Цей текст є допрем’єрною публікацією із третього номеру друкованого лесбійського* самвидаву «Лезо» в рамках медійного партнерства зіну з «Політичною критикою». Тема третього номеру «Лезо» — «Лес-, бі-, квір-фобія в Україні», а його прем’єра відбудеться 27 вересня.
У другій половині вересня традиційно відзначається Тиждень видимості бісексуальних людей. Напишу з цієї нагоди трохи про свої бісексуальні тривоги, гнів і те, чому я часто почуваюся трохи міфічною істотою на кшталт русалки чи єдинорога.
В останні роки почало з’являтися більше статей на тему біфобії — як суспільної, так і внутрішньої (тобто проєктування стереотипів бісексуальною персоною на саму себе). У цих текстах як основу біфобії наводять приклади стереотипних звинувачень на адресу бісексуал_ок у сексуальній жадібності, ненадійності, небажанні «визначитися», та й просто в нахабному бажанні всидіти одною дупою на обох стільцях і отримувати привілеї у вигляді прийняття в обох спільнотах — гетеронормативній та ЛГБТ.
«Ні, бісексуальні люди не мають вдвічі більше сексу!» — починається стаття Саманти Ален на DailyBeast з промовистою назвою «Чи бісексуальних людей виключили з Клубу ЛГБТ?». І правда, дивно було б думати, що прихильність одразу до двох чи більше гендерів (ще ж є пансексуал_ки, не забуваймо!) працює як така собі арифметика.
ЛГБТ-людей загалом достатньо часто фетишизують і об’єктивують. Це стосується і зображень сцен сапфічного сексу у масовому кіно, що втілюють фантазії в основному чоловіків-режисерів, і фетишизації геїв з боку певної категорії гетеросексуальних жінок. Але для бісексуал_ок тут відведене особливе місце міфічних створінь, з якими цікаво й інтригуюче знайомитися і взаємодіяти, але в перспективі зближуватися небажано та навіть небезпечно.
Насправді ж небезпека набагато більша для тих, хто ідентифікує себе як бісексуал_ки — так, саме через усталені стереотипи бісексуальні жінки частіше стають жертвами сексуального насильства. Підміна понять провокує агресію: тобі ж подобаються всі, то чому не я?
Це може прозвучати дивно, але бісексуальних людей майже завжди прийнято уявляти у сексуалізованому контексті — з ким би ви не прийшли на вечірку, більшість людей автоматично будуть думати, що вас поєднує не тільки дружба.
Насправді ж у бісексуал_ок нема якогось особливого надпотужного лібідо. Ці особливості індивідуальні, для кожної людини вони залежать від великої кількості різних факторів — як фізіологічних, так і психологічних — а ще можуть змінюватися протягом життя. Є люди, що позиціонують себе як бі- та демі- водночас, є також бі-асексуал_ки чи аромантики, біплатонічні люди і так далі.
Особисто мені довелося пройти довгий шлях до того, щоб приймати себе такою, як є, і не дозволяти іншим людям визначати це за мене. Ні, я не гетеросесуальна жінка, яка «цікавиться». І водночас я не відношу себе до лесбійської спільноти, та й спільнота загалом — це добре, якщо вона просто паралельна до мене й мого досвіду. Але мого слова завжди ніби недостатньо. Нескінченні питання «а з ким більше подобається?», «а чи можу я бути точно в цьому впевнена, чи це просто період?» людину з певними особливостями характеру можуть насправді змусити весь час сумніватися у самій собі. Але, заради справедливості, бісексуал_ки рідше роблять камінг-аут навіть перед близькими знайомими (за даними опитування Стенфордського університету у 2018 році, це роблять 19% бісексуал_ок у порівнянні з 75% лесбійок/геїв) саме через страх неприйняття і подібних питань. І це, в свою чергу, лише цементує стереотипи про «нечесність» та «небажання визначатися».
Одним із найболючіших результатів таких стереотипних уявлень стає неартикульована і часто, можливо, навіть не до кінця усвідомлена, але досить відчутна відмова бісексуал_кам у праві на власні почуття, сумніви і переживання. Так наче більша вибірка можливих партнер_ок робить їх невразливими до маніпуляцій, харасменту, обману і приниження; наче для цієї сексуальності значення має лише кількість, а не якість зв’язків.
У цьому місці ми, бісексуальні персони, й перетворюємося з живих людей на міфічних істот, про яких ходять байки, страшні чи не дуже.
Бісексуал_ка — це ходяча секс-іграшка, добровільн_а і безкоштовн_а секс-працівни_ця, чарівний єдинорог, який додає феєрверку до життя знудженої одиначки/одинака або пари, а зранку зникає без зайвих слів. Наскільки такий стереотип поширений і дошкульний — можна дізнатися, якщо погуглити теґ Not Your Unicorn.
Водночас це ненаситна вампірка. Це жінка, яка нашіптуватиме гетеросексуальній дівчині на вушко вульгарні компліменти, щоб «розбити сім’ю». Це й сапфічна жінка-перебіжчиця, яка перейде на бік патріархату, щойно замайоріють якісь кращі перспективи — тож викиньмо її за борт одразу!
Тож до дня видимості бісексуальних людей хочу нагадати собі й іншим, що я існую:
не для чоловіків, які, випадково підгледівши наші з подругою поцілунки, думають, що автоматично мають стати нам цікавими;
не для принцес Ксен, готових рятувати мене від патріархату, розповідаючи, що всі мої попередні почуття та досвіди — неправильні;
не для симпатичних гетеросексуальних приятельок, які знудилися і раптом вирішили, що секс із дівчиною міг би їх розрадити, а я ж ось, тут;
не для фальшивих друзів — любителів флірту у трикутних конфігураціях, але готових на раз-два аутнути іншу людину, аби зберегти свою репутацію пари, в якої все під контролем;
не для «радикальних лесбійок», які вважають мене влучною мішенню для свого гніву (що дивно, адже мене за їхніми поглядами не існує);
не для тих геїв, котрим здається, що такі, як я, занадто лізуть на передній план і перебирають частину їхніх прав;
не для гетеронормативних знайомих, які називають бісексуал_ок «просунутими» таким тоном, немовби говорять про новий синтетичний наркотик.
Усі ці ситуації об’єднує одне: моїй індивідуальності, почуттям і переживанням у них немає місця, усе заступають стереотипи. Я більше не хочу опинятися у ситуації протиставлення зрозумілого і природного — неважливо, гомо- чи гетеросексуального — вибору «міфічному» бісексуальному. Тому в певну мить для мене стало важливо визначати себе не тільки/стільки як бісексуальну людину, скільки передусім як квір-особу, і говорити про те, що для мене важливими є не гендерна приналежність потенційних партнер_ок або їхній набір анатомічних ознак, а можливість вираження бажання, яке б виходило у якісь інші, далекі від будь-яких нормативностей та ієрархій форми. Можливо, це шлях до країни міфічних істот, але там вони щонайменше зможуть взаємодіяти одне з одним на рівних.
Проект реалізовано за підтримки Фонду Рози Люксембург в Україні.
