Фраки, вечірні сукні чи розкішні театральні костюми — зазвичай ми звикли бачити цих людей так. Але холодного ранку 12 жовтня вони вишикувалися під парканом Конституційного Суду. З саморобними плакатами в руках і заготовленими термосами чаю робітники Національної опери, Національного симфонічного театру та інших державних закладів культури вимагали від Суду взяти до розгляду подання 46 народних депутатів щодо скасування закону 955-VIII. Цей прийнятий у 2016 році закон кардинальним чином змінив життя робітників культури, зануривши їх у царину невизначеності та невпевненості у завтрашньому дні.

Закон, що, здавалося б, мав на меті подолати корупцію в галузі та впровадити змінність керівництва культурних установ, обмежуючи термін їхнього перебування 5-річними контрактами, завдяки прикінцевим положенням зіграв прямо протилежну роль. Адже відтепер усі художні та артистичні працівники також  мали бути звільнені зі своїх постійних місць роботи й переведені на тимчасові контракти строком від одного до трьох років. При чому повноваження поновлювати чи не поновлювати контракт були покладені на директора, що фактично перетворився у вершителя доль артистів.

«Ми вчилися все життя, щоб потім нам дали роботу на один рік. Я мав пожиттєву роботу. Я вивчився, пройшов конкурси, мав працювати до пенсії і бути щасливим у рідній неньці Україні. А тепер мене викликали і сказали: все друже, тепер лише на три роки, — розповідає Тарас Бутко, член Національного симфонічного оркестру. На акцію він прийшов у перерві між двома гастролями — лише за день до того колектив повернувся до Києва, а вже завтра мав вирушати у Сєвєродонецьк. — Якщо ти лояльний до директора, то ти будеш працювати. Якщо ж ти дозволиш собі його критикувати — тобі контракт на рік і до побачення. Це просто розправа з іншомисленням».

Звісно, прийняття такого закону не могло не викликати опір працівників культури. Так, у 2016–2017-х роках проти примусового звільнення з переведенням на контракт боролися працівники київської Національної опери. Протестували і в інших містах, але, за словами учасників протесту, суди займають позицію роботодавців. А перше звернення до Конституційного суду щодо визнання закону неконституційним, направлене тодішнім обмудсменом Валерією Лутковською, не було взяте в провадження.

«На артистах випробовують технологію прекаризації праці», — вважає юрист та активіст організації «Соціальний рух» Віталій Дудін. За його словами, форма роботи за контрактом поступається традиційній формі зайнятості, навіть трудовим договорам, адже містить значно менше соціальних гарантій. Наприклад, немає норми, що забороняла б погіршувати умови роботи у порівнянні з трудовим законодавством. Також у контракті можуть легко з’явитися вигідні роботодавцю пункти, такі як нерозголошення комерційною таємниці, додаткова матеріальна відповідальність тощо. А закінчення терміну контракту означатиме звільнення навіть для вагітних працівниць, без якихось додаткових пільг чи гарантій.

«Парламентарі подивляться, як артисти “з’їдять” такі інновації, і зроблять висновки щодо застосування такої технології до всіх працівників. Проект нового Трудового кодексу дозволяє укладати строкові договори без зазначення мінімальної тривалості з такими категоріями як журналісти, освітяни, науковці, працівники культури чи в тому разі, якщо працівник на це погодився. Тобто це знімає будь-які обмеження на застосування строкових трудових відносин. Тому, безперечно, якщо робітники культури не боротимуться, то така небезпека буде висіти над усіма працівниками України», — переконує Віталій Дудін.

Фото: Сергій Мовчан