«Боже, та які ж ми проплачені. Ми ж медики!» — обурюються люди, щойно почувши інформацію про розмови з заступником голови МОЗ Михайлом Радуцьким. Це близько півтори сотні людей у медичних халатах і масках, переважно жінки, учасниці низового руху медсестер  #будьякНіна. 26 лютого вони вдруге1Про першу акцію протесту читайте у репортажі «Політичної критики». зібралися на київському Майдані, щоб привернути увагу до проблем у сфері охорони здоров’я та сказати «Ні» другому етапу медреформи.

Сама думка про те, що хтось може вважати їхній протест проплаченим, викликає у людей глибоке обурення. На відміну від активісток зі стажем, що вже давно звикли до таких звинувачень, медиків воно чіпляє за душу. Зважаючи на зарплати медсестер у галузі, 3000–4000 грн, приїхати на акцію у Київ — серйозна інвестиція, яку може дозволити собі далеко не кожна. Для багатьох це пов’язано і з іншими ризиками. За словами одного з координаторів руху Антона Гури, в деяких регіонах медиків на протести просто не відпускали. Тож і свої імена на акції розголосити погоджуються не всі.

Рух #будьякНіна започаткувала медсестра лікарні Києво-Святошинського району Ніна Козловська. Її допис у фейсбуці про мізерні зарплати медсестер із закликом виходити на протести швидко став вірусним. Сторінка ж руху перетворилася на місце, де медики з усіх кінців країни розповідають про проблеми у своїх закладах. Але якщо раніше у групі переважали дописи про важкі умови праці медсестер, негідне ставлення до їхньої професії та скани платіжок із зарплатою в пару тисяч, то останнім часом контент змінився. У групі з’являється дедалі більше новин, пов’язаних із другою хвилею медреформи: повідомлення про закриття лікарень, звільнення персоналу чи «листи щастя» про зменшення зарплат.

Реформа, розпочата улюбленицею фейсбуку Уляною Супрун, з першого квітня увійде у свою другу фазу. І якщо перша стосувалася сімейної медицини, то другий етап покликаний кардинально змінити принцип роботи медзакладів. На жаль, у реформованій системі охорони здоров’я місця вистачить не всім. Тетяна Миколаївна з колежанками приїхала з Шостки. Вона — педагогиня-організаторка в обласному дитячому протитуберкульозному санаторії, і перше квітня для неї може стати точкою неповернення. Такий тип закладів реформою просто не передбачений. «З першого квітня у новій реформі нас немає. Діти не будуть лікуватись. Вони повинні будуть лікуватись удома, — говорить Тетяна. — Туберкульоз — це хвороба соціальна. Діти заражаються від своїх батьків, які хворі на сухоти, і якщо їх не пролікувати вчасно, вони стають заразними. Лікувати їх — це мінімум два місяці. Їх необхідно ізолювати від батьків. З першого квітня вони поїдуть додому. А додому їм не можна. І в звичайні лікарні теж не можна. Я не знаю, що далі буде». 

Сьогодні у санаторії лікуються 110 пацієнтів і пацієнток, працюють лікарки та медсестри, функціонує школа, кухня, пральня — всього 70 співробітників і співробітниць. У разі припинення обласного фінансування, каже Тетяна Миколаївна, районний бюджет такий заклад не потягне. І йдеться не лише про Сумщину. Дитячі туберкульозні санаторії існують майже у кожній області, тож поширення туберкульозу з часом може розпочатися по всій країні: «Ми хвилюємося, що нас зачинять, що будуть ходити ті діти, які у нас не пролікувались, і у нас буде епідемія туберкульозу».

Та закривають не лише заклади якогось конкретного типу. Однією з ключових ідей авторок реформи є створення опорних лікарень, що об’єднають найкращих лікарів та обладнання в одному місці. Ті ж лікарні, яким не пощастить отримати такий статус, не отримають і фінансування та будуть змушені заробляти на своє виживання самостійно. Або ж просто закриватися. І цей процес нині шириться всією країною. Десь він викликає тихий розпач, а десь — активний спротив

Під загрозою закриття опинилася й Центральна районна лікарня у Василькові, що на Київщині. Чи отримує лікарня статус опорної — цього рішення медики очікують як вироку. «Звільняють з першого квітня. Якщо підпишуть опорну — може, щось і зміниться. Ну, зараз отака ситуація. Пока йде війна», — по черзі розповідають про стан справ у закладі його співробітниці. Залежить від цього рішення доля не лише персоналу, а й 50 тисяч населення міста. Якщо статусу опорної ЦРЛ таки не отримає, по медпослуги васильківчанам доведеться їздити деінде.

Хоча питання про закриття установи досі залишається відкритим, листи про звільнення вже отримали фактично всі її співробітники. Інші ж, як розповідають жінки, «повтікали» ще раніше. «За що працювать? 3232 гривні було у мене в грудні. І це вища категорія, 42 роки стажу». А запитання про премії викликає лише сміх: «Премії? Які премії! Нам тільки догани дають. Дали в кінці грудня за цілий рік 600–700 гривень, а потім їх же й вирахували тихенько». За таких умов люди просто зневірилися і приймати участь у акціях протесту не готові, чим медсестри щиро обурюються: «Що я хочу ще сказать, що мєдіки — тоже не праві! Всі хотять, щоб хоть за них усе зробив! Усі хотять, щоб їм зарплату підвищили, щоб умови покращили, щоб все було краще. А не можуть свою дупу підняти з дивана! Біда!»  

Лікарні Яни Демчук — медсестри дитячого відділення з Новограда-Волинського Житомирської області — пощастило більше. Вона вже отримала статус опорної, тож звільнення медсестрі наразі не загрожує. На акцію вона вийшла із солідарності з колегами з інших медзакладів міста та області. Так, у місті закривається спеціалізований будинок дитини, де надавали допомогу дітям з хронічними захворюваннями. Підлягає «оптимізації» лікарня у Баранівцях. Як і у Шостці, закривають обласний санаторій для дітей з туберкульозом. «Це найстрашніше. У нас же все-таки туберкульоз. Коронавіруса у нас нема! Ось що треба лікувати!» — додає колежанка Яни.

Та попри отриманий статус опорної лікарні, нічого хорошого від нововведень медсестри все одно не очікують: «У нас не збільшиться фінансування. У нас збільшаться проблеми! Враховуючи контингент цих лікарень — це здебільшого люди, які живуть так само, як і ми — мають статки нижче прожиткового мінімуму». Чиновників МОЗ критикують ще й за те, що суть реформи медикам так ніхто й не пояснив. Схоже, у кращих традиціях Тимофія Мілованова, успіх реформи системи охорони здоров’я у міністерстві підкріплюється виключно магією слів «гнучкість», «конкуренція» та «оптимізація»: «Нам пояснили все гарним словом “оптимізація”, в який щоразу вкладається інший смисл. Але чого чекати — наразі не може пояснити ніхто!»

Від місця збору колона йде вже традиційним маршрутом: Майдан Незалежності — Кабмін — Офіс Президента. Під Урядом медики кличуть Гончарука, але той не виходить. Вочевидь, інформація ЗМІ про чергове (вже третє?) звільнення та політичне воскресіння Тігіпка в цей день хвилювала його більше. Тож, трохи перетнувшись із хресним ходом проти чіпування, колона рушає на Банкову. До Офісу Президента медики принесли роздруківки «листів щастя» — повідомлень, що надходять медпрацівникам по всій Україні. У цих листах, розповідає активістка руху #будьякНіна зі Львова, медиків змушують надати свою згоду на роботу за мінімальну зарплату чи навіть нижчу за неї, а також згоду на зміну умов праці з першого квітня цього року. «Які саме це зміни — там не прописано. І люди підписують!»

Медики були не єдиними, хто в той день прийшов до президента. Площа перед будівлею була буквально поділена між різними таборами протестувальників, які по черзі кликали Зеленського. Іноді ж голоси акцій об’єднувалися. Переважно щоб прокричати «Ганьба!». І ця розповідь не була б повною, якщо не згадати про спробу самоспалення, яка сталася під ОП в той самий час. Людину врятували, а першу медичну допомогу надали бійці Нацгвардії, що охороняли булівлю. Швидка доїхала до Банкової за 15-20 хвилин, що дало медикам додаткові аргументи: «А уявіть, якби таке сталося у селі за 50 кілометрів від опорної лікарні? Скільки б туди по українських дорогах машина їхала?» 

Однією з людей, які допомогли загасити вогонь, стала медсестра Ніна Козлова. Вона накрила чоловіка банером проти медреформи, що дозволило загасити більшість полум’я. Що тут ще можна додати? #будьякНіна.

Більше фото з акції за посиланням.

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки

Примітки
1 Про першу акцію протесту читайте у репортажі «Політичної критики».