Під час Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, який цього року проходить онлайн, у конкурсній програмі було показано фільм американської режисерки Елісон Клеймен «Межа». 

Клейман відома за фільмом «Ай Вейвей: Ні про що не шкодуй» (2012) про загальноулюбленого китайського митця Ай Вейвея. Цей фільм здобув особливу відзнаку журі «Санденсу», увійшов до короткого списку «Оскара», був двічі номінований на «Еммі» й отримав інші нагороди.

Здається, Клейман сподобалося робити портрети відомих і неоднозначних людей, тому у своєму останньому фільмі вона повернулася до дослідження відомих особистостей. Її новим предметом дослідження став Стів Беннон, менш відомий в Україні, однак достатньо відомий у світі через свої радикально праві популістичні погляди. Режисерка зацікавилася Бенноном, безперечно, через його кар’єру в консервативному медіа «Брейтбарт» (Breitbart), участь у заснуванні сумнозвісної компанії Cambridge Analytica, роль стратега у виборчій кампанії Дональда Трампа та коротку кар’єру в Білому домі в ролі Головного стратега Адміністрації. Беннон — це втілення зла й одне з облич (щонайменше специфічного) правління Трампа. Сам він називає себе консерватором, який прагне перемоги правого популізму та націоналізму у світі.

Медіа «Брейтбарт» на чолі зі Стівом Бенноном зробило чималий внесок у започаткування поняття «постправда», яке стало лейтмотивом виборів 2016 року в США. «Брейтбарт» безсоромно розпалювало конфлікти, публікувало популістські матеріали зі швидкістю конвеєра, ретранслювало найбезглуздіші заяви Трампа і з потрійною силою атакувало у відповідь будь-кого, хто атакував Республіканську партію чи тодішнього кандидата в президенти.

Фільм «Межа» починається з моменту, коли Беннон залишив посаду головного стратега Білого дому через кілька днів після закінчення мітингу «об’єднаних правих» у Шарлотсвіллі у серпні 2017 року. Тоді Головний стратег захищав у медіа насильницькі дії націоналістів, неонацистів та альт-правих активістів. Його звинувачували у тому, що Адміністрація Трампа погано спрацювала у відповідь на протести і смерть однієї активістки, не спромігшись засудити американських неонацистів.

Тож у фільмі ми застаємо Беннона після цього скандалу у звичному для нього середовищі: в роботі з медіа, у виборчих кампаніях. Він консультує кандидатів Республіканської партії щодо ведення комунікаційних кампаній у проміжних виборах до Сенату 2018 року. Під час цих виборів Беннон стає публічним обличчям кампанії Роя Мура в Алабамі — і Мур, якого звинувачують у домаганнях до неповнолітніх дівчат, програє вибори. Це гірка поразка для Беннона, який продовжував підтримувати Мура попри звинувачення у сексуальних домаганнях. 

Через кілька тижнів виходить книга «Вогонь і лють» Майкла Вулффа1У книзі детально описаний перший рік президентства Дональда Трампа, робота його ...continue, у якій Беннон назвав зустріч між Джаредом Кушнером, Дональдом Трампом-молодшим і російським агентом, що пройшла у готелі Трампа, «зрадницькою». Раптом Беннон перетворюється на персону нон-грата в ультраправих колах. У результаті він звільняється з «Брейтбарт» і втрачає фінансову підтримку своїх благодійників Роберта та Ребеки Мерсер (які вклали 15 млн доларів у Cambridge Analytica).

Однак Беннон знаходить для себе нове покликання й озвучує його на зустрічі з британцем Найджелом Фараджем, на той момент лідером Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP). Беннон розуміє, що настав момент створити світовий популістичний націоналістичний рух, і хоче об’єднати лідерів націоналістичних рухів по всьому світу. Тож він вирушає в турне по Європі, щоб мобілізувати та об’єднати ультраправі партії задля перемоги на виборах до Європарламенту 2019 року. Беннон береться за глобальний рух.

Далі фільм розкриває нам внутрішню кухню цього беннонівського глобального руху, який він називає прозаїчно — «Рух»: ми беремо участь у зустрічах з представниками націоналістичних рухів по всій Європі.

При перегляді «Межі» часто виникає питання, як Беннон взагалі погодився на зйомки певних сцен. Наприклад, його спільні обіди з колишнім лідером партії «Французький національний фронт» (тепер — «Національне об’єднання») Жеромом Рів’єром, головою бельгійської партії «Фламандський інтерес» Філіпом Девінтером та Кентом Екеротом із партії «Шведські демократи» (а насправді радикальної правої партії з расистськими гаслами, заснованої, між іншим, ветераном «Ваффен-СС» Густавом Екстромомо).

З одного боку, відповідь ховається у тому, що Беннон, як і Трамп, любить публічність. Медіа для нього — інструмент, що, без сумніву, є спільною рисою всіх популістів, для яких постійна присутність у медіа життєво необхідна. Він каже, що використовувати медіа на власну користь навчив його саме Трамп: вистачить кинути медіа м’ясо, а вони самі за тебе зроблять всю роботу і спрацюють краще за будь-яку складну комунікаційну стратегію. А для цього потрібно приймати запрошення навіть від ідеологічно ворожих телеканалів. 

Однак саме той факт, що Беннон дозволив режисерці бути присутньою з камерою на зустрічах із неофашистами, свідчить про його манію величі.

Беннон говорить про себе як про візіонера, який прагне принести консервативний порядок, каже, що він діє з провидіння божого. Він неодноразово повторює, що бореться з істеблішментом. Ненависть, яку він поширює, расизм, ксенофобію, сексизм, перекручені факти він невпинно заперечує. Його трюк зрозумілий: ніколи не називати речі своїми іменами. Наприклад, він бере старий добрий расизм і робить йому ребрендинг. Чи називає своє ставлення до мігрантів економічним націоналізмом. І тому приперти його до стіни саме за расизм виявляється дуже важко.

Стрічка «Межа» дратує, розлючує, тривожить, але й захоплює. Часом виникає страх, що Беннону вдасться тебе навернути у свої ідеї. Адже те, як він невимушено поводиться, дотепно і влучно відповідає на закиди ідеологічних опозиціонерів, часом робить його симпатичним персонажем. Та й за кулісами медіа в нього теплий образ. Стрічка має силу демістифікації публічної постатті Беннона. Його перевагою був брак іміджу. Під час президентської кампанії 2016 року його називали занехаяним патлатим п’яницею. Беннон не проти — більше того, він навмисне носить дві сорочки водночас, звертається до всіх «чувак». (Так поводиться й інший правий популіст — Борис Джонсон.) А переглянувши фільм «Межа», ми розуміємо, як сильно Беннон старається «не старатися».

Під кінець фільму, коли Беннон розуміє, що республіканці програють демократам у проміжних виборах до Сенату, ми нарешті бачимо те, через що почали дивитися фільм — як Беннон виходить із власного персонажа, втрачає самоконтроль, показує злість.

Читайте також:

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки   [ + ]

1. У книзі детально описаний перший рік президентства Дональда Трампа, робота його Адміністрації зсередини і стосунки з командою Білого дому. — Прим.авт.