ProPublica отримала доступ до величезного сховища інформації Службивнутрішніх доходів США1Internal Revenue Service, IRS — головний податковий орган США., котре демонструє, як мільярдери на кшталт Джеффа Безоса, Ілона Маска та Воррена Баффета сплачують мізерні у порівнянні з їхніми величезними статками податки на доходи — а іноді й не сплачують нічого.

Переклав Денис Пілаш

У 2007 році Джефф Безос — тоді вже мультимільярдер, а тепер ще й найзаможніша людина світу — не заплатив ні копійки федеральних податків на доходи. Це своє «звершення» він повторив у 2011 році. У 2018 році федеральних податків на доходи також не платив засновник Tesla Ілон Маск — друга за багатством людина у світі.

Вдавалося уникати податків останніми роками й Майклу Блумбергу. Інвестор-мільярдер Карл Айкан робив так двічі. Та й Джордж Сорос не сплачував федеральний податок на доходи три роки поспіль.

ProPublica отримала доступ до величезного масиву даних Служби внутрішніх доходів США щодо податкових декларацій тисяч найбагатших людей країни, які охоплюють період понад 15 років. Ці безпрецедентні свідчення проливають світло на фінансове буття американських титанів, зокрема Воррена Баффета, Білла Ґейтса, Руперта Мердока та Марка Цукерберга. Тут показані не лише їхні доходи та податки, а й інвестиції, торги на біржі, виграші в азартні ігри і навіть результати аудитів.

Усе це в сукупності руйнує наріжний камінь міфу американської податкової системи: буцімто кожен сплачує свою справедливу частку, а найбагатші американці платять найбільше. Записи IRS показують, що надбагаті можуть — абсолютно законно — сплачувати податки на доходи, які становлять лише крихітну частку від сотень мільйонів, якщо не мільярдів доларів, на які щороку зростають їхні статки.

Багато американців живуть від зарплати до зарплати, у кращому разі накопичуючи скромні заощадження, і справно сплачують федеральному уряду відповідний відсоток свого доходу, який зростає, коли вони починають заробляти більше. В останні роки середньостатистична американська сім’я заробляла близько 70 000 доларів на рік і сплачувала 14% федеральних податків. Найвища ставка податку на доходи, 37%, була встановлена ​​цього року для пар із заробітком вище 628 300 доларів.

Конфіденційна податкова інформація, отримана ProPublica, показує, що надбагаті успішно обходять цю систему.

Американські мільярдери користуються стратегіями ухиляння від податків, недоступними для звичайних людей. Їхнє багатство спирається на стрімке зростання вартості їхніх активів, таких як акції та майно. Ці прибутки не визначаються законодавством США як оподатковуваний дохід, якщо (і доки) мільярдери їх не продадуть.

Щоб відобразити фінансові реалії найбагатших американців, ProPublica першою провела такий аналіз: ми порівняли обсяг податків, які 25 найбагатших американців сплачували щороку, і оцінку зростання їхніх статків за той самий період часу у Forbes.

Назвемо це їхньою справжньою податковою ставкою.

Джерело: Inlander

Результати вражають. За даними Forbes, сукупне багатство цих 25 осіб за 2014-2018 роки зросло на 401 млрд доларів США. Як свідчать дані IRS, за ці п’ять років вони сумарно заплатили федеральних податків на доходи у розмірі 13,6 млрд доларів. Сума може видатися приголомшливою, але вона відповідає справжній податковій ставці на рівні всього лише 3,4%.

Зовсім інша картина в американок і американців середнього класу — наприклад, працівниць у віці трохи за 40 років. Типові для людей цього віку статки їхніх домогосподарств з 2014 до 2018 року в середньому збільшилися (після сплати податків) приблизно на 65 тис. доларів, головним чином через зростання вартості їхнього житла. Але оскільки основну частину їхніх доходів складали зарплати, то й податки в них за цей п’ятирічний період становили майже стільки ж — близько 62 тис. доларів.


Ультрабагаті в цифрах

Багатство, доходи та податки чотирьох найбагатших людей США з 2014 до 2018 року

Зростання статківЗвіт про загальний дохідЗагальна сума сплачених податківСправжня податкова ставка
Воррен БаффетBerkshire Hathaway Inc.$ 24,3 млрд$ 125 млн $ 23,7 млн0,10% 
Джефф БезосAmazon.com Inc.$ 99,0 млрд$ 4,22 млрд $ 973 млн0,98% 
Майкл БлумбергLP Bloomberg$ 22,5 млрд$ 10,0 млрд $ 292 млн1,30% 
Ілон МаскTesla Inc.$ 13,9 млрд$ 1,52 млрд $ 455 млн3,27% 
Див. нашу повну методологію. Agnes Chang/ProPublica

Серед 25 найбагатших в уникненні податків не було рівних Баффету, літньому магнату з сотнею мільярдів. Це може здатися дивним, враховуючи його публічне позиціонування як прихильника підвищення податків для багатих. За даними Forbes, його багатство зросло на 24,3 млрд доларів США між 2014 та 2018 роками. За цей період Баффет відзвітував про сплату податків у розмірі 23,7 млн ​​доларів США.

Воррен Баффет

Berkshire Hathaway Inc.

Зростання багатства за 2014-2018 роки:

24,3 млрд дол.

Загальний звіт про доходи:

125 млн дол. (0,51% багатства)

Загальна сума сплачених податків:

23,7 млн дол. (0,10% багатства)

Примітка: Значення на графіку округлені.

Це дає реальну податкову ставку в 0,1%, або менше 10 центів за кожні 100 доларів, які він додав до свого багатства.

Найближчими місяцями ProPublica за допомогою отриманих нами даних IRS детально досліджуватиме, як надбагаті люди ухиляються від податків, використовують лазівки й уникають перевірок з боку федеральних аудиторів.

Експерти вже давно зрозуміли загальні обриси того, наскільки мало багатіїв оподатковують у США, та й багато пересічних людей тривалий час про це підозрювали.

Але в публічному доступі бракує детальних відомостей про конкретних людей. Податкова інформація є однією з найбільш ревно охоронюваних таємниць федерального уряду. ProPublica вирішила розкрити індивідуальну податкову інформацію деяких найбагатших американців, тому що лише побачивши конкретику, громадськість може збагнути реалії податкової системи країни.

Погляньмо на Безосовий 2007-й — один із тих років, коли він сплатив нуль федеральних податків на доходи. Тоді вартість акцій Amazon зросла більш ніж удвічі. За даними Forbes, статки Безоса підскочили на 3,8 млрд доларів. Як людині при такому бурхливому рості багатства вдалося не платити податок на доходи?

Джефф Безос

Amazon.com Inc.

Зростання багатства за 2014-2018 роки:

99,0 млрд дол.

Загальний звіт про доходи:

4,22 млрд дол. (4,26% багатства)

Загальна сума сплачених податків:

973 млн дол. (0,98% багатства)

Того року Безос, який декларував податки спільно зі своєю тодішньою дружиною Макензі Скотт, повідомив про мізерні (для нього) 46 мільйонів доларів доходу, в основному від виплати відсотків і дивідендів за зовнішні інвестиції. Йому вдалося «компенсувати» кожну отриману копійку збитками від сторонніх інвестицій та різних відрахувань, таких як відсоткові витрати за боргами та розмита загальна категорія «інші видатки».

У 2011 році, коли його багатство трималося приблизно на рівні 18 мільярдів доларів, Безос подав податкову декларацію, у якій повідомив, що він втратив гроші й вийшов у мінус — його дохід у цьому році перекрився витратами на інвестиції. Ба більше, оскільки він заявляв про такі низькі доходи (відповідно до податкового законодавства), він навіть попросив і отримав податковий кредит у розмірі 4000 доларів для своїх дітей.

Його ухилення від сплати податків стає ще більш вражаючим, якщо проаналізувати період 2006-2018 років, за який ProPublica має повні дані. За даними Forbes, статок Безоса зріс на 127 мільярдів доларів, але він декларував загальний дохід у розмірі 6,5 мільярдів доларів. 1,4 мільярда доларів, які він заплатив у вигляді особистих федеральних податків, — це значне число, проте воно становить всього-на-всього 1,1% справжньої податкової ставки від зростання його статків.

Ці відкриття на основі даних Податкової служби США зроблені у вирішальний момент. Майнова нерівність стала однією з визначальних проблем нашого часу. На розгляді у президента та Конгресу США — найамбітніші за останні десятиліття пропозиції підвищення податків для тих, хто має високі доходи. Але в обговоренні американської податкової політики домінують дебати щодо обережних поступових змін — зокрема, чи збільшувати верхню межу податкової ставки з 37% до 39,6%.

Дані ProPublica показують, що, згідно з чинними пропозиціями адміністрації Байдена, хоча деякі заможні американці, такі як менеджери гедж-фондів, платитимуть більше податків, для переважної більшості з 25 найбагатших мало що зміниться.

Дані про податки були надані ProPublica після того, як у нас вийшла серія статей, у яких ми перевіряли діяльність податкової служби. Статті розкривали, як роки скорочення бюджету стримували здатність агентства реалізувати свої законні повноваження, а найбільші корпорації та багатії вигравали від слабкості IRS. Вони також показали, що наразі аудитори з більшою ймовірністю можуть перевіряти людей з бідних регіонів, ніж із заможних.

ProPublica не розкриває, як вона отримала дані, надані нам у «сирому» вигляді, без жодних умов чи висновків. Репортери ProPublica витратили місяці на обробку й аналіз матеріалу, щоб перетворити його у придатну для використання базу даних.

Потім ми перевірили інформацію, порівнюючи її елементи з десятками вже публічних податкових даних (у судових документах, фінансових деклараціях політиків і новинах), а також звіривши її з особами, чия податкова інформація міститься у цьому масиві. Ми просили коментар у кожної людини, податкова інформація якої описана в цьому матеріалі. Усі, хто відповіли, включно з Баффетом, Блумбергом та Айканом, заявили, що вони сплачували податки, як і належало.

Прес-секретар Сороса стверджував у своїй заяві: «У період з 2016 до 2018 року Джордж Сорос витратив кошти на свої інвестиції, тому в ті роки він не був зобов’язаний сплачувати федеральні податки на доходи. Пан Сорос давно підтримує підвищення податків для заможних американців». Особисті та корпоративні представники Безоса відмовилися від детальних запитань з цього приводу. ProPublica намагалася зв’язатися із Макензі Скотт через адвоката з розлучень, особистого представника та членів сім’ї; відповіді не надійшло. Маск відповів на початковий запит одиноким розділовим знаком: «?». Після того, як ми надіслали йому докладні питання, він не відповів.

Один із мільярдерів, згаданих у цій статті, заперечив, стверджуючи, що публікація особистої податкової інформації є порушенням конфіденційності. Ми дійшли висновку, що суспільний інтерес у володінні цією інформацією в цей ключовий момент переважає ці законні побоювання.

Наслідки того, що найзаможнішим дозволили обманювати податкову систему, виявилися далекосяжними. Федеральні бюджети, за винятком військових витрат, обмежувалися й урізалися протягом десятиліть. Дороги та мости руйнувалися, соціальні служби занепали, а фінансування програм соціального забезпечення та медичної допомоги (Medicare) постійно піддається сумніву.

Існує навіть ще більш фундаментальне питання за те, які програми фінансуються чи ні: податки — це своєрідна колективна пожертва. Ніхто не радий віддавати свої важко зароблені гроші державі. Але система працює лише доти, доки її сприймають як справедливу.

Наш аналіз податкових даних 25 найбагатших американців кількісно оцінює, наскільки несправедливою стала система.

До кінця 2018 року ці двадцять п’ятеро володіли 1,1 трильйонами доларів.

Для порівняння, щоб назбирати таку саму суму багатств, довелося б підсумувати зарплати й майно 14,3 мільйонів пересічних американських працівниць і працівників.

Особистий федеральний податок для 25 найзаможніших у 2018 році: 1,9 мільярда доларів.

Аналогічний рахунок для найманих працівників: 143 мільярди доларів.

***

Ідея про регулярний податок на доходи, а тим більше на багатство, не фігурує в установчих документах країни. Фактично, стаття 1 Конституції США безпосередньо забороняє «прямі» податки з громадян за більшості обставин. Це означало, що протягом десятиліть державний бюджет в основному фінансувався за рахунок «непрямих» податків: тарифів і зборів на споживчі товари, такі як тютюн та алкоголь.

У 1861 році, в умовах Громадянської війни, Конгрес запровадив національний податок на доходи. Проте незабаром після закінчення війни його скасували під тиском з боку багатіїв. (Роздратування останніх лише посилювалося тим, що закон вимагав публічного звітування про статки. Річний дохід тогочасних магнатів — 1,3 мільйона доларів у Вільяма Астора; 576 тисяч доларів у Корнеліуса Вандербільта — перелічувався на сторінках The New York Times у 1865 році.)

На зламі ХІХ-ХХ століть майнова нерівність загострилася, а політичний клімат змінювався. Державні установи при федеральному уряді почали розширюватися, породивши агентства з захисту прав робітників, якості продуктів харчування тощо. Це потребувало фінансування, але тарифи били по звичайних людях більше, ніж по багатих. Верховний Суд відхилив закон 1894 року, який мав встановити податок на доходи. Тому Конгрес подав зміни до Конституції. Ратифікована в 1913 році 16-а поправка надала державі повноваження «накладати та стягувати податки з доходів із будь-якого джерела».

У перші роки податок на доходи фізичних осіб працював так, як і було задумано Конгресом, припадаючи переважно на найбагатших. У 1918 році лише 15% американських сімей мали борг за будь-яким із податків. За словами історика В. Елліота Браунлі, 80% зібраних податкових надходжень виплатили 1% найзаможніших.

Але залишається питання: що вважатиметься доходом, а що ні? У 1916 році жінка на ім’я Міртл Макомбер отримала дивіденди за свої акції компанії Standard Oil of California. У відповідності до нового закону, вона заборгувала податки. Однак дивіденди не надходили готівкою, а у вигляді додаткової акції за кожні дві акції, які вона вже мала. Вона сплатила податки, а потім подала позов до суду: так, вона трохи збагатилася, але грошей не отримала. Тому, стверджувала вона, вона не отримувала «доходу».

Чотири роки по тому Верховний Суд із нею погодився. У справі «Ейснер проти Макомбер» вищий суд постановив, що дохід одержується лише з надходжень. Людині потрібно було продати актив — акції, облігації чи будівлю — та зібрати трохи грошей, перш ніж вони могли бути оподатковані.

Відтоді концепція того, що дохід нараховується лише з надходжень — коли дохід «реалізується» — стала основою податкової системи США. Заробітна плата оподатковується. Грошові дивіденди оподатковуються. Доходи від продажу активів оподатковуються. Але якщо платники податків нічого не продали, то немає доходу — а отже, і податку.

Тогочасні критики Макомбер були численними та прозорливими. За словами науковиці Марджері Корнгаузер, проти цього рішення виступив зокрема й конгресмен Корделл Голл, відомий як «батько» податку на доходи. Він передбачив, що внаслідок цього звичним явищем стане ухилення від сплати податків. Дозволивши промисловцям розбудовувати компанії та брати позики під гарантії акцій для оплати щоденних витрат, рішення відкрило широку лазівку, попереджав Голл. За його словами, хто завгодно міг «жити на вартість» акцій своєї компанії, «не продаючи їх і, звісно, ніколи так і не сплачуючи» податки.

Через десятиліття прогноз Голла досягне повноцінної реалізації, спричиненої низкою епохальних економічних, правових та культурних змін, які почали набирати обертів у 1970-х роках. Дедалі частіше антимонопольні органи мирилися зі злиттями та поглинаннями, а спроби роздрібнити величезні корпорації припинилися. Зі свого боку, компанії стали одержимі вартістю своїх акцій, ігноруючи майже все інше. Це сприяло появі за останні 40 років низки корпоративних монолітів — від Microsoft та Oracle у 1980-1990-х роках і до Amazon, Google, Facebook та Apple сьогодні — які часто мають концентровану власність, високі прибутковість та курс акцій. Економіка, заснована на принципі «переможець забирає все», витворила сучасні статки, які, за деякими показниками, затьмарюють доходи Джона Д. Рокфеллера, Дж. П. Морґана та Ендрю Карнеґі.

***

Тут і зараз надбагаті, щоб обійти систему оподаткування, використовують цілу низку методів, недоступних для тих, хто має менші кошти та можливості.

Безумовно, деякі з них також нелегально ухиляються від сплати податків, але виявляється, що мільярдерам не доводиться шукати екзотичних чи протизаконних шляхів ухилення від податків — вони можуть уникати їх цілком легально та рутинно.

Більшість американців змушені працювати, щоб виживати. Коли вони це роблять, їм платять зарплати — і ті оподатковуються. Федеральний уряд вважає майже кожен зароблений долар «доходом», а роботодавці вираховують податки безпосередньо з зарплат.

Безози цього світу не мають потреби в зарплаті. Заробітна плата Безоса в «Амазоні» вже давно встановлена ​​на рівні середнього класу — близько 80 тис. доларів на рік.

Протягом багатьох років серед топ-менеджерів, засновників елітних корпорацій, існує щось на зразок конкуренції за те, щоб опустити свою зарплату ще нижче. Повернувшись до Apple у 1990-х роках, Стів Джобс погодився на заробітну плату в 1 долар. Цукерберг із Facebook, Ларрі Еллісон з Oracle та Ларрі Пейдж з Google зробили так само.

Однак це не просто самозакоханий жест, як здається на перший погляд: річ у тім, що заробітна плата оподатковується за високою ставкою. За даними Податкової служби США, 25 найбагатших американців за 2018 рік загалом повідомили про заробітні плати сумою 158 мільйонів доларів. Це всього лише 1,1% від того, що вони вказали у своїх податкових формах як загальні доходи. Решта в основному надходила від дивідендів і продажу акцій, облігацій чи інших інвестицій, які оподатковуються за нижчими ставками, ніж заробітна плата.


У надбагатих багатство та дохід працюють зовсім інакше, ніж у більшості людей. Цей квадрат представляє 100 доларів доходу типового американського домогосподарства, яке живе на заробітну плату.

Федеральний уряд оподатковує доходи. Типова американська сім’я може платити приблизно 14%.

Для багатьох домогосподарств решта їхніх доходів щороку йде на різні витрати, а невелика сума може залишитися на заощадження.

Типове домогосподарство також може мати власний будинок, який часто з часом зростає в ціні. Це становить значну частину зростання статків домогосподарства за будь-який заданий рік.

Ця пропорція зростання статків і податків була типовою для американців середнього віку з середини 2000-х років. Разом із тим, у надбагатих все навпаки.

Цей квадрат позначає 100 доларів доходу Безоса. У 2006-2018 роках податки становили близько 21% його доходу.

Але для людей у ​​цій стратосфері дохід насправді не має значення. Вартість акцій компанії Безоса Amazon різко зросла з 2006 року. Більшість років його статки зростали набагато більше, ніж він повідомляв як доходи у своїх податкових деклараціях для IRS.

Між 2006 і 2018 роками багатство Безоса зросло більш ніж на 120 мільярдів доларів, тоді як частку податків він заплатив мікроскопічну.

Тим часом типові американці його віку за цей період платили податків більше, ніж відчували зростання статків.

Тобто на кожні 100 доларів зростання статків за цей час типові американці сплачували 160 доларів податків.

А Безос сплачував лише 1,09 долара.2Див. нашу повну методологію. Agnes Chang/ProPublica


Як колись давно передбачав конгресмен Голл, надбагаті люди, як правило, міцно тримаються за акції заснованих ними компаній. Багато титанів XXI століття сидять на горах так званих нереалізованих доходів, загальний розмір яких змінюється щодня зі зростанням і падінням цін на акції. За словами економістів з Каліфорнійського університету в Берклі Еммануеля Саеса та Габріеля Зукмана, з 4,25 трлн доларів багатства, якими володіють американські мільярдери, близько 2,7 трлн доларів є нереалізованими.

Добре відомо, що Баффет тримає свої акції у заснованій ним компанії Berkshire Hathaway — конгломераті, що володіє Geico, Duracell та значними пакетами акцій American Express і Coca-Cola. Це дозволило Баффету значною мірою уникнути реєстрації його багатства як доходу. З 2015 до 2018 року він звітував про річні доходи у діапазоні від 11,6 до 25 мільйонів доларів. Це може здатися чималою сумою, але Баффета в рейтингу найбагатших людей у світі розташовують десь на шостому місці — на травень 2021 року, за підрахунками Forbes, він оцінюється у 110 мільярдів доларів. За даними IRS, про більший за нього дохід у 2015 році повідомили щонайменше 14 тисяч американських платників податків.

Баффет спирається ще на одну стратегію, яка мінімізує дохід — а отже, й податки. Berkshire не виплачує дивіденди — суму (у теорії, частину доходу), яку багато компаній переказують кожен квартал тим, хто володіє їхніми акціями. Баффет завжди стверджував, що краще використати ці гроші для пошуку інвестицій у Berkshire, що ще більше підвищить вартість акцій, які належать йому та іншим інвесторам. Якби Berkshire пропонувала за останні роки дивіденди, хоч трохи близькі до середнього показника конкурентів, Баффет щороку отримував би понад 1 мільярд доларів доходу від дивідендів і був би винен сотні мільйонів податків.

Багато компаній з Кремнієвої долини та інші інфотехнологічні гіганти наслідували модель Баффета, принаймні певний час уникаючи виплати дивідендів з акцій. У 1980-х і 1990-х роках такі компанії як Microsoft та Oracle пропонували акціонерам астрономічне зростання та прибутки, але не дивіденди. Google, Facebook, Amazon і Tesla не виплачують дивідендів.

Баффет у детальній письмовій відповіді боронив свою практику, але на розрахунок справжньої податкової ставки від ProPublica безпосередньо не зреагував. «Я й далі вважаю, що до податкового кодексу слід внести суттєві зміни», — написав він, додавши, що вважає «величезне династичне багатство небажаним для нашого суспільства».

Рішення не виплачувати дивіденди Berkshire підтримала переважна більшість акціонерів компанії. «Не можу пригадати жодної помітної публічної компанії, де акціонери настільки єдині у своїх переконаннях щодо реінвестування», — твердить Баффет. І зазначає, що Berkshire Hathaway сплачує значні корпоративні податки, забезпечивши 1,5% від загальних корпоративних податкових надходжень США у 2019-2020 роках.

Баффет повторив, що він уже почав роздавати свої велетенські статки і в кінцевому підсумку планує передати на благодійність 99,5% їх загального обсягу. «Я вважаю, що ці гроші принесуть більше користі суспільству, якщо вони будуть виділятися на філантропію, ніж якщо їх використають для незначного скорочення зовнішнього боргу США, який невпинно зростає», — написав він.

***

То як мегамільярдери оплачують свої мегарахунки, водночас встановлюючи собі зарплату в розмірі 1 долара та тримаючись за свої акції? Як свідчать публічні документи й експерти, для деяких із них відповідь — це позики грошей. Нічогеньких таких грошей.

Для звичайних людей позичання грошей — це щось, що робиться за необхідністю, скажімо, для придбання житла чи автомобіля. Але для надбагатих людей воно може бути способом отримати доступ до мільярдів без фіксування доходу — а отже, без сплати податку на доходи.

Чіткий стимул для цього — у нескладній податковій математиці. Якщо ви є власником компанії та отримуєте величезну зарплату, то сплачуватимете 37% податку на доходи. Продаючи акції, ви сплатите 20% податку на доходи від капіталу — і втратите деяку частку контролю над своєю компанією. Але варто взяти позику — і в наші дні досить заплатити однозначну процентну ставку і жодного податку. Оскільки кредити потрібно повертати, IRS не вважає їх доходами. Банки, як правило, вимагають заставу, але багаті мають достатньо всього під неї.

Переважна більшість позик надбагатих не відображається в податковому обліку, отриманому ProPublica, адже їх, як правило, не розкривають податковій службі. Але іноді позики розкривають у документах щодо цінних паперів. До прикладу, у 2014 році компанія Oracle виказала, що її генеральний директор Ларрі Еллісон мав кредитну лінію, забезпечену приблизно 10 мільярдами доларів акцій.

Минулого року Tesla повідомила, що Маск пообіцяв як заставу для кредитів фізичним особам близько 92 мільйони акцій, які станом на 29 травня 2021 року складали близько 57,7 мільярдів доларів.

Ілон Маск

Tesla Inc.

Зростання багатства за 2014–2018 роки:

13,9 млрд дол.

Загальний звіт про доходи:

1,52 млрд дол. (10,94% багатства)

Загальна сума сплачених податків:

455 млн дол. (3,27% багатства

За винятком одного року, коли більше мільярда доларів пішло на опціони на акції, податкові рахунки Маска ніяк не відображають багатства, яким він володіє. У 2015 році він сплатив федеральний податок на доходи у розмірі 68 тис. доларів, у 2017 році — 65 тис. доларів, а у 2018 році він його взагалі не платив. Таким чином, за період 2014-2018 років його справжня податкова ставка була на рівні 3,27%.

Документи Податкової служби дають уявлення й про інші великі позики. І в 2016, і в 2017 роках інвестор Карл Айкан, який входить до 40 найбагатших американців у списку Forbes, не сплачував федеральних податків на доходи, попри загальну суму в 544 мільйони доларів коригованого валового доходу (який Податкова служба визначає як заробіток мінус такі статті як аліменти або виплата відсотків за студентський кредит на навчання). Згідно з даними Податкової служби США, Айкан мав непогашену позику у розмірі 1,2 млрд доларів США від Банку Америки. Формально це була іпотека, бо вона була забезпечена (принаймні частково) пентгаусами на Мангеттені та іншою нерухомістю.

Позики пропонують Айкану численні переваги. В​ін отримує величезні транші готівки, щоб збільшити прибуток від інвестицій. Тоді він може відрахувати відсотки зі своїх податків. В одному зі своїх інтерв’ю Айкан пояснив, що він зазначає прибутки та збитки своєї бізнес-імперії в своїх особистих деклараціях.

Айкан визнав, що він «великий позичальник. Я позичаю багато коштів». Відповідаючи на питання, чи бере він кредити, щоб знизити податки, Айкан відповів: «Ні, в жодному разі. Мої позики потрібні для перемоги. Мені подобається конкуренція. Мені приємно перемагати».

Він сказав, що скоригований валовий дохід для нього був показником неадекватним. Отримавши сотні мільйонів відрахувань на відсотки за свої позики, він реєстрував податкові збитки за обидва роки. «Я не заробляв гроші, позаяк, на мій жаль, мої відсотки були вищими за весь мій скоригований дохід».

На питання, чи це прийнятно, що він роками не сплачував податку на доходи, Айкан відповів, що це питання збиває його з пантелику. «Є ж причина, чому це називається податком на доходи, — заявив він. — Причина в тому, що байдуже, бідні ви, багаті, чи Apple — якщо у вас немає доходу, то ви не платите податки». Він додав: «Думаєте, багата людина повинна платити податки попри все? Я не думаю, що це доречно. Як ви можете ставити мені таке питання?»

***

Скептики можуть поставити під сумнів наш аналіз того, як надбагаті платять непропорційно низькі податки. По-перше, вони можуть стверджувати, що власники компаній і так потерпають від податків на прибуток підприємств. Вони також можуть заперечити, що деякі мільярдери все-таки не можуть уникнути зареєстрованого доходу — а отже, й податків. Плюс є загальноприйняте розуміння, що після смерті неможливо уникнути однієї умови — а саме податку на спадщину, який встановлює значну ставку податку на суми понад 11,7 мільйонів доларів.

ProPublica виявила, що жоден із цих факторів фундаментально не змінює загальної картини.

Візьмімо корпоративні податки. За словами економістів, коли компанії їх виплачують, ці витрати перекладаються на співробітників компаній, їхніх власників або навіть споживачів. Моделі різняться, але вони, як правило, приймають за належне, що левову частку несуть великі акціонери.

Однак податки корпорацій різко скоротилися за останні десятиліття, які стали золотою добою ухилення від сплати корпоративних податків. Виводячи прибутки за кордон, такі компанії як GoogleFacebookMicrosoft та Apple часто майже не платили корпоративних податків у США або не платили їх узагалі.

Для деяких найбагатших людей країни, зокрема Безоса та Маска, додавання корпоративних податків до рівняння навряд чи щось змінить. Інші компанії, такі як Berkshire Hathaway та Walmart, справді сплачують більше, а це означає, що корпоративний податок може суттєво збільшити податкове навантаження на їхніх власників на кшталт Баффета та родини Волтонів.

Правда й те, що деякі мільярдери не уникають податків шляхом уникнення доходів у своїх деклараціях. У 2018 році дев’ятеро з 25 найбагатших американців повідомили про доходи у розмірі понад 500 мільйонів доларів, а троє — понад 1 мільярд доларів.

Однак у таких випадках отримані ProPublica дані показують, що мільярдери мають цілий арсенал варіантів ухилення від сплати податків. За їх допомогою вони можуть компенсувати свої доходи шляхом кредитів, відрахувань (які можуть включати благодійні пожертви) або збитків, щоб зменшити або навіть звести нанівець свої податки. Деякі купують спортивні команди — це пропонує такі вигідні списання, що власники часто платять набагато нижчі ставки податків, ніж їхні гравці-мільйонери. Інші володіють комерційними будівлями, які неухильно зростають у вартості, але, тим не менш, можуть бути використані для демонстрації номінальних втрат, які компенсують дохід.

Майкл Блумберг, 13-й найзаможніший американець у списку Forbes, часто звітує про високий дохід, бо прибутки приватної компанії, яку він контролює, надходять переважно до нього.

Майкл Блумберг

LP Bloomberg

Зростання багатства за 2014-2018 роки:

22,5 млрд дол.

Загальний звіт про доходи:

10,0 млрд дол. (44,53% багатства)

Загальна сума сплачених податків:

292 млн дол. (1,30% багатства)

У 2018 році він повідомив про дохід у розмірі 1,9 мільярда доларів. Що стосується його податків, Блумбергу вдалося скоротити податкові рахунки, скориставшись відрахуваннями, зробленими завдяки списанню податків за адміністрації Трампа, благодійними пожертвами в обсязі 968,3 млн доларів і кредитами за сплату податків за кордоном. Кінцевим результатом стало те, що зі своїх майже двомільярдних доходів він сплатив податок на доходи у розмірі 70,7 мільйонів доларів. Це становить лише 3,7% звичайної ставки податку на доходи. З 2014 до 2018 року справжня податкова ставка Блумберга становила 1,30%.

У своїй заяві представник Блумберга запевняв, що, будучи кандидатом на праймеріз Демократичної партії, його бос виступав за низку підвищень податків для багатих. «Майк Блумберг сплачує максимальну ставку податку на всі федеральні, державні, місцеві та міжнародні оподатковувані доходи, як це передбачено законом», — написав речник. Ще він послався на благодійні витрати Блумберга, пропонуючи розрахунки, в яких «разом узяті видатки Майка на благодійність і на податки становлять приблизно 75% його річного доходу».

У заяві також зазначено: «Оприлюднення податкової декларації приватного громадянина повинно викликати реальне занепокоєння щодо конфіденційності незалежно від політичної приналежності чи поглядів на податкову політику. У Сполучених Штатах жоден приватний громадянин не повинен боятися незаконного оприлюднення своїх податків. Ми маємо намір використати всі наявні у нас правові засоби, щоб визначити, яка фізична чи державна установа спричинила цей витік даних, і пересвідчитися, що вони понесуть за це відповідальність».

Зрештою, після стількох десятиліть накопичення багатств податок на спадщину повинен служити підпоркою, яка дає державі можливість нарешті отримати частину гігантських статків, перш ніж ті перейдуть до наступного покоління власників. Але насправді підготовка до смерті в надбагатих більше нагадує останній етап ухилення від сплати податків.

Професор податкового права з Університету Південної Каліфорнії Едвард Маккаффері підсумував всю схему фразою «купи, позич, помри».

Сприйняття смерті як можливості податкової пільги виглядає парадоксальним. Зазвичай, коли хтось продає актив, навіть за хвилину до смерті, то вони повинні сплатити 20-відсотковий податок на прибуток від капіталу. Але після смерті це змінюється. Будь-який прибуток до цього моменту не оподатковується. Це дозволяє ультрабагатим та їхнім спадкоємцям уникнути сплати мільярдних податків. Експерти з різних частин політичного спектру широко визнають цей параграф про «збільшену податкову базу» (step-up in basis) як недолік податкового кодексу США.

Потім іде податок на спадщину — сягаючи 40%, він є одним із найвищих у федеральному кодексі. Цей податок має дати владі останній шанс отримати бодай частину всіх тих нереалізованих надходжень та інших активів, які найбагатші американці накопичують за своє життя.

Проте з узагальнених даних Податкової служби, податкових досліджень і тих дрібничок, які громадськість дізнається про планування порядку спадкування багатіїв, стає зрозуміло, що вони можуть легко уникнути майже половини виплат із вартості своїх маєтків. Багато найбагатших людей засновують фонди благодійної допомоги, котрі забезпечують їм протягом життя великі податкові пільги, а після смерті їхніх засновників дозволяють обійти податок на спадщину.

Менеджери приватних активів пропонують своїм клієнтам низку непрозорих трастів, які дозволяють найзаможнішим американцям передавати великі суми своїм спадкоємцям, не сплачуючи при цьому податків на спадщину. Отримані ProPublica дані Податкової служби дають певне уявлення про планування спадкування надбагатих, вказавши на сотні таких трастів.

У результаті великі статки можуть передаватися без особливих фінансових втрат із покоління в покоління. Із 25 найбагатших людей Америки сьогодні близько чверті є спадкоємцями: троє — Волтони, двоє — нащадки кондитерських статків родини Марс і один — син парфумерки Есте Лодер.

***

За останні півтора року сотні тисяч американців померли від COVID-19, а мільйони залишилися без роботи. Але один із найпохмуріших періодів у американській історії виявився одним із найприбутковіших для мільярдерів. За даними Forbes, з січня 2020 року до кінця квітня цього року вони додали до своїх статків ще 1,2 трильйона доларів.

Ця лавина прибутків є одним із багатьох чинників, які привели країну до переломного моменту — через півстоліття зростання майнової нерівності та після фінансової кризи 2008 року, яка для багатьох залишила по собі тривалі економічні збитки. Американська історія багата такими поворотами. В історії траплялися відомі акти опору виплаті податків на кшталт «Бостонського чаювання» — і менш відомі спроби змусити багатих платити більше.

Більш ніж півстоліття тому один такий випадок, здавалося, міг спричинити великі зміни. Йдучи з посади, міністр фінансів за президента Ліндона Джонсона Джозеф Барр шокував націю, розкривши факт, що 155 американців, які заробляють понад 200 тисяч доларів США (близько 1,6 мільйона доларів на сьогоднішні гроші), не сплачували податків. За його словами в Сенаті, до цієї групи входив 21 мільйонер.

«Зараз перед нами постала перспектива повстання платників податків, якщо незабаром ми не здійснимо серйозне реформування податків на доходи», — сказав Барр. Того року члени Конгресу отримали більше розлючених листів про злісних неплатників податків, ніж навіть про війну у В’єтнамі.

Конгрес таки провів деякі реформи, але довгостроковою тенденцією став рух у протилежному напрямку, який прискорився з обранням президентом Рональда Рейгана у 1980 році. Відтоді шляхом комбінації різних заходів — політичних пожертв, лобіювання, показної благодійності та навіть безпосереднього балотування на політичні посади — надбагаті зуміли переформатувати дискусію про оподаткування на свою користь.

Одним з очевидних винятків був Баффет, який пішов проти власної когорти мільярдерів, підтримавши ідею збільшення податків для багатих. У відомій авторській колонці у New York Times, опублікованій 2011 року, Баффет написав: «Нам з друзями занадто довго потурали в Конгресі, прихильному до мільярдерів. Пора вже нашому уряду всерйоз взятися за те, щоб ми несли спільні жертви».

Баффет у цій статті пішов на те, що роблять мало американців: він публічно розкрив, скільки саме заплатив минулого року особистих федеральних податків (6,9 млн доларів). Незалежно від нього Forbes підрахував, що статки мільярдера того року зросли на 3 млрд доларів. Використовуючи цю інформацію, спостерігачі можуть розрахувати його справжню податкову ставку — 0,2%. Але тоді, як і зараз, дискусія навколо податкової політики зосереджувалася на традиційній ставці податку на доходи.

У 2011 році президент Барак Обама запропонував законодавчу ініціативу, відому як «Правило Баффета». Воно підвищило б ставки податку на доходи для людей, які в своїх деклараціях звітують про мільйон доларів на рік. Пропозиція не пройшла. Однак навіть у разі реалізації «Правило Баффета» не призвело б до значного підвищення податків самого Баффета. Якщо ви можете уникати номінальних доходів, то можете й надалі уникати податків.

Сьогодні, лише через кілька років після того, як республіканці провели масштабне скорочення податків, що непропорційно сприяло багатим, на країну може чекати черговий поворот маятника — цього разу в бік популярної вимоги підвищити податки для багатіїв. Перед обличчям зростання нерівності та потреб у державних видатках, які за амбітністю можуть позмагатися з програмами Франкліна Делано Рузвельта чи Ліндона Джонсона, адміністрація Байдена запропонувала список змін. До них входить підвищення податкових ставок для людей, які отримують понад 400 тис. доларів США, та підвищення верхньої ставки податку на доходи з 37% до 39,6%; при цьому максимальна ставка на довгостроковий приріст капіталу має цьому відповідати. Адміністрація також збирається підвищити ставку корпоративного податку та збільшити бюджет податкової служби.

Деякі демократи пішли ще далі, розмірковуючи над ідеями, які кидають виклик податковій структурі у тому вигляді, в якому вона існувала в минулому столітті. Сенатор від штату Орегон Рон Вайден, голова фінансового комітету Сенату, запропонував оподаткувати нереалізований дохід від капіталу (це могло б розбити серце пані Макомбер). Сенатори Елізабет Воррен і Берні Сандерс пропонують податки на багатство.

Агресивніші нові закони для справедливого оподаткування, ймовірно, надихнуть багатих на нові, складніші методи уникнення податків. Деякі країни, такі як Швейцарія й Іспанія, мають невеликі податки на багатство. Кілька, зокрема Франція в останні роки, відмовилися від них, вважаючи, що вони не працюють. Опоненти стверджують, що адмініструвати такі податки складно, бо важко оцінювати активи, особливо приватні компанії та майно.

Не до кінця зрозуміло, що потрібно для фундаментального перегляду податкової системи США. Але дані Податкової служби, отримані ProPublica, показують, що всі ці розмови відбувалися у вакуумі. Ні політичні лідери, ні громадськість ніколи не мали повного й точного уявлення про те, наскільки всебічно найбагатші американці уникають сплати податків.

Та цю таємницю вже давно знають Баффет і його колеги-мільярдери. Як сам він висловився у 2011 році: «Останні двадцять років тривала класова війна, і мій клас переміг».

Джерело: ProPublica

Переклад підготовлений за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки

Примітки
1 Internal Revenue Service, IRS — головний податковий орган США.
2 Див. нашу повну методологію. Agnes Chang/ProPublica