Переклав Юрій Черната

У 2016 році серед економістів панував незвичний рівень консенсусу щодо того, що станеться, якщо Британія на референдумі проголосує за «Брекзит». Міжнародний валютний фонд використовував типову лексику: висловлював побоювання щодо «різкої реакції», додаючи, що «можливо, вона вже почалася». Голова організації Крістін Лагард заявила, що наслідки Брекзиту коливатимуться від «досить поганих до дуже, дуже поганих». Банк Англії попереджав про рецесію, скорочення ВВП та збільшення безробіття. Організація економічного співробітництва та розвитку опублікувала статтю «Економічні наслідки Брекзиту», в якій прогнозувала «серйозний негативний шок для економіки Сполученого Королівства». Навіть економісти, котрі підтримували Брекзит, передбачали негайний економічний спад: Джерард Лайонс, колишній економічний радник відомого «брекзитера» Бориса Джонсона, казав, що траєкторія нагадуватиме логотип Nike — вниз, а потім угору.

Натомість Британія в 2016 році змогла похизуватися найбільшими темпами зростання серед розвинених економік. Песимісти одразу ж вказали, що Брекзит насправді ще не відбувся, тому обіцяний шок не скасовано, а відкладено — і, до речі, я поділяю цю думку. Тим не менш, це трохи принизлива ситуація для авторів цих надміру впевнених прогнозів. З цим погоджується головний економіст Банку Англії Енді Халдейн, котрий був серед тих, хто робив ці страшні пророцтва. Він порівняв небезпечність економічних передбачень із найвідомішим неправильним прогнозом погоди у британській історії, що був зроблений на BBC 15 жовтня 1987 року. Жінка зателефонувала на BBC і висловила занепокоєння, що насувається ураган. «Не переживайте, нема ніякого урагану», — відповів метеоролог. Тієї ночі через ураганні вітри загинули 22 людей

Халдейн уже не вперше критикує сучасний стан макроекономіки — галузі, котра вивчає загальну картину на рівні цілих країн. Восени 2016 року він виголосив велику та важливу промову під вишуканим заголовком «Строкатий світ», у якій доводив, що неочікуваний глобальний спад, який почався в 2007 році, призвів до «кризи економічної та фінансистської професії». Економічні прогнози напередодні кредитного колапсу та Великої рецесії були, за його словами, «не просто помилковими, а феєрично помилковими». Загальна траєкторія прогнозів перед кризою була висхідною, в реальності ж вона виявилася схожою на глибоченну літеру V.

Це становить глибоку інтелектуальну кризу для макроекономіки, оскільки всім сенсом існування цієї сфери в ході її розвитку з праць Джона Мейнарда Кейнса у 1930-х було запобігати саме таким серйозним спадам. Кейнс колись уявляв майбутнє, в якому економісти будуть «скромними спеціалістами, десь як стоматологи», а блискуча енергійна французька економістка Естер Дюфло нещодавно прочитала для МВФ захопливу лекцію «Економіст як сантехнік». Утім, на мою думку, те, чим займаються макроекономісти, більше схоже на роботу сапера. На відміну від решти соціальних та гуманітарних наук, макроекономіку створили з конкретною прикладною метою, до того ж метою негативною: щоб нічого подібного на Велику депресію ніколи не сталося знову. Беручи до уваги цю мету — попередження системних криз та спадів — кредитний колапс та Велика рецесія стали інтелектуальною катастрофою для макроекономіки.

У ретроспективі можна побачити, що неспроможність макроекономіки передбачити та запобігти кризі була спричинена серйозними концептуальними дефектами. Один з них полягає у незбагненній відмові звертати увагу на роль банківської та фінансової системи в економіці. Ще одним дефектом є вихідне положення дисципліни щодо індивідуальних мотивацій: вважається, що індивіди «оптимізують» свій процес прийняття рішень, аби поводитися раціонально в економічних термінах. Це зручна інтелектуальна лазівка для побудови моделей, але водночас це фікція, про що ми знаємо не лише з особистого досвіду, але й із царини економічної науки, де останнім часом мікроекономіка добилася захопливого прогресу у вивченні людської ірраціональності, упереджень та когнітивних викривлень. Наш процес прийняття рішень не є повною мірою раціональним, і це легко довести. Економічні моделі, в основі яких лежить припущення про нашу раціональність, завжди матимуть хиткий фундамент.

У своїй промові Халдейн зосереджується на другому пункті. Він говорить про те, що макроекономіка мусить черпати знання в інших наукових дисциплінах — як природничих, так і соціальних — для пошуків «іншої точки зору на індивідуальну поведінку та динаміку на рівні систем». Халдейн стверджує, що макроекономіка «занадто мало запозичила з інших дисциплін», перетворившись на «методологічну монокультуру», а це загрожує тим, що всі спеціалісти в галузі можуть помилятись одночасно та однаково. Він знаходить незаперечні докази цьому в опитуванні американських професорів соціальних наук, у яких спитали, чи вважають вони «інтердисциплінарні» знання кращими за знання, «отримані однією дисципліною». Переважна більшість соціологів розсудливо вирішили, що відповідь на це питання — «так». Проте 57% економістів повністю або частково не погодилися. Фактично, економісти думають, що їм немає чому навчитися в інших. Галузь також страждає від жорстких ієрархій та браку гендерного та расового розмаїття. Як каже Халдейн, «складно не прийти до висновку, що економіка лишається ізольованою дисципліною, яка посилається сама на себе».

Рішення проблеми, яке пропонує Халдейн, лежить у новій галузі під назвою агентне моделювання, що застосовує великі об’єми комп’ютерних потужностей для побудови моделей, у котрих індивідуальні агенти мають власні мотиви та суб’єктність. Агенти стикаються, перетинаються, взаємодіють між собою і завдяки цьому заплутаному процесу генерують більш близькі до реального життя прогнози, ніж рафіновані моделі старомодної макроекономіки. Агентне моделювання показало свою перспективність і в інших сферах, зокрема в фізиці, а також у моделюванні проблем з реального світу, таких як тенденція бразильських горішків опинятися нагорі пачки горіхового асорті. (Це може звучати божевільно, але Халдейн підкреслює, що дослідження горіхів «відтоді знайшло застосування в таких галузях, як фармацевтика та обробна промисловість».)

Халдейн — не єдиний відомий неакадемічний економіст, котрий вважає, що макроекономіка має серйозні проблеми. Пол Ромер — авторитетний макроекономіст, нещодавно призначений на посаду головного економіста Світового Банку. (Саме Ромеру приписують створення у 2004 році відомого гасла «Криза — чудова можливість, яку не можна марнувати»). Взимку 2016 року він також піддав свою дисципліну нищівній критиці у статті «Проблема макроекономіки». Його аргументи зосереджуються на питанні «ідентифікації», котра є умовним позначенням у галузі для того, яким чином економісти визначають причину події. Ідентифікація є надзвичайно важливою для економіки, оскільки якщо ти не можеш сказати, чи x, y, або z спричинили якусь подію, то ти не знаєш, котру з цих змінних потрібно вивчати, вимірювати або змінювати. На думку Ромера, найбільшою слабкістю галузі є невключення в економічні моделі фінансів та ролі грошей. Неекономістам складно вмістити в голові, чому домінантні макроекономічні моделі (в тому числі ті, якими користуються центральні банки) не беруть до уваги те, як функціонують гроші — особливо коливання їхньої кількості в обігу. Такий недогляд видається дивним та повністю контрінтуїтивним. Але саме так і сталося, і це відіграло значну роль для здатності макроекономістів, як висловлюється Ромер, «відкидати очевидні факти».

Банк Англії та Світовий банк належать до найважливіших некомерційних банків у світі. Те, що головні економісти обох інституцій вважають, що їхнє ремесло перебуває в кризі, водночас вражає та лякає. Ще недавно провідні макроекономісти вважали, що основну частину їхньої роботи загалом завершено. Про це заявляв нобелівський лауреат Роберт Лукас у президентському зверненні до Американської економічної асоціації у 2003 році. Макроекономіка, сказав він, «досягла успіху: її центральну проблему — запобігти депресії — було вирішено». Зараз це звучить украй зарозуміло. Можливо, макроекономіка нині перебуває приблизно в тій точці, що й фізика наприкінці ХІХ століття, коли деякі науковці вважали, що основні проблеми їхньої дисципліни вже розв’язані в рамках ньютонівської моделі, котра, як відомо зараз, не здатна адекватно описати реальність. Можливо, макроекономіку, як фізику у ХХ ст., очікує свій героїчний період. Якщо це так, то він почнеться з робіт таких людей як Ромер та Халдейн, які готові непохитно говорити про колосальні нещодавні провали своєї галузі. Криза — чудова можливість, яку не можна марнувати.

Джерело: New York Times