Переклала Роксолана Машкова
Тату Айнесмаа цього року виповниться 32 роки, і вперше за понад десятиліття у нього є дім, який він по-справжньому може назвати своїм: простора двокімнатна квартира в невеликому, нещодавно відремонтованому будинку в зеленому передмісті Гельсінкі. З його вікна видно берези.
«Це велике чудо, — каже він. — Я жив у комунах, але там усі вживали наркотики, і мені довелося звідти піти. У мене бували погані стосунки — те саме. Я жив на дивані у брата. Я спав на вулиці. У мене ніколи не було власного житла. Це для мене дуже важливо».
На першому поверсі двоповерхового будинку розташований яскравий спільний простір: вітальня та їдальня, бездоганно чиста кухня, спортзал і сауна (у Фінляндії сауни, по суті, є обов’язковими). На другому поверсі мешкає 21 орендатор — це чоловіки та жінки, яким переважно ще немає тридцяти.
Те, що вони саме орендатори — важливо: у кожного та кожної є договір, вони платять за оренду і (якщо у цьому є потреба) подаються на соціальну допомогу для оренди житла. Зрештою, це все невід’ємно від володіння житлом — і це частина житлової політики, яка зробила Фінляндію єдиною країною в ЄС, де рівень бездомності падає.
Коли цю політику розробляли трохи більш ніж десятиліття тому, четверо її творців придумали принцип, нині широко відомий як «Спочатку житло». Соціолог, лікар, політик та єпископ назвали свій звіт «Ваше ім’я на дверях» (Nimi Ovessa).
«Усім було зрозуміло, що стара система не працює — нам потрібні були радикальні зміни», — каже Юха Каакінен, секретар робочої групи та перший керівник програми, який нині керує організацією Y-Foundation, що проектує субсидоване та доступне житло.
Юха Каакінен, директор Y-Foundation, що надає дешеві квартири бездомним людям по всій Фінляндії. Фото: Kirsi Tuura
«Нам довелося позбутися нічних притулків і короткострокових хостелів, які в нас тоді ще були. Вони вже дуже давно існували у Фінляндії, і всім було зрозуміло, що вони не допомагають врятувати людей від бездомності. Ми вирішили перевернути наші засновки».
Як і в багатьох інших країнах, підхід до бездомності у Фінляндії віддавна ґрунтувався на моделі «сходинок»: людина мала проходити різні етапи тимчасового житла, повертаючи своє життя в колію, а квартира ставала нагородою в кінці шляху.
«Ми вирішили зробити надання житла безумовним, — каже Каакінен. — Говорити людям: слухайте, вам не треба спершу вирішувати свої проблеми, щоб отримати житло. Натомість житло має бути надійним фундаментом, що полегшує вам вирішення своїх проблем».
За підтримки держави, муніципалітету та громадських організацій було закуплено квартири, побудовано нові будинки, а старі притулки були перетворені на постійне, комфортне житло — в тому числі хостел для бездомних «Руккіла» у гельсінському передмісті Мальменкартано, де зараз мешкає Айнесмаа.
Початковою метою проекту «Спочатку житло» було створення 2500 нових житлових одиниць. На сьогодні створено 3500. З часу запуску проекту в 2008 році кількість довгостроково бездомних людей у Фінляндії впала на понад 35%. У Гельсінкі вже майже ніхто не спить на вулиці. У цьому місті, де взимку температура може падати до -20 С, залишився лише один нічний притулок на 50 ліжок.
Заступниця мера міста Санна Весіканса каже, що в її дитинстві «сотні людей по всій країні спали в парках і лісах. Зараз цього вже практично немає. Нині люди дуже рідко сплять на вулиці».
Тим часом в Англії урядова статистика показує, що кількість людей, які сплять на вулиці — а це лише невелика частина сукупного бездомного населення — зросла з 1768 осіб у 2010 до 4677 осіб минулого року (і оскільки офіційний підрахунок проводять за один вечір, благодійні організації стверджують, що реальна кількість значно вища).
Але проект «Спочатку житло» займається не лише житлом. «Послуги дуже важливі, — каже мер Гельсінкі Ян Вапаавуорі, який був міністром житла під час запуску цієї схеми. — Багато людей, які давно є бездомними, страждають від залежності, проблем із психічним здоров’ям, хвороб, які вимагають постійного догляду. Підтримка необхідна».
В «Руккілі» сім працівників підтримують 21 орендатора. Помічниця менеджерки Саара Гаапа каже, що у своїй роботі вони займаються різними питаннями: від практичної допомоги з орієнтацією в бюрократії та отриманням освіти, професійною підготовкою та пошуком роботи — і до занять на кшталт ігор, відвідин та навчання (або пригадування) базових побутових навичок на кшталт прибирання та приготування їжі.
Новий дім Тату Айнесмаа — «Руккіла» в Мальмінкартано, Гельсінкі. Фото: Sampsa Kettunen/Y-Foundation
«Насправді значна частина роботи полягає в розмовах», — каже Генна Агонен, соцробітниця-стажерка. А говорити «легше, коли ви, власне, чимось займаєтеся разом, а не проводите офіційне інтерв’ю, — ділиться Гаапа. — Тоді просто… легше встановлювати зв’язок. Легше помічати проблеми».
За словами Гаапи, практично жоден з орендаторів не прийшов прямо з вулиці, а ті, хто прийшли, можуть спокійно звикати до життя в приміщенні стільки часу, скільки потрібно. Але після тримісячного випробувального терміну договори орендаторів та орендаторок стають постійними: їх не можна виселити, якщо вони не порушують правил (у «Руккілі» заборонено вживати наркотики чи алкоголь, проте в деяких інших будівлях проекту «Спочатку житло» це дозволено) або не уникають оплати оренди.
Деякі з них залишаються тут на сім чи більше років, інші ж переїжджають через рік-два. У 2018 році шість орендаторок переселилися в інше житло, щоб жити повністю незалежно, як каже Гаапа. Одна із них зараз працює прибиральницею і живе у власній квартирі, інший отримував кулінарну освіту під час свого п’ятирічного проживання в «Руккілі» і нині працює шеф-кухарем.
Айнесмаа навчається на дворічній програмі стажування, яка, за задумом, має привести його до отримання роботи. Він каже, що ця можливість навести лад у своєму житті — безцінна: «Дивіться, у мене нічого немає. Я на спектрі аутизму. Я думаю, що хтось — мій друг, а потім він мене кидає. Мене кидали… не раз. Але тепер у мене є власне житло. Воно моє. Я можу будувати».
Звісно, проект «Спочатку житло» коштує грошей: Фінляндія витратила 250 мільйонів євро на створення нового житла і найм 300 додаткових працівників для підтримки. Але нещодавнє дослідження показало, що економія на екстреній медицині, соціальних послугах та судовій системі сягнула аж 15 тис. євро на рік на кожну бездомну людину, що переселилася в житло з належною підтримкою.
Зацікавленість цією політикою за межами країни надзвичайна — від Франції до Австралії, за словами Весіканси. Британський уряд фінансує пілотні схеми в Мерсейсайді, Західному Мідленді та агломерації Манчестера, чий мер-лейборист Енді Бьорнгем має відвідати Гельсінкі в липні, щоб подивитися на цю політику в дії.
Але той факт, що проект «Спочатку житло» працює в Гельсінкі, де мешкає половина бездомних людей країни, також пов’язаний із тим, що він — частина значно ширшої житлової політики. Додаткові пілотні схеми мало на що придатні, стверджує Каакінен: «Ми знаємо, що працює. Можна організовувати найрізноманітніші проекти, але якщо у вас нема, власне, житла… Достатня кількість соціального житла є просто ключовою».
Район Гельсінкі в процесі будівництва, 2013. Фото: Hannu Mononen/Alamy Stock Photo
І в цьому плані столиці Фінляндії пощастило. Гельсінкі має 60 тисяч одиниць соціального житла, і кожен сьомий мешканець живе в житлі, яким володіє муніципалітет. Крім того, столиця володіє 70% землі в межах міста, керує власною будівельною компанією і на даний момент має на меті будувати 7000 нових одиниць житла — в усіх категоріях — на рік.
У кожному новому районі місто забезпечує поєднання різних видів житла, жорстко обмежуючи соціальну сегрегацію: 25% — соціальне житло, 30% — субсидована закупівля і 45% — приватний сектор. Гельсінкі також наполягає на тому, щоб між приватним та муніципальним житловим фондом не було видимих зовнішніх відмінностей, і не встановлює стелі максимальних доходів для орендаторів свого соціального житла.
Крім того, муніципалітет вкладає багато коштів у запобігання бездомності, організовуючи спеціальні команди для консультування та допомоги орендаторам, яким загрожує втрата житла. Внаслідок цього кількість виселень з муніципального та соціального житла скоротилася вдвічі з 2008 до 2016 року.
«Ми володіємо більшістю землі, у нас є монополія на зонування, ми маємо власну будівельну компанію, — каже Ріікка Кар’ялайнен, директор з містобудування. — Це дуже допомогло нам з проектом “Спочатку житло”, бо позбутися проблеми бездомності неможливо без серйозної житлової політики на загальному рівні».
Фінляндія не повністю вирішила проблему бездомності. На загальнонаціональному рівні близько 5500 людей досі вважаються бездомними. Переважна більшість із них — понад 70% — тимчасово проживають з друзями чи родичами.
Але містобудування в державному секторі та колективні зусилля допомогли гарантувати можливість зниження довгострокової бездомності. Успіх проекту «Спочатку житло» безсумнівний. «Звісно, ми ще не досягли мети, — каже Весіканса. — Жодна модель не є ідеальною. У нас досі бувають невдачі. Але я пишаюся тим, що ми наважилися це спробувати».
Мер міста погоджується з цим. «Ми надзвичайно знизили рівень довгострокової бездомності, — каже він. — Нам треба робити більше: надавати кращу підтримку, краще запобігати бездомності, краще організовувати діалог з мешканцями. Люди справді підтримують цю політику, але не всі хочуть мати такий будинок у своєму районі… Але так, ми можемо дуже пишатися».
Головне фото: Бездомна жінка сидить біля центрального вокзалу Гельсінкі у 2011 році. З того часу місто практично усунуло потребу спати на вулиці. Фото: Jonathan Nackstrand/AFP/Getty Images
Джерело: The Guardian