Україною проходять фестивалі «Всі разом за сім’ю», організовані рухом «Всі разом». Раніше цей рух «прославився» своїми спробами просувати заборону «пропаганди гомосексуалізму». Тепер у півсотні українських міст проходять свята любові і традиційної сім’ї, на яких усі традиції зводяться до гетеросексуального кохання та розмноження, яким, на думку організаторів, загрожує «гендерна ідеологія» і «гомосексуалізм». Активістки ГО «Феміністична майстерня» коментують риторику фестивалю у Львові.

Організатори фестивалю у Львові кажуть, що українській сім’ї загрожує гендерна ідеологія. Як ви вважаєте, так говорити коректно?

Марта БожикМарта Божик – Студентка, редакторка-початківиця, цікавлюся екофемінізмом та процесами творення та використання фемінітивів у медійній мові: Гендерна ідеологія не загрожує інституту сім’ї, позаяк такої ідеології немає. Все, що вкладено в ці два слова «гендерна ідеологія», створили ті, хто вбачає в гендері страшенну загрозу, ніби це ядерна війна чи епідемія якогось смертельного вірусу.

 

 

ЙошЙош – Проектна менеджерка Феміністичної майстерні, тренерка по темі дискримінації і гендеру, модераторка кіноклубу Docudays UA, експертка антидискримінаційної експертизи шкільних підручників; шукає баланс між оплачуваною / експертною та активістською / обезціненою роботою в царині фемінізму: Серед організаторів є представники УГКЦ — наприклад, спікер фестивалю отець Дмитро Романко — і від них лунають такі нісенітнеці, що складно навіть щось відповісти. Я думаю, тут або відверте невігластво, або свідоме перекручування. Якщо перше, то дуже прикро, що люди, які представляють церкву, виказують таку кричущу неосвіченість. Їм би варто було звернутися до головного академічного осередку католицького знання на Галичині — Українського католицького університету. В Школі права УКУ знають, що таке гендер і застосовують ці знання на захист прав людей. Якщо ж це перекручування, то взагалі смішно. Церква тут почувається настільки слабкою, що їй треба вдаватися до таких дешевих трюків?

Рімма КолодаРімма Колода – Цiкавиться наïвним мистецтвом та сучасними перформативними практиками: Icнує такий вираз: «Краса в очах того, хто дивиться».

У сучасному свiтi те, що звільняє й надихає до самореалiзацiï одну соціальну групу, для іншої звучить як страшна загроза. Чому? З наукової точки зору немає такого поняття як «гендерна iдеологiя». Це словосполучення так само абсурдне, як «математична iдеологiя» чи «бioлогiчна iдеологiя».

 

БуміБумі: Некоторым людям непросто разобраться, что такое гендер. Со стороны это все может казаться трудным и запутанным. И когда видишь лозунги типа «гендер = гомосексуализм», можно случайно и по незнанию поверить в эту взаимосвязь. Тогда как этот лозунг можно с тем же успехом заменить на другие, такие же бессмысленные: «стол = потолок», «ухо = митохондрия» (особенно если считаешь, что ушей у приличных людей не бывает, а митохондрии — это какая-то новомодная чепуха) и так далее.

Очень упрощая, можно сказать, что гендер — это совокупность общественных представлений и ожиданий о том, как должны выглядеть и вести себя женщины и мужчины. «Мужчины не плачут», «место женщины на кухне», мужчина должен быть волосатым и храбрым, а женщина лысой почти по всему телу и слабой. Раньше эти представления-ожидания считались врожденными и естественными для людей. То есть якобы женщина должна, условно, варить борщи, потому что такова ее природа и специфическое устройство мозга. И аналогично для мужчин: якобы мужчина должен идти пахать в шахте, потому что он изначально приспособлен добывать мамонта и это у него прям в генетическом коде прописано. Однако современная жизнь, реальные люди, реальные примеры и научные исследования нам показывают, что это не так. Таких стереотипов о женщинах и мужчинах очень много, и вся наша жизнь и наши взаимоотношения с другими людьми пронизаны этим. И термин «гендер» как раз появился тогда, когда стало ясно, что биологические характеристики человека, его социальная роль и общественное давление по поводу самовыражения личности, её положения в обществе и карьерной реализации — это разные понятия.

Ну, а гендерная теория и гендерные исследования — это то, что изучает гендер, его происхождение, влияние на нашу жизнь, на общество и его изменения.

Чи можна сказати, що є конфлікт між гендерною теорією та ідеєю традиційної сім”ї?

Марта Божик: Якщо традиційна українська сім’я — це батько й мати і, як мінімум, п’ятеро малих засранців, і всі вони гарують у полі, щоб якось прогодуватися, то ми трохи помилилися епохою. На щастя, зараз ХХІ століття, традиції змінюються, суспільство розвивається, і відповідно до того, як збільшуються можливості кожного суб’єкта сучасного суспільства, все ж таки є тенденція до зменшення значення сім’ї. Це відбувається не через гендерну теорію (або не тільки через неї), а через сукупність факторів розвитку людства.

Анастасія ЮрченкоАнастасія Юрченко – Вивчає соціологію в НУ “Львівська політехніка”, працює контент-менеджеркою, цікавлять гендерні студії, фемінізм, дослідження моделей батьківства та шлюбно-сімейних відносин у сучасному українському суспільстві: Інститут сім’ї — один із найпотужніших інститутів будь-якого суспільства, що формувався з самого початку зародків суспільного життя. І, як будь-який соціальний інститут, сім’я змінюється. Розширені сім’ї сьогодні — скоріше рідкість. Урбанізація спричинила формування нуклеарних сімей, подружжя менше потребує допомоги інших родичів. Змінювалося ставлення до дітей — від ігнорування дитинства до дитиноцентризму. Ці зміни стали нормою, але на них розвиток сім’ї як інституту не зупинився. Таким чином, ніхто не може гарантувати, що сім’я залишиться такою ж, як зараз, у найближчі десятиліття. Чи це погано? Чи це добре? На мою думку, ні перше, ні друге. Це об’єктивна реальність.

Сучасна сім’я буде змінюватись, і гендерна теорія — не останній критерій цих змін. Конфлікту тут не бачу: це цілком природній процес.

Йош: Ми бачимо, що відбувається підміна понять: «традиційна сім’я» використовується замість «гетеронормативна», адже, по суті, ніякі інші українські традиції рух не цікавлять. Вони б не хотіли відмовитися від побутової техніки, можливості жінці заробляти гроші, віддавати дітей в садок і школу, можливості мати шлюб як цивільний стан, затверджений державними органами, користуватися сучасною медициною та дивитися телевізор. Усе це формує побут сім’ї і не належить до так званих «українських традицій». Між іншим, гомосексуальне кохання — більш древня традиція, ніж усе перелічене.

Тому я бачу такий конфлікт: гендерна теорія випрацювала наратив, яким можна (і досить просто) описати те, про що йдеться «фестивальникам», але вони відмовляються від такої лексики. Натомість вони малюють гендерну теорію.

ісівсві

На цьому плакаті намальовано: «Я виступаю за те, щоб сім’я була гетеросексуальною». Вони не можуть це написати, бо вони виступають проти поняття «гетеросексуальний», їм не подобаєтсья поділ на гомосексуальність і гетеросексуальність. Водночас використовуючи слово «гомосексуалізм» вони апелюють до власної гетеросексуальності.

Чи хотіли б ви бачити зміни в тому, що зветься українською традиційною сім’єю? І якщо так, то, чи пов’язано це бажання з якоюсь ідеологією, світоглядом тощо.

Анастасія Юрченко: Концепція традиційної української сім’ї мені, насправді, не дуже подобається. Це є пережиток минулого, і вона неспроможна задовольнити потреби сучасної особистості. Наприклад, жінкам більше не достатньо реалізації в чотирьох стінах. Чоловікам дедалі важче жити в стані емоційного відчуження від дітей та дружини, витрачаючи всі сили на економічне забезпечення. Бути щасливим у таких реаліях дуже важко. Тому не бачу сенсу триматися за концепцію традиційної сім’ї як за рятівне коло у світі нестабільності.

Сім’я має бути середовищем, де особистість підтримують, де вона має змогу розвиватися, де її мотивують, де вона відпочиває, де вона не відчуває стресу і тиску. Традиційна сім’я не дає такої змоги ні чоловікові, ні жінці.

Анна ОксютовичАнна Оксютович – Cоціальна працівниця, дослідниця, координаторка Young Christian Workers Ukraine, співзасновиця Феміністичної майстерні. Займається дослідження умов праці і життя молоді у складних життєвих ситуаціях, курує освітні програми для молоді: Якою є так звана «українська традиційна сім’я»?

Що сьогодні мають на увазі під цим словосполученням, чи має це історичну тяглість, чи має тяглість з «Кайдашевою сім’єю» Нечуя-Левицького?

Чи може, більше описам так званої традиційної сім’ї відповідають ситуації, коли на початку незалежності України жінки вирушають у трудову міграцію? I через десять років  вказують, що поряд з економічними проблемами, психологічне і фізичне насильство було однією з причин виїзду за кордон? Вони говорять про це тільки тепер, бо зараз у публічному дискурсі з’являється тема домашнього насильства. І тому, що вони мали змогу отримати досвід іншої культури.

Де «золота доба» так званої «української традиційної сім’ї»? Її немає.

Немає чогось усередненого й усталеного, що можна було б назвати «традиційна українська сім’я». Є багато створених міфологем, які у рамці видають бажане за дійсне, не помічаючи всю іншу, позарамкову реальність.

Чи може, традиційна українська сім’я — це щось на зразок симулякру родин, де практикується демонстрування напоказ на свята родинної єдності, але відчувається зневага і брак розмов у повсякденні? Співпраця у дружних корупційних аферах з метою «вижити», бо на кого ж покластися, якщо навколо одні чужі, а рівень довіри до держави низький?

Марта Божик: Зараз «традиційну українську сім’ю» треба адаптувати до часу, щоб консерватизм з боку релігійної спільноти щодо уявного захисту сімейних цінностей не затьмарював свідомість все ж свідомих осіб. Усі зусилля, які сьогодні спрямовані на те, щоб подолати «гендерну ідеологію», пропаганду гомосексуалізму та рівності, краще спрямовувати в русло боротьби з масовим алкоголізмом і домашнім насильством, просвітляти молодь щодо актуальних для них питань, забезпечувати всі необхідні умови для всебічного розвитку, даючи всім можливості, а не нав’язуючи нерозумні та не зовсім актуальні формулювання.

Які реальні проблеми для сімей сьогодні існують в Україні?

Марта Божик: Основна перешкода — консерватизм певних спільнот, зокрема в Західній Україні, які всіма зусиллями намагаються вберегти суспільство від достовірної інформації, боячись втратити усталений контроль, перекручуючи поняття. Той образ сім’ї, який плекає УГКЦ, часто є шкідливим для суспільства і викликає несприйняття та заперечення сім’ї як такої. Окрім цього, відбувається нівелювання української історії й використання певних одиничних ситуації і винятків на свою користь. Наприклад, це може бути всім відомий образ жінки як Берегині, який є радше романтизованим образом (завдяки українським письменникам), ніж реальним.

Анна Оксютович: Члени середньостатистичної української сім’ї несуть на собі спадок тоталітарної радянської системи, де не було цінності особистості. Неповага до меж іншого, брак вміння говорити про свої потреби, невміння чути інших, бездумне примірювання усталених рольових моделей без рефлексії, без дослухання до себе.

Сім’я — це те, що може підтримати людину у сучасному економічно складному, агресивному світі, в якому бракує солідарності та стабільності. Але може і не підтримати: травмовані сім’ї здатні тягнути «на дно» своїх членів, перешкоджати їхньому розвитку і становленню. Сьогодні ми маємо говорити про трансформацію сім’ї. Проговорювати очікування і потреби тих, хто хоче бути сім’єю, на рівні суспільства і держави.