, бо наука цивілізацію рухає загалом, не в окремих країнах, але для економіки країни це не дуже добре. Ті технології, які витікають з науки, починають впроваджуватися не тут, а в іншому місці, тоді як тут економіка буде триматися на «купи дешевше, продай дорожче» або на вирощуванні зерна і меду.

«Аграрна наддержава»?

Крім того, що вона аграрна, вона ще й сировинна в плані ресурсів людських. Україна хвалилася, що це IT-країна, але в IT-плані ми теж сировинна держава. Ми постачаємо кадри. Майже всі великі компанії у нас не створюють свої продукти, а виконують замовлення з-за кордону. Займаються аутсорсингом. І ми виїжджаємо лише за рахунок того, що у нас дешева робоча сила. Конкуруємо в цьому плані з Індією, бо у них вона ще дешевша, але менш якісна.

У цих непростих умовах, чи є різниця в науковій роботі для жінки і для чоловіка?

Різниця є, і її легко побачити по статистичних даних. Якщо подивитися, чи є в президії Академії наук України жінки, то знайдемо лише одну, Еллу Лібанову, академіка-секретаря відділення економіки. А за всю історію НАНУ їх там було не більше десяти. Тобто, як і в багатьох інших сферах, в науці існує так звана «скляна стеля». Коли начебто немає ніяких заборон, формально всі рівні, але вище певного рівня жінки не пробираються. І це зовсім не через те, що жінки більше схильні вишивати бісером чи займатися родиною, ніж робити дослідження. Це через певні суспільні установки. 

21616227_871923566319671_6441536555477557800_n

Графіка: «Гендер в деталях»

Статистика показує, що чим вище наукове звання чи ступінь, тим менше там жінок. З чим, на вашу думку, це пов’язано? Що заважає жінкам іти далі в науку?

Дійсно, бакалаврів-жінок більше, ніж чоловіків. Магістрів і аспірантів теж більше, але потім починається спад. Немає ніяких фізіологічно обумовлених чинників, чому жінки гірше займаються наукою, ніж чоловіки. Очевидно тому, що вони займаються нею не гірше. Проте є певні соціальні норми й соціальні установки, які не дозволяють жінкам рухатися далі. Частина з них продиктована ззовні, частина — зсередини. Наприклад, існує дослідження, що показує, як відрізняється acceptance rate, тобто відсоток прийнятих до публікацій статей у наукових журналах, якщо абстрагуватися від автора. Зазвичай рецензент бачить, хто є автором статті, і відсоток прийняття статей до публікацій серед жінок менший. Але у проведеному експерименті автора не показували, чоловік це чи жінка було не зрозуміло, і відсоток став однаковий.

7

Графіка: Поліна Власенко, CEDOS. Дані за 2014 рік.

Дискусія, яку ви організовуєте, називається «(Не)жіноча наука». Це одночасно і ствердження, і заперечення того, що наука може бути жіночою чи чоловічою, або взагалі не жіночою справою. Що саме ви намагаєтеся поставити під питання?

Перш за все, ми хотіли обговорити твердження, що наука — це діяльність не для жінок. Або для жінок? Чи може наука взагалі бути якось прив’язана до гендеру? Також у нас у суспільстві прийнято вважати, що гуманітарні науки — це для жінок, тоді як точні — для чоловіків. Навіть досі в Інтернеті, на різного роду популярних виданнях і форумах можна прочитати про те, що у жінок права частина мозку працює краще, а у чоловіків — ліва, тому жінки більш креативні, а чоловіки більш схильні до точних наук. Це ніяк науково не підтверджено. Схильність однакова. Інша справа — це уявлення, яке закладається з раннього дитинства.

Нещодавно був скандал з одним із українських виробників іграшок, який у себе на «Фейсбуці» написав, що справжні хлопці не граються в колясочки, тому для них ми зробили машинки. Це викликало серйозне обурення, тому що хто вирішив, що́ саме для дівчаток, а що — для хлопчиків? Жінки водять машини, чоловіки виховують своїх дітей. Такий гендерний дисбаланс часом сильно псує життя і чоловікам. Наприклад, коли чоловіки не можуть піти в декрет, бо на роботі чоловікам його не дають.

Гендерний баланс — це про вибір. Якщо жінка хоче бути вченою, ніхто не повинен їй казати, що краще ти не в детальках колупайся, а піди борщ звари.

Ви все-таки пішли в науку. З чим довелося стикатися на цьому шляху? Чи казали вам, що це не жіноча справа?

Я працюю в університеті, а також в компанії, яка займається інноваційними проектами у сфері радіолокації. Коли ми з одним колегою поверталися після корпоративу, він мене спитав, чи справді я програмістка. Не думаю, що він когось іще про це ще питав. При тому, що я сиджу на роботі, у мене там Matlab відкритий, в якому код не сам же собою з’являється. Ніколи не було такого, щоб коли мене питали, чим я займаюся, почувши у відповідь: «Радіолокацією», просто казали, а, ну добре, а я біолог. Зазвичай це відбувається якось так: «О, радіолокацією! Прикольно! Ти ж дівчина і займаєшся радіолокацією!»

8a

Графіка: Поліна Власенко, CEDOS. Дані за 2014 рік.

Але ж по факту ми все одно маємо цей розподіл у науці, коли жінки йдуть переважно в гуманітарні сфери, тоді як у технічних сферах їх дуже і дуже мало. На вашу думку, на якому етапі відбувається це відсіювання?

Починаючи з народження, коли дівчинку загортають тільки в рожеві пелюшечки, а хлопчика в голубенькі, дівчинці купують котика, а хлопчику — машинки, от ще звідти закладається. Далі це продовжується в школі, коли у нас на уроках праці хлопці пиляють щось із дерева, а дівчата готують вінегрет. Мені, наприклад, завжди було цікавіше, що там хлопці вирізають. Але більшість дівчат соромляться підійти до вчительки і сказати: «Не буду готувати салат, я хочу вирізати на токарному станку». Це було б за рамками «нормальної» поведінки.

А далі це продовжується в університеті. Куди ти підеш, якщо ти вже на токарному станку не вирізав, плати не паяв? Особисто мені пощастило. У мене батько доктор технічних наук, інженер, і якось з дитинства він показував мені, як це все робиться. Те, що я пробувала паяти, в моїй родині сприймалося цілком нормально. Правда, батько часом казав, що у мене «чоловічий склад розуму». Тому врешті я пішла на технічну спеціальність, адже мені це подобалося.

В університеті я викладаю на кафедрі електроніки, і старанних та здібних дівчат там на початку навчання  навіть більше, ніж таких хлопців. Коли вони здають лабораторні, я бачу, що вони розумні, що вони пробують, і у них часто виходить краще, ніж у хлопців. Але коли вони щось не знають, коли я їх питаю, чому ти тут щось не довчила, вони мені відповідають: «Ну, я ж дівчина». З хлопців ніхто не каже: «Я хлопчик». Скоріше можна почути: «Бо ви нам забагато задали».

21751929_871921179653243_1813638963411607649_n

Графіка: «Гендер в деталях»

Чи наявні ці гендерні стереотипи в науковому середовищі?

Наявні. Якби їх не було, не було б і цього перекосу в керівництві інститутів Академії. В академічному середовищі поза НАН це теж є. Якщо подивитися співвідношення чоловіків і жінок серед ректорів, то все також стає зрозуміло. А скільки завідувачок кафедр? Скільки директорок інститутів? Жінок там значно менше. Такий перекіс є всюди.

Можна було б подумати, що люди в науці мислять якимись науковими категоріями, але вони не готові приймати конкретні заходи для того, щоб виправити цю ситуацію. А багато хто навіть не готовий визнавати саму проблему. Так, зараз закони дозволяють всім однаково розвиватися. У правовій сфері все начебто нормально, рівність. І більшість чоловіків, та й навіть жінок, кажуть: «Усе нормально, що ви ще хочете? Якщо у вас не виходить пробиватися кудись наверх, то це ваші особисті проблеми». Але історичні передумови такі, що жінки отримали ці права зовсім недавно, і просто сказати, що тепер у нас рівність — цього недостатньо. Треба робити якісь соціальні заходи, аби мотивувати жінок займатися наукою.

Які це можуть бути заходи?

Є багато організацій, які сприяють жінкам у науці, і зокрема жінкам у технічних спеціальностях. Вони присутні і в Україні. Програми для жінок є у Google та Facebook.  У IEEE – Women in Engineering — міжнародній організації, яку я представляю в Україні, — ми надаємо окремі гранти для жінок. Якщо жінки хочуть поїхати на конференцію з інженерних спеціальностей, ми допомагаємо на неї подаватися. Також в частині «коллів» на гранти «Горизонт-2020» спеціально підкреслено, що перевагу будуть віддавати проектам, де є гендерна складова. Останнє, що я бачила, — це просування освітніх програм, пов’язаних із інженерією у космосі. Там було написано, що перевагу буде віддано тим, хто популяризує освіту у сфері космічних технологій для жінок.

Чи є такі програми на рівні університетів чи шкіл?

Поки що ні в школах, ні університетах над цим не працюють систематично, але на державному рівні потрошку починають досліджувати питання гендерної рівності в освіті.

Чи не було у вас зворотної ситуації, коли вас намагалися звинуватити у спробі дискримінувати чоловіків?

Коли ми створили подію на «Фейсбуці» і розмістили її у спеціалізованих групах для науковців, на нас почали нападати, звинувачуючи в тому, що ми хочемо винищити всіх чоловіків чи позабирати у них ставки в інститутах. Але не можна дискримінувати категорію людей, яка перебуває у переважаючому становищі. Дискримінувати можна групу, яка перебуває в меншості, і їй чогось не вистачає. Це абсурд — казати, що дискримінують білих людей. Так само поки чоловіків в науці не буде менше, ніж жінок, це питання навіть стояти не може.

У подолання цієї дискримінації зацікавленим має бути все суспільство. Адже чим більше жінок будуть іти в науку, тим більше людей буде в науці в принципі. Зараз є ціла категорія талановитих людей, ресурс яких не використовується повністю. Якби він використовувався, якихось результатів можна було б досягнути значно швидше.

Чи можуть такі заходи допомогти популяризувати науку серед жінок? Кого ви очікуєте побачити на своєму заході?

Є три основні фактори, що треба робити, щоб жінок у науці було більше. По-перше, треба їх заохочувати йти в науку. Треба казати, що ти можеш це робити, у тебе все вийде, немає ніяких об’єктивних факторів, чому ти це робитимеш гірше, ніж чоловіки. По-друге — давати змогу розвиватися. Створити додаткові програми, семінари, можливості їздити на конференції. І по-третє — винагороджувати. Це означає, що якщо жінки досягають якихось успіхів, про це треба говорити гучно. У нас тут велика проблема з медіа. Коли якусь високу посаду займає жінка, ЗМІ пишуть: «Блондинка стала директором інституту». Коли аналогічну посаду займає чоловік, ніхто чому не пише: «Директором інституту став симпатичний блондинчик». Я такого ще не бачила. Цього треба уникати. Якщо жінка досягає якихось результатів, то треба говорити про ці результати. І ось на цій зустрічі ми спробуємо обговорити, які можна придумати спільні заходи. На ній будуть присутні основні популяризатори науки, представники від «Днів науки», «Наукових пікніків», Ради молодих вчених академії наук та МОН. Будуть більш-менш публічні люди в блогосфері, які популяризують науку. Поговоримо про те, як робити промоційні кампанії, як розповідати про жінок-науковиць в Україні. Які є і які були раніше. Про них необхідно говорити, при чому не лише про українських. Бо з жінок-науковиць всі можуть згадати лише Марію Склодовську-Кюрі. І все.