Західноєвропейський погляд на світ та закони його розвитку — думка, що до певного періоду будувалася на релігійних засадах, буквально жила в монастирях і орденах — завдячує матеріальній підтримці релігійних інституцій. Звісно, вона мала віддавати данину за це заступництво — правильний, інтегрований у релігійний канон світогляд і сприйняття законів природи. До певного періоду, а саме до Нового часу, Бог і релігійність були не просто частиною світів — одного об’єктивного і всіх суб’єктивних, — вони були самими світами, у яких все відбувається за їхніми законами і цілями. Але вже Лаплас, згідно з відомою анекдотичною історією, не знаходить у теорії створення і життя Сонячної системи місця для Бога як фактора й актора. Вольтер воліє розчавити церкву як інституцію, а пізніше Ніцше говорить про смерть самого Бога. Наука, політика і етика десакралізовані. Лінійна прогресистська концепція історії, що лежить в основі християнства, з часом поступилася консервативному вектору, що таврував зміни як паплюження традиційних цінностей і віддалення від ідеального стану. Роль агента змін відійшла до науки — рушійної сили і захисниці світу, де все найкраще ще попереду.

Зрозуміло, що секуляризація — один із необхідних феноменів сучасного світу. Тож ситуація, за якої наново починається клерикалізація, за якої знову отримують прихильників релігійні концепції, що вже були відкинуті як недієві (а може, і загрозливі), за якої інституції, що мали або померти, або жити автаркічно і безвладно, отримують вплив у політичних сферах і намагаються проникати у навчальний процес як у частину науки — розчаровує, ніби відкидає назад, нівелює надбання. У такому світі живе людина, що дивиться стрічку Томаса Леннона «Сакральне». Як вона реагуватиме на те, що показано в цьому фільмі? Як сприйматиме життя, де релігійність ніколи і не починала сходити нанівець, де світ потойбічний не просто існує, але й впливає, диктує, оформлює, підтримує або знищує людей? І наскільки, дивлячись на відверту релігійність, вона помітить крипторелігійність1 у собі? Стрічка щільно наповнена релігійними переживаннями, культами, формами поклоніння, способами налагодження контакту із сакральним: у ній так багато Бога, богів, духів, ангелів, камі, сил і потойбічних влад — і жодного намагання надати об’єктивну оцінку, жодного аналізу, бо це вже дало б певну перспективу і точку зору. Та й чи може існувати точка зору на вірування інших, яка б не мала власних стосунків із сакральним?

«Сакральне» Томаса Леннона — унікальна можливість за короткий проміжок часу в Києві побачити, якими різноманітними способами і шляхами люди з різних культур і країн намагаються висловити своє відчуття божественного і абсолютного. В цьому плані вона унікальна, хоча відверто не революційна. Вона не переверне світогляд, не змінить ваш поділ на сакральне і профанне: зайшовши у кінозал католиком, не вийдеш атеїстом чи буддистом. Вона не захищає і не протистоїть. Але вона знову нагадує, що питання релігійності і форм її вираження не йдуть з порядку денного, що секуляризація — процес не односторонній, а вибір віруючого лежить не тільки у сфері логічного. «Сакральне» не відповідає на жодне питання про природу релігійності, існування інших світів, Бога, правильності шляхів вірянина чи атеїста, не пропагує й не нівелює цінності культурних чи релігійних традицій. Попри це, стрічка хвилююче нагадує, що ці питання є, вони не стають менш актуальними ні попри розвиток науки (яка головним чином і найчастіше протистоїть релігійності), ні попри глобалізацію, яка тяжіє до універсалізації культур. Про різноманітність поглядів на світ, які продиктовані релігійними вподобаннями, слід пам’ятати — і виходити із інформаційної бульбашки свого світогляду, де цінності розставлені і цілі оформлені, а практику підтримують, якою б вона не була, де все правильно і комфортно, а ритуали настільки рідні, що навіть не сприймаються як ритуали.

У створенні стрічки взяли участь понад сорок команд по всьому світу, а змонтована вона була в офісі у Нью-Йорку. «Сакральне» справді стало єдиним середнім арифметичним  стрічки: вона не могла пристати до якоїсь із традицій, вона говорить про те, що стоїть за ними всіма. Хотів Леннон чи ні, але він створив фільм, що дивиться у корінь вивчення самої проблеми релігійності, як запропонував ще Рудольф Отто чи Мірча Еліаде. І, так, чим більше традицій представлено, тим ясніше видно, що за ними стоїть, але описати сакральне неможливо, окрім як позначивши словом «сакральне». Єдиним сценарним прийомом стає розділення на три частини, логічно відповідні трьом головним етапам життя: народження-ініціація, життя-практика і смерть-проводи.

А всі ці варіації спроб виразити божественне в результаті виконують роль перекладача з мови релігійного чи крипторелінійного переживання на різноманітні культурні «мови» ритуалів, культів, традицій. Послуговуючись усією палітрою чуттів — кольорами, запахами, звуками, дотиком, смаком, всім різноманіттям можливих актів і форм поведінки — мовчанням, співом, промовою, танцем, одягом, втручаннями у тіло, заборонами і настановами, всім колом можливих переживань — від страху, сорому, агресії до любові і співпереживання, — людина вказує на сакральне — те, що так хоче внести в цей світ ясно і чітко, створює символи, але ніколи не зможе цього досягти.

Безловесні сцени культів різних традицій змінюються зізнаннями окремих героїв стрічки про традицію, яку вони сповідують. Наскільки ці суб’єктивні погляди на світ, цілі і сподівання схожі у всіх прихильників певної традиції? Чи говорить ця людина за ту, що стоїть поруч і звернена до того самого вівтаря? І так, і ні — кожне зізнання суб’єктивне, але належність до певної традиції об’єднує. Усі в ритуалі бачать певний «проект себе», ідеальний образ і відповідне йому життя. Сартр не перестає бути актуальним: «У кожної людини в душі діра розміром з Бога, і кожен заповнює її, як може». Віра залишається потужним екзистенційний фактором там, де Бог не помер.

З точки зору сакрального і відносин із ним однаково істинно як бути ініційованим ще у віці немовляти і прожити життя у лоні певної традиції, так і прийти до віри наприкінці життя. В обох випадках можна зневіритися або розчаруватися, розізлитися на нав’язаний спосіб життя і систему поглядів або, навпаки, стати найщирішим проповідником. Вибір стоїть десь між логічним і свідомим та емоційним — так, це абстрактно, але неможливо сказати точніше і при цьому залишатися об’єктивним, не звертатися до суб’єктивних історій.

«Сакральне» — дуже цікава стрічка, але і важка. Не тому, що показує різноманітні переживання (а їх там багато), а тому що не дає до них коментарів, покладає  відповідальність суджень на глядача.

Screenshot from 2018-03-20 15-25-49Стрічка «Сакральне» була показана в рамках Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Примітки   [ + ]

1. Крипторелігійність (від грец. kryptos — таємний, схований + лат. religio — набожність, святиня, предмет культу) — за Мірча Еліаде, поведінка секулярної людини, зумовлена схованою, «внутрішньою» набожністю.