Переклала Дарина Товкач

Два мільярди неформальних працівників становлять значну та недооцінену частину світової робочої сили. Пандемія COVID-19 загрожує зробити їхне становище ще більш прекарним. Задля його покращення необхідні зміни не лише в законодавстві, а й у свідомості людей у позиції влади.

Марті Чен з організації «Жінки в неформальній зайнятості: глобалізація та організація» (WIEGO) закликає уряди затвердити новий курс, який передбачає законодавче визнання, захист і підтримку неформальних працівників, а також подолання негативних стереотипів, що сприяють їхній стигматизації.


Програма з допомоги, відновлення та реформ для неформальних працівників життєво важлива для подолання расової та економічної нерівності, яку викрила й посилила криза COVID-19. Початок їй повинні покласти два основні зобов’язання, які не вимагають суттєвих фінансових ресурсів, а радше іншого підходу. 

На початку 1930-х років президент США Франклін Рузвельт запровадив Новий курс як спробу подолати наслідки Великої депресії. Він полягав у трьох принципах: допомога (безробітним), відновлення (економіки та створення робочих місць) і реформа (шляхом затвердження нових нормативних актів та програм соціального забезпечення).

Криза COVID-19 створює можливість для впровадження нового Нового курсу, що враховуватиме, захищатиме й підтримуватиме неформальних працівників, які становлять 61% світової робочої сили, але не мають медичного страхування, оплачуваних лікарняних чи пенсійних гарантій. Більшість із цих працівників виробляють товари першої необхідності, такі як їжа, одяг і взуття, або надають такі важливі послуги, як охорона здоров’я, догляд за дітьми та людьми похилого віку, прибирання, доставка, пасажирські й вантажні перевезення, будівництво, обробка відходів і розподіл продуктів харчування. 

Пандемія підкресила незамінність людей, які виконують цю роботу. Зараз нам необхідна стратегія, в основі якої стоятимуть принципи Рузвельта — допомога, відновлення і реформа, — але спрямовані саме на допомогу неформальним працівникам. Проте багато поточних урядових заходів з відновлення економіки після COVID-19 загрожують неформальним працівникам. 

На початку 2020 року Міжнародна організація праці прогнозувала, що пандемія COVID-19 і карантинні обмеження призведуть до припинення або урізання виплат 80% неформальної робочої сили у світі, або 1,6 мільярдам працівників. Також дослідження  «Жінки в неформальній зайнятості: глобалізація та організація» (WIEGO) у 12 містах світу виявило, що 70% опитаних неформальних працівників мали нульовий заробіток під час суворих карантинів. Багатьом через це доводилося скорочувати видатки, виснажувати заощадження, віддавати в заклад чи продавати активи й заглиблюватись у борги, тим самим нівелюючи свої шанси на економічне відновлення. 

Дослідження WIEGO також виявило, що зусилля урядів з допомоги під час COVID-19 були слабкими й непослідовними та лише підкреслили недосконалість соціальної політики та забезпечення. Одна з працівниць з Плевену в Болгарії, яка працює з дому, зазначила, що уряд запропонував багато заходів з допомоги, але не в неформальному секторі економіки. «Однією з основних умов (для надання допомоги) є сплата внесків на соціальне страхування, — сказала вона. — Багато наших членів [об’єднання Homenet у Східній Європі] не сплачують їх. Тому нам не надали жодної підтримки». Те саме сказав секретар Асоціації збирачів сміття Кпоне в Аккрі в Гані: «Ми не отримали жодної підтримки від уряду».

Ілюстрація: @my_pet_spider

Під час зняття або послаблення обмежень уряди, як правило, віддають перевагу корпораціям та зареєстрованим підприємствам, а не неформальній економіці. Але чому торговим центрам дозволено знову відкриватися, а вуличним ринкам — ні? Чому тільки ресторани, а не вуличні торговці мають право продавати їжу на тротуарах і парковках? Гірше того, уряди часто використовують кризу COVID-19 як привід для арешту неформальних працівників, проганяють їх з вулиць, сміттєзвалищ та громадських просторів і знищують їхнє майно. Політики також вживають заходів, спрямованих на придушення неформальних працівників і діяльності, що забезпечує їхнє існування.

Крім того, є все більше доказів того, що урядові фонди допомоги та пакети стимулів насправді надходять до економічних еліт, а не безробітних чи власників малих бізнесів, для яких вони призначені. Неформальні працівники знаходяться ще нижче в економічній ієрархії. У Сполучених Штатах великі корпорації отримували федеральні позики на оплату праці, призначені для малого бізнесу. В Індії великі фірми успішно лобіювали збільшення інвестиційного порогу для середніх компаній, щоб могти скористатися кредитами, призначеними для мікро-, малих і середніх підприємств. 

Дослідження Світового банку, опубліковане на самому початку пандемії в лютому 2020 року, виявило, що майже шоста частина іноземної допомоги, призначеної для найбідніших країн світу, опинилася на офшорних рахунках багатіїв. Втім, міжнародні фінансові установи та національні уряди вважають, що підтримка приватного корпоративного сектору має вирішальне значення для відновлення економіки, і виділяють мільярди доларів, щоб допомогти їм продовжувати працювати та зберігати робочі місця під час кризи.

Міжнародна спільнота мусить визнати, що приватний та державний сектори в сукупності забезпечують менше половини робочих місць у світі та трохи менше 20% економічних одиниць. Чому б не почати справедливе відновлення знизу і вкладати кошти не лише у вершину економічної піраміди, а передусім в її основу?

Світ стикається з екзистенційною кризою, яка підіймає фундаментальні питання про те, що варто ставити вище: людей та природу чи власників капіталу та технологій, права знедолених чи інтереси політичної та економічної еліти. Це визначальний момент: чи відгукнеться світова спільнота на заклик до соціальної та економічної справедливості?

Новий курс для неформальних працівників життєво важливий для подолання расової та економічної несправедливості, яку викрила й посилила криза COVID-19. Він повинен протистояти стигматизації й уявленню, що проблема полягає в неформальних працівниках. І почати слід з двох основних зобов’язань, які не вимагають суттєвих фінансових ресурсів, а радше іншого підходу.

Перше — не нашкодити. Урядам слід припинити переслідування, виселення та експропріацію неформальних працівників, чиє життя опинилося під загрозою через кризу. У розпал карантину, спричиненого COVID-19, неформальні працівники всього світу бідкалися: «Ми швидше помремо від голоду, ніж вірусу».

Друге зобов’язання — «без нас нічого про нас». Урядам слід ставитися до неформальних працівників як до законних суб’єктів економічної діяльності та запрошувати їх до обговорення та планування допомоги, відновлення та реформ. 

Якщо всі національні лідери та міжурядові установи дотримуватимуться цих зобов’язань, світ зможе вийти з кризи COVID-19 у краще та справедливіше для всіх майбутнє.

Джерело: Project Syndicate

Переклад та ілюстрація підготовлені за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.