Переклала Марина Коток

Чому ми не називаємо менструацію так, як вона називається? Використання евфемізмів служить певній меті. Вони дають нам слова для того, щоб описувати речі, які вважаються табу з точки зору культури. Вплив типових менструальних табу добре відомий: вони можуть призвести до значних проблем у регулюванні менструальних питань, негативних наслідків для репродуктивного здоров’я, соціального остракізму, хвороб і навіть смерті.

Стигматизація менструації є формою мізогінії. Негативні табу змушують нас сприймати менструальну функцію як щось, що треба приховувати, щось ганебне. Крім того, не називаючи явище, ми підкріплюємо ідею, що це явище не варто називати.

Проте чи завжди «ці дні» потребували кодових назв? Звідки походять ці назви та як вони виникли? Чи менструацію завжди вважали негативним явищем?

Менструальні евфемізми і табу є досить давніми. Проте не всі суспільства сприймають менструацію негативно.

Табу про менструацію можна знайти в Корані:

«Тримайся окремо від жінок під час місячного циклу, не наближайся до них, доки вони не очистяться» (Коран 2:222).

У Біблії:

«…під час її менструальної нечистості; вона нечиста… хто б не торкнувся… стане нечистим і має випрати свій одяг і помитися у воді, і буде нечистим до вечора» (Левит 15).

І в першій латинській енциклопедії (73 р. н. е.):

«Контакт із [менструальною кров’ю] перетворює молоде вино на кисле, посіви, яких вона торкнулася, перестають родити, щеплення вмирають, насіння в садах засихає, плоди опадають з дерев, сталеве лезо тупішає, а блиск слонової кістки тьмяніє, рої бджіл помирають, навіть бронза і залізо іржавіють у мить, і жахливий запах наповнює повітря; собаки, які покуштували її, скаженіють, і їх укуси інфікуються невиліковною отрутою» (1).

Ці табу, швидше за все, є доаграрними, виникли ще до розвитку сучасного мозку і, імовірно, до виникнення мови (2,3).

Але хоча менструальні негативні табу є майже універсальними, іноді  трапляються винятки. Крім того, табу самі по собі також відрізняються. Деякі суспільства мають позитивні асоціації з менструаціями та позитивні евфемізми. Деякі сучасні суспільства мисливців-збиральників, наприклад, сприймають менструацію як потужне, цілюще, захисне та священне явище (4,5). Такі групи також із більшою ймовірністю мають певний рівень гендерного егалітаризму (2,5).

Деякі звичаї, пов’язані з менструацією, можуть, окрім інших переваг, виступати інструментами, що підсилюють жіночу самостійність, забезпечують соціальний контроль та звільняють від роботи (4, 6, 7). Наприклад, плем’я мбенд’єле з Центральної Африки досі вживає приказки на зразок «Місяць — мій головний чоловік» (8). Найбільша солом’яна хатина племені мбуті в Заїрі — це менструальна хатина, до якої йдуть жінки під час свої перших місячних у супроводі інших дівчат та родичок. Наявність місячних там розцінюється як могутнє благословення від Місяця (9).

Навіть стародавні єгипетські медичні тексти, включно з гінекологічним папірусом Кахуна (бл. 1800 р. до н. е.) та манускриптом Еберса (бл. 1500 р. до н. е.), використовують на позначення менструації слово hmsn, яке, як стверджує дехто, також означало «очищення» (7). Менструація в цих текстах оцінюється позитивно. Пропонуються ліки від аменореї, а менструальна кров використовується як складова мазей — наприклад, засобу для обвислих грудей (hmph) (10, 11).

Створення менструальних табу відбувалося незалежно та неодноразово серед різних народів та на різних територіях. Проте вчені досі не мають одностайної думки щодо причин, чому так відбулося.

Походження (і призначення) негативного менструального табу досі є предметом дискусій. Фрейд стверджував, що воно пов’язане з нашим страхом крові (12). Алан Корт доводив, що табу виникли, зокрема, тому, що первісні люди були переконані, ніби менструальна кров забруднює (або, як він висловився у 1963 році, має «гнітючий вплив на органічні матеріали») (13). Антропологиня Ширлі Лінденбаум розмірковувала у 1972 році, що табу є формою природного контролю народжуваності, обмежуючи сексуальні контакти за допомогою стигми «забруднення» (14). У 2000 році історик Роберт С. МакЕлвейн вигадав термін «неменструальний синдром» або НМС для опису репродуктивної заздрості, яка змушувала чоловіків стигматизувати менструацію та соціального домінувати над жінками у якості «психологічної компенсації за те, що чоловіки не здатні робити в біологічній сфері» (15).

Усі ці теорії прив’язані до часу і місця їхнього виникнення, і багато з них були сформовані з презумпцією негативного ставлення до менструації. Кліллан Форд стверджував, що менструальне табу виникло, оскільки первісні суспільства знали про “токсичні властивості [менструальної крові], що викликають хвороби” (16). Звісно, зараз ми знаємо, що менструальна кров не є токсичною. Проте ця точка зору існувала в науці протягом усього 20 сторіччя. У 1920 році доктор Бела Шик ввів термін «менотоксин», зробивши висновок, що квіти, які поливає медсестра під час менструації, в’януть швидше (5). Гарвардські дослідники Олів та Джордж Сміт (піонери в галузі гінекології та лікування естрогенами) у 1952 році ввели піддослідним тваринам бактеріально-латентну менструальну кров, внаслідок чого тварини померли (16). Як зазначено у праці «Прокляття: культурна історія менструації», Сміти продовжували пояснювати смерть тварин впливом менотоксину протягом кількох років — навіть після того, як інші дослідники виявили, що тварини померли від бактеріального зараження крові, а не від самої крові (17). Токсичність менструальної крові була спростована наприкінці 1950-х років (18).

У 1974 році порівняльне дослідження 44 суспільств виявило, що більшість культур розглядають менструацію частково відповідно до її суті: як знак початку репродуктивного етапу. Дослідження також виявило, що поява табу в певному суспільстві може бути тісно пов’язана з тим, наскільки активна або незначна участь чоловіків у репродуктивній діяльності суспільства — наприклад, у вихованні та народженні дітей: більш активна участь пов’язана з меншою кількістю табу (хоча цей зв’язок не говорить про причинно-наслідковість) (5).

* * *

Згідно з однією теорією, менструальні табу перебувають у центрі витоків патріархату.

Професор Кріс Найт, соціальний антрополог з Лондонського університету, досліджував глибокі історичні корені менструального табу. У 1991 році він опублікував роботу «Кровні зв’язки: менструація та витоки культури», а пізніше став співзасновником EVOLANG — серії міжнародних конференцій з еволюції мови. Теорії Найта суперечливі, проте змушують задуматися і говорять про складність виокремлення історичних коренів менструальної стигми.

Найт вірить, що початкові менструальні табу походять із часів, коли первісні жінки мали керівні позиції та інші переваги, тобто що самі жінки мали добрі підстави визначати менструацію як період, коли їхні тіла є недоторканними, і створювати власні табу. Лише потім ці табу перетворилися на щось, що швидше руйнувало жіночу автономію, ніж посилювало її.

Для того, щоб теорія Найта була правдоподібна, менструація у первісних жінок мала відбуватися синхронно з циклом місяця, хоча у сучасних суспільствах ми не спостерігаємо свідчень такої синхронності. Проте, як вказує Найт, це не означає, що довжина циклу не має еволюційного значення. Людський вид розвинувся в умовах, які сприяли формуванню менструального циклу тривалістю 29,5 днів — такої самої тривалості, як і місячний цикл. Тривалість менструального циклу наших близьких родичів, шимпанзе і бонобо, —  приблизно 36 та 40 днів відповідно. Тривалість циклу інших приматів — 19 та 28 днів. Вчені не дійшли згоди щодо причин, чому людський цикл став настільки близьким до місячного або чому у багатьох культурах перший евфемізм, що використовувався для позначення циклічної кровотечі, пов’язаний з місяцем. Проте Найт стверджує, що не можна відкидати це як збіг обставин, не з’ясувавши попередньо, чи була для цього якась адаптивна основа — як і чому це могло б принести користь жінкам у нашому еволюційному минулому.

Цю теорію найкраще пояснювати у два етапи: імовірні витоки сприятливих для жінок практик, пов’язаних з менструацією, і як вони могли змінитися настільки різко.  

Теорія менструальних табу Найта ґрунтується на способі полювання  наших предків.

Оскільки наші предки Homo habilis  виникли в Африці близько двох мільйонів років тому, вони співіснували з великими котячими — левами, шаблезубими тиграми та іншими великими хижаками з нічним баченням, значно кращим за наше власне. Полювання за тьмяного місячного світла мало бути небезпечнішим, ніж полювання за повного місяця, який освітлював усе навколо.

Ранні мисливські практики не забезпечували багато м’яса для жінок та їхніх малюків. Коли полюють шимпанзе, самці збираються навколо своєї жертви та б’ються за неї, з’їдаючи її на місці. Це позбавляє м’яса тих, хто перебуває в таборі. Вони мусять знаходити білок для живлення іншими способами.

На відміну від цього, сучасні африканські суспільства мисливців-збирачів мають інші правила: мисливці повертаються з цілою здобиччю в табір, і там жінки ділять її порівну.

За моделлю Найта, первісні жінки відігравали важливу роль у формуванні нового мисливського режиму, своїми діями сприяючи безпеці та гарантуючи спільне використання впольованої здобичі. Жінки почали збиратися окремо від чоловіків у період молодого місяця (коли темно) — це й досі відбувається в сучасних суспільствах мисливців-збирачів. Протягом цього періоду утримувалися від сексу, і увага чоловіків мала зосереджуватися на майбутньому полюванні під повним місяцем. Чоловіки вірили, що у цей час у всіх жінок відбувається менструація. Після полювання, якщо чоловіки поверталися зі здобиччю, їхні дії з підготовки до полювання, участі у ньому та розподілі їжі винагороджувалися. Період сексуальної ізоляції мав закінчитися, натомість починався час святкування та сексуальної активності. Саме з цією циклічною синергією місячного світла, ватри, харчування та звичаїв, а не з гравітацією, на думку Найта, пов’язана можлива менструальна синхронізація наших предків.

Збираючись разом та кажучи чловікам «ні», жінки, можливо, визначили менструацію як щось могутнє, створили потужний культурний символ, а перше менструальне «табу» відрізнялося від того значення, яке ми вкладаємо в табу сьогодні. Менструація стала асоціюватися з силою, успішним полюванням та кров’ю впольованих тварин. Це «табу» на кров могло також стосуватися крові впольованої здобичі, у результаті чого чоловіки не їли свою здобич, доки кров не була доставлена в табір і відділена під час приготування їжі. Представники народу жуц’оан на півдні Африки, наприклад, розповідають історії про людей, убитих слонами через порушення менструальних табу, і про те, як полювання під час менструації партнерки може спровокувати напад або втрату здобичі.

Як змінилися звичаї, що приносили користь жінкам?

Якщо первісне менструальне табу підкріплювало жіночу владу, чому воно змінилося? Найт каже, що воно змінилося, бо велика здобич стала більш рідкісною. Через те, що кількість населення виросла, і полювати на великих тварин ставало дедалі складніше, полювати раз на місяць стало недостатньо. Люди почали частіше покладатися на дрібну здобич, коренеплоди та іншу зібрану їжу, і через це традиційний ритм життя та пов’язані з ним звичаї та ритуали ставали менш можливими.

Розсинхронізація полювання з місяцем призвела до розсинхронізації менструального циклу. До цього часу, як пояснює Найт, час виконання майже всіх дій уже залежав від цих практик. Але коли вони стали неактуальними, будь-які пов’язані з ними правила сексуальної ізоляції або солідарності почали заважати. Коли ці звичаї зруйнувалися, жіночі цикли знову почалися коливатися, і жіноча солідарність була втрачена.

У цей момент сталося дещо дивне, як каже Найт. «У багатьох місцях, щоб запобігти руйнуванню всієї системи, чоловіки почали ритуалізовувати власну версію менструації, надрізаючи свої пеніси (а подекуди — вуха, носи чи руки) та проливаючи величезну кількість крові разом».

Менструальні хатини, що були спільним простором, де жінки збиралися разом під час менструації, згодом були перепризначені для нового, краще синхронізованого чоловічого ритуалу кровопускання. «Вони стали чоловічими хатинами, з яких жінки були виключені, і їх перейменували в чоловічі будинки чи храми».

Саме це, як переконаний Найт, лежить в основі всіх світових патріархальних релігій. «Де б ви не знаходили ці храми і церкви — в іудаїзмі, християнстві — вони є такими собі масштабними “чоловічими хатинами”, де чоловіки домінують і контролюють усе». Навіть після появи сільського господарства ці ритуали чоловічого кровопускання продовжували існувати.

Це все могло закласти підґрунтя для ставлення та погляду на менструацію в надзвичайно патріархальних культурах римлян і греків, а також у більш пізніх релігіях, які привели нас на наш сучасний Захід.

(Уточнимо часовий контекст. Ця історія почалася близько двох мільйонів років тому за часів homo habilis, під час 600-тисячолітнього відрізку історії між «мавпоподібними людьми» та homo erectus. Вогонь почали використовувати близько 1,5 мільйона років тому, а готувати їжу почали менше ніж мільйон років тому. Наслідки браку великої здобичі спостерігаємо у набагато більш пізньому періоді — з часу останнього льодовикового періоду.)

«В основі усіх світових релігій ми бачимо одну фундаментальну ідею. Деякі речі є священними. А що може бути більш священним, ніж тіло, — каже Найт. — Кров була ознакою святості тіла. Отже парадокс у тому, що саме те, що надавало жінкам переваги протягом усієї еволюції, перетворилося на щось найбільш обмежуюче».

Ми можемо так ніколи й не дізнатися, як саме були встановлені менструальні табу.

Звісно, існують глибокі суперечки навколо цих історій, і багато моментів залишаються відкритими для інтерпретацій. Як менструальна синхронність, так і асинхронність можуть мати свої адаптивні еволюційні переваги — наприклад, деякі дослідження свідчать, що синхронність знижує жіночу конкуренцію за чоловіків та сприяє генетичному різноманіттю (19). Проте якість свідчень менструальної синхронності у людських та нелюдських популяціях ставиться під сумнів та гаряче обговорюється, про що писала оксфордська дописувачка Clue Александра Альверне та інші дослідники, серед яких і Найт.

Більш докладне пояснення теорії Найта можна прочитати тут або в його книзі. Колеги оцінили теорію Найта як «найбільш важливу з усього коли-небудь написаного на тему еволюції людської соціальної організації». Мабуть, на сьогоднішній день це єдина теоретична основа для такої глибокої історії менструального табу — що може свідчити про табу в самих академічних колах.

Зрозуміло, що те, як ми сприймаємо  менструацію, міняється повільно — через те, як глибоко менструальні табу вкоренилися в нашій культурі, віруваннях та історії Спільноти, які дали нам розуміння нашого тіла, були сформовані навколо цих табу. Зміна табу вимагає зміни системи.

Джерела:

  1. Murphy TM. Pliny the Elder’s Natural history: the Empire in the encyclopedia. Courier Corporation; 2004.
  2. Knight C. Blood relations: Menstruation and the origins of culture. Yale University Press; 1995 May 24.
  3. Wilson HC. On the origin of menstrual taboos. American Anthropologist. 1964 Jun 1;66(3):622–5.
  4. Agyekum K. Menstruation as a verbal taboo among the Akan of Ghana. Journal of Anthropological Research. 2002 Oct 1;58(3):367–87.
  5. Montgomery RE. A Cross‐Cultural Study of Menstruation, Menstrual Taboos, and Related Social Variables. Ethos. 1974 Jun 1;2(2):137–70.
  6. Buckley T, Gottlieb A, editors. Blood magic: The anthropology of menstruation. Univ of California Press; 1988.
  7. Frandsen PJ. The menstrual “taboo” in Ancient Egypt. Journal of Near Eastern Studies. 2007 Apr;66(2):81–106.
  8. Knight C, Lewis J. Towards a Theory of Everything. Human Origins: Contributions from Social Anthropology. 2016 Dec 30;30:84.
  9. Lewis J. Ekila: blood, bodies, and egalitarian societies. Journal of the Royal Anthropological Institute. 2008 Jun 1;14(2):297–315.
  10. Stevens JM. Gynaecology from ancient Egypt: The papyrus Kahun: A translation of the oldest treatise on gynaecology that has survived from the ancient world. The Medical Journal of Australia. 1975;2(25–26):949–52.
  11. Joachim H. Papyrus Ebers: The First Complete Translation From the Egyptian. Reimer: Berlin. 1890.
  12. Erwin E, editor. The Freud encyclopedia: Theory, therapy, and culture. Taylor & Francis; 2002.
  13. Coult, Allan D. 1963a Unconscious inference and cultural origins. American Anthropologist 65:32–35.
  14. Lindenbaum S. Sorcerers, ghosts, and polluting women: An analysis of religious belief and population control. Ethnology. 1972 Jul 1;11(3):241–53.
  15. McElvaine RS. Eve’s seed: Biology, the sexes, and the course of history. Schaum’s Outline Series; 2001.
  16. Ford CS. A comparative study of human reproduction. Department of Anthropology, Yale University; 1945.
  17. Delaney J, Lupton MJ, Toth E. The Curse: A cultural history of menstruation. University of Illinois Press; 1988.
  18. Backe J. Befleckte Weiblichkeit–Spuren tradierter Menstruationsmythen in der Werbung für Produkte der weiblichen Intimhygiene. Gynäkologisch-geburtshilfliche Rundschau. 1997;37(1):30–8.
  19. Ims RA. The ecology and evolution of reproductive synchrony. Trends in ecology & evolution. 1990 May 1;5(5):135–40.

Джерело: Medium