Згадати світ, що міг би стати кращим

У вступі до незавершеної книги «Кислотний комунізм» теоретик культури та музичний критик Марк Фішер здивував друзів і прихильників, позитивно висловившись про контркультуру 1960-70-х років¹Fisher, Mark. Acid Communism (Unfinished Introduction), https://my-blackout.com/2019/04/25/mark-fisher-acid-communism-unfinished-introduction/.. Відомий своєю любов’ю до меланхолійного пост-панку, похмурого постапокаліптичного джанглу та низки сучасних поп-експерименталістів, Фішер тривалий час зі скепсисом ставився до контркультурної спадщини. Він критикував хіпі, котрих вважав феноменом мідл-класу за їхній гедоністичний інфантилізм і схильність до підживленого наркотиками ескапізму, що зрештою стали передвісниками неоліберального індивідуалізму²Fisher, Mark, and Matt Colquhoun. “No More Miserable Monday Mornings.” Introduction. In Postcapitalist Desire: The Final Lectures. London: … Continue reading. 

В останні роки життя Фішер пропонує дещо змістити перспективу, сфокусувавшись на тих аспектах контркультури, які реакційним силам не вдалося апропріювати та переозначити як попередників «нового духу капіталізму». Насамперед його зацікавив оптимізм, що панував тоді серед протестної молоді, віра не лише в можливість, а й у неминучість революційних змін, а також новаторство й експерименти, притаманні тогочасній поп-культурі. Усе те, що після фукуямівського «кінця історії» вивітрилося, змінившись на свою похмуру протилежність — депресію, безальтернативність і застій в культурному виробництві. Музична культура доби фінансового капіталізму приречена на стилізацію під різні форми минулого та повторюваність, оскільки неоліберальні урізання поступово позбавили митців ресурсів, необхідних для створення нового³Fisher, Mark. Ghosts of My Life: Writings on Depression, Hauntology and Lost Futures. Winchester, UK: Zero Books, 2014.. Задля побудови позитивного політичного проєкту майбутнього, що міг би стати виходом з тупика капіталістичного реалізму, Фішер пропонує зосередитися на тих здатностях суспільства, яким цілеспрямовано перешкоджає капітал, — на колективній творчості, взаємопідтримці та насолоді. 

Сьогодні, через п’ятдесят років після поразки протестних рухів 1968-го, політичний контекст, у якому вони спалахнули, здається неймовірно далеким, а контркультура 1960-х встигла редукуватися до низки «знакових», надмірно впізнаваних, розтиражованих естетичних реліквій, позбавлених політичного змісту. Втім, ностальгійні музичні відсилки до психоделічної естетики тих років у сучасному музичному андеґраунді, хоча й рідкісні, проте трапляються. 

 «Фантазери»

З 9 до 11 липня у смт Ясіня на Закарпатті відбувся аудіовізуальний фестиваль «Фантазери», що з 2018 року майже щорічно проходить на гірськолижному курорті Драгобрат. Від початку свого існування в рамках невеликої мистецької резиденції фестиваль займається розбудовою та підтримкою дружніх зв’язків між художніми і музичними спільнотами, а також привертає увагу до становища екосистеми Карпат і вивчення локальної культури. Цього року, крім художньої резиденції, за два тижні до початку фестивалю під кураторством Андрія Савіних відбулася ще й музична. Її учасниками були музиканти з України, Польщі та Угорщини, а значну частину концертної програми фестивалю становили презентації результатів резиденції.

У музичній програмі фестивалю, як і зазвичай, переважала експериментальна електронна музика. Цього разу особливий акцент було зроблено саме на тих її витоках, що сягають психоделічної контркультури 1960–70-х років, хоча загалом до своєрідного хіпі-етосу «Фантазери» апелювали вже не вперше. Зокрема, гаслом фестивалю 2018 року незмінні організаторки та кураторки фестивалю Жанна Кадирова й Оксана Усачова обрали фразу Йоко Оно: «Мріючи наодинці, ти створюєш лише мрію. Мріючи разом, ви створюєте реальність». 

Ключовими учасниками цьогорічної музичної резиденції були угорські музиканти Адам Каламар та Акош Каранц з його проектом Pilot Voyager, а також дует Геннадія Бойченка й Анатолія Остромецького з Одеси — Indirect. У перший день фестивалю угорці презентували медитативний лайв із трьох композицій з елементами дрону, ембіенту та IDM. Музика створювалася на основі польових записів, зроблених за час перебування у Ясінях, та інструментовки, що поєднувала електрогітару й аналогові модуляції Каранца із синтезатором, електроакустичною калімбою та молдавським кавалом Каламара. Під час резиденції Каламар також записував семпли, граючи на вірменському дудуці. Хоч Каламар і залучає народні інструменти, він не використовує у своїй музиці жодних етнічних мотивів. Позбавляючи їхнє звучання асоціацій з локальними народними культурами, він трансформує його в абстрактну універсальну мову експериментальних стилів електронної музики. До того ж додатковим джерелом натхнення для Каламара слугують краут-рок, психоделічний рок та шугейз 1970-80-х років. 

Як і Каламар, Акош Каранц — мультиінструменталіст, котрий у рамках свого проєкту Pilot Voyager, крім сольних релізів, записує колаборації зі спільнотою лейблу Psychedelic Source Records. У каталозі лейблу переважають релізи з імпровізованими джемами, котрі кілька афілійованих із ним гуртів записують в ізольованому від міської метушні лісовому будинку. Кульмінацією другого дня фестивалю став інструментальний сет у стилі класичного психоделічного року зразка пізніх 1960-70-х років, який Каранц (електрогітара), Каламар (бас-гітара) й Антон Остромецький (ударні) зіграли на ясінянському стадіоні. Хоча сет був спланований і записаний у фестивальній студії перед виступом, у зв’язку з несприятливими погодними умовами його врешті-решт довелося повністю зімпровізувати і суттєво скоротити. 

Українські учасники резиденції Indirect у перший і другий день фестивалю зіграли гіпнотичні сети з мінімалістичними ритмами. Indirect — це краут-роковий дует Геннадія Бойченка (клавішні, синтезатори та ін.) та Антона Остромецького (ударні), у звучанні якого поєднуються елементи психоделічного року, джазу, електронної музики, авангардної композиції та musique concrète. У дискографії дуету кілька релізів на лейблі Дмитра Ніколаєнка Muscut, який займається аудіоархеологією — дослідженням історії експериментальної авангардної музики соціалістичного блоку та її сучасними інтерпретаціями. Ще одна тісно афілійована з Muscut’ом одеська група — Chillera, виступила на «Фантазерах» у другий день. Тріо, що складається з гітаристки Поліни Мацкевич, бас-гітаристки Ганни Брижати й ударниці Насті Марікуци, грає мрійливий інструментальний даб із мотивами фанку, серфу та психоделії. 

‘60-ті сьогодні

У чому з позиції сьогодення полягає потенціал повернення до естетики психоделічної культури 1960-70-х років? Чи не є таке відродження музичного звучання тих часів черговим свідченням неспроможності сучасної поп-культури виробляти нове — так званої формальної ностальгії, яка, згідно з Фішером, особливо яскраво проявляється в музичній культурі пізнього капіталізму? У «Привидах мого життя» Фішер запозичує у Дерріди поняття хонтології, щоб охарактеризувати здатність сучасної музики зберігати в собі потенціали змін та надії на краще майбутнє, котрі в силу політичних обставин витіснилися за межі вузького горизонту капіталістичного реалізму. Хонтологічна музика виражає відмову пристосовуватися до того, що теперішні умови змушують нас називати «реальністю», та наполегливість у прагненні майбутнього⁴Ibid.. 

Серед аспектів, які зацікавили Фішера у психоделічній культурі, — принцип імпровізаційної творчості та переконаність у можливості іншого погляду на світ з ціллю змінити його на краще, «розширюючи» свідомість матеріальними засобами, а також радикальна колективістська чуттєвість. Для психоделічної музики типовим є демократизм, використання імпровізації, експериментальних студійних записів та низки інших звукових ефектів у написанні творів, які звучать надзвичайно вільно та злагоджено водночас⁵Gilbert, Jeremy. Psychedelic Socialism, https://www.opendemocracy.net/en/psychedelic-socialism/.. Музика 1960-70-х років породжувала бажання й амбіції, що на той момент не збігалися з панівними формами як ліберальної, так і лівої політики, а також продукувала уявні простори, значно демократичніші за реальні простори політичної участі. 

Сьогодні, після шоку пандемійної ізоляції, потреба в таких просторах для творчої та соціальної взаємодії здається особливо нагальною. Резиденції, фестивалі та інші низові культурні ініціативи на кшталт «Фантазерів», власне, і є такими місцями дружби, реальних зустрічей та спілкування, які дозволяють принаймні ненадовго відволіктися від негативного інформаційного шуму, котрий приречено споживають атомізовані й самотні капіталістичні суб’єкти, прикуті до екранів смартфонів і комп’ютерів. 

Безумовно, по-справжньому протистояти сучасним і майбутнім викликам вони не можуть. Рясна злива та гроза, що відбулася на другий день фестивалю, майже миттєво спричинивши підйом води в річках Чорна Тиса та Лазенщина, дала відвідувачам фестивалю уявлення про масштаби екологічних проблем у регіоні. Засміченість природи Закарпаття останнім часом набуває характеристик глобальної кризи. Річки, що розливаються у період паводків, заносять закарпатське сміття у сусідні країни. Сучасні екологічні виклики потребують значно фундаментальніших і централізованіших відповідей, ніж збір сміття ініціативною молоддю в обмін на фестивальний квиток. Перебої з електроенергією під час дощу та відміна нічного рейву з ініціативи місцевих чиновників і поліції перешкодили запланованому ходу музичної програми і показали, наскільки вразливими є такого роду спільноти перед зовнішніми природними та політичними чинниками. 

З кінця 1950-х і протягом 1960-70-х років музична популярна культура була не лише територією експериментів і новаторства, а й колективних мрій про світи, кардинально відмінні від наявного соціального устрою. Результатом поразки контркультурних рухів стало не лише руйнування деяких із цих мрій, а й позбавлення поп-культури самої здатності мріяти. Але найголовніше, що змінилося з того часу, — це екзистенційна й емоційна атмосфера. Тодішній оптимізм і віра в реалістичність та неминучість соціальних змін перетворився на загальну приреченість і відчуття безвиході⁶Fisher, Mark. Acid Communism (Unfinished Introduction), https://my-blackout.com/2019/04/25/mark-fisher-acid-communism-unfinished-introduction/.. Можливо, детальне вивчення і перевинайдення революційних тенденцій 1960-х допоможе сучасним низовим рухам повернути тогочасне емоційне піднесення і дозволить з усією реалістичністю, відповідною теперішньому історичному моменту, повірити в те, що інший кінець світу можливий.

Читайте також:

Who is NOT dancing?

Привиди київських руїн