Книга «Розмови з донькою про економіку» Яніса Варуфакіса на українському ринку видана у «Видавництві Старого Лева» в рамках видавничого проекту «ICU Business Books» фінансової групи ICU. Дивовижно, що за її видавництво взявся саме цей неоліберальний проект, адже книга сама по собі є антикапіталістичною. Але все по порядку.
Ким є Яніс Варуфакіс? Це економіст, який з січня до липня 2015 року працював міністром економіки Греції в антикризовому уряді партії «Сіріза» — у момент, коли країна опинилася в чорній прірві через боргову кризу. Після того, як тодішній прем’єр-міністр Алексіс Ципрас пішов на поступки і прийняв план економічної допомоги Греції з боку кредиторів, Варуфакіс покинув уряд. Одразу після цього, в лютому 2016 року, він спільно з хорватським філософом Сречко Хорватом заснували «Рух за демократію в Європі» (DiEM25) — зараз уже загальноєвропейський рух, який пропагує реформування Європейського Союзу.
Варуфакіс пише книги про європейську боргову кризу, фінансовий дисбаланс у світі та теорію ігор. «Розмови з донькою про економіку» є невеличким виданням, у якому він коротко виклав свої знання про економіку (згідно з інформацією у передмові, він написав її за 9 днів на березі грецького острова).
Сама назва книги «Розмови з донькою про економіку» справляє неоднозначне враження. З одного боку, нам наче обіцяють, що ми станемо сторонніми свідками інтимної розмови між татом і донькою. З іншого боку, назва її асоціюється із заголовком посібника для батьків із категорії «Як розмовляти з дитиною про секс». Можливо, таку грайливу фразу автор якраз і обрав через цю асоціацію: йдеться про те, щоб доступно і простими словами пояснити складну тему, керуючись турботою про дитину і визнаючи її як рівну у правах та інтелекті з дорослою людиною.
Окрім цього, назва пояснює мету цієї книги: «Ось як я, серйозний та відомий економіст, який розбирається в найскладніших економічних математичних обчисленнях, простими словами можу пояснити дитині проблеми ринкового суспільства — а отже, зрозумієте і ви».
Справді, мета Варуфакіса у книзі — витлумачити основні поняття економіки так, щоб це було доступно кожному. Так, як він би це зробив для своєї дитини, він це робить для читача: викладає свої знання, не вживаючи професійного жаргону — економічних термінів, які так відлякують багатьох людей від спроби зрозуміти базові процеси у суспільстві.
Варуфакіс стартує з нуля, з пояснення історії виникнення ринкової економіки (термін, який він використовує у книзі, щоб не вживати слова «капіталізм»1«Я вирішив не застосовувати їх [слова «капітал» та «капіталізм»] не через те, що з … Continue reading ). Автор розповідає про причини нерівності між людьми у цілому світі. А саме, відповідає на питання доньки про те, чому європейські колонізатори змогли легко підкорити австралійських аборигенів — невже західна цивілізація спритніша?
Пізніше він пояснює те, як поставала обмінна вартість у перших людських суспільствах, яку роль відігравала у цьому держава та армія, про значення боргу для тодішньої і, відповідно, сьогоднішньої фінансової системи, про утворення ринкових суспільств. Таким чином Варуфакіс доходить до банківської системи, штучного інтелекту та тісного зв’язку економіки з політикою у державі.
Для автора економіка — це завжди політика, тому що той, хто контролює гроші, має владу. Він вважає, що люди у сучасному суспільстві віддали важелі влади в руки економістів, а отже, залишили їм право приймати найважливіші політичні рішення.
«Починаючи з дев’ятнадцятого сторіччя економісти, що пишуть книги та статті у газетах, а тепер з’являються і на телебаченні, радіо та в інтернеті, стали апостолами ринкового суспільства. Коли звичайні люди чують або читають їх, вони схиляються до такого висновку: економіка занадто технічна й нудна, щоб у ній розбиратися, тож її треба залишити експертам».
«Мене не цікавить економіка», — цю фразу можна почути від людей, мабуть, частіше, ніж: «Я далек(а)ий від політики». Навіщо нам знати, що відбувається в Національному банку України, на Волл-стріт, Лондонській біржі? Ми далекі від цього. Варуфакіс критикує те, як ми почали довіряти певним людям, які заявляють, що можуть передбачати економічні процеси у майбутньому задля запобігання кризі чи примноження прибутків.
А чому б ми мали не довіряти економістам? Варуфакіс відкрито зневажає науковців та експертів-економістів:
«Найрозумніші з них розробили геніальні моделі, які можна вирішити лише математично — викинувши з них реальність трудових ресурсів, гроші та борги, описані в цій книзі. А це робить їхні моделі невідповідними ринковим суспільствам».
І додає: «(…) правда полягає у тому, що справжніх експертів не існує, а економіка є надто важливою річчю, щоб покладати її на економістів».
Для Варуфакіса економіка занадто вагома тому, що це галузь людської діяльності, яка домінує над усіма іншими.
Тому у книзі автору так важливо розповісти простими словами про економічні процеси, які домінують над нашим життям кожного дня: гроші, кредити, працю, безробіття тощо. Він вірить, що якщо кожен громадянин володітиме базовою мовою для розуміння економіки, таким чином можна буде позбавити авторитетів їхньої авторитетності. А це ж пряма дорога до автентичної демократії.
Автор закінчує книгу закликом до демократизації прийняття рішень в економічні сфері, котру на даний момент повністю контролює маленька глобальна група олігархів, які ні перед ким не відповідають за свої дії.
Це може здатися ідеальним закінченням історії для дітей. Однак тут Варуфакіс просто повертається до власних ідей, на яких також базується DiEM25: Європейський Союз повинен демократизуватися, щоб врятуватися від технократії та п’ятьох основних європейських криз (боргової, банківської системи, бідності, низького інвестування та міграції).
Також зрозуміло, чому право у вирішенні питань економіки автор прагне надати всім громадянам — адже греків свого часу мало хто питав про те, що станеться з їхньою країною, яка, по суті, збанкрутувала.
Загалом, після прочитання «Розмов з донькою про економіку» ви більше не почуватиметеся так, наче ви залежите від вищих сил економіки, тому що знатимете як працює капіталізм і яким чином він не працює.
Примітки
↑1 | «Я вирішив не застосовувати їх [слова «капітал» та «капіталізм»] не через те, що з ними щось не так, а тому, що ці складні, громіздкі, перевантажені змістами поняття заважатимуть пояснювати суть речей». Див ст. 8. |
---|