Переклав Павло Лужецький

Титульна ілюстрація: Маша Вишедська

Хоча сільських жінок з аграрних спільнот часто зображують як жертв зміни клімату, бідності, позбавлення земель або гендерного насильства, вони є активними політичними діячками, які прагнуть зруйнувати гендерно обумовлені відносини і структури колоніальної влади. У країнах Латинської Америки, Південної Азії, Східної Азії та Африканського континенту сільські жінки-лідерки борються за справедливість, беручи участь у різних формах опору в рамках сільської економіки. У цьому короткому блозі ми спираємося на результати нашого дослідження у Монерагалі, Шрі-Ланка, щоб показати, як діяльність жінок у 1980-х і 1990-х роках у відповідь на появу у Пелваті фінансованої з-за кордону індустрії промислового вирощування цукрової тростини призвела до політизації жінок-лідерок. Ці лідерки все ще працюють у цій місцевості, і ми розглядаємо, чому опір жінок важливий і як він триває досі.

Протягом усього переходу економіки та екології Монерагали від натурального сільського господарства до комодифікації робочої сили, під час боротьби у Пелваті та зараз у своїй поточній роботі та лідерстві жінки-активістки з Монерагали демонструють силу та суб’єктність в агроекологічних ініціативах. Як зазначає Лі Чжан з Китаю, «сільські жінки — це не просто пасивні жертви перетворень» в аграрному суспільстві й економіці, а й «лідерки в боротьбі за справедливість і продовольчий суверенітет». Це спостереження також актуальне для району Монерагала щодо активісток, політизованих у ході боротьби в Пелваті. Після здобуття незалежності боротьба в Пелваті стала поворотним моментом у феміністичному активізмі в сільськогосподарському секторі та в боротьбі проти державних репресій у Шрі-Ланці в цілому. Мірою того, як щодня виявляються нові проблеми, пов’язані з тривалою флексибілізацією трудових відносин і впровадженням нових ініціатив у сфері розвитку в окрузі Монерагала, активісти задля досягнення гендерної та екологічної справедливості вперто борються з зазіханнями на права та можливості.

Системи праці в Монерагальсікій зоні просування сільського господарства

Зі створенням у 1982 році в Монерагалі Зони просування сільського господарства (ЗПЗ) вирощування цукрової тростини стало цільовою сферою для іноземних інвестицій. У рамках ЗПЗ близько 19 тисяч акрів землі в Пелваті, Монерагала, були відгороджені для обробки земель. Цукрова компанія Pelwatta Sugar Company (PSC) була заснована в 1981 році як спільне підприємство між державою і міжнародними інвесторами (вирощування почалося в 1982 році, а фабрика була побудована в 1986-му і тоді ж почалася офіційна діяльність). Володіння й управління PSC коливалися між спільним підприємством, державним управлінням у наступні роки і зрештою виходом на ринок як Lanka Sugar Company PLC (більш детальну інформацію див. тут). Місцеві жителі називають її Lanka Sugar Company Limited — Pelwatta, або скорочено Pelwatta. Зараз Pelwatta виробляє цукор і патоку.

Соціально-економічні та екологічні наслідки

Заробіток і спосіб життя, пов’язані з традиційними методами вирощування, такими як чена1Чена — це метод вирощування, який використовують у Шрі-Ланці: змінна обробка … Continue reading і заливні поля, змінилися з початком культивації цукрової тростини. Ключовою зміною, пов’язаною з відчуженням землі, відходом від натурального господарства і введенням стратифікованої системи праці, стало посилення гендерної нерівності, яке задокументувала Нандіні Гунавардена. Жінки не тільки втратили основні засоби до існування, а й були змушені працювати на полях Pelwatta Sugar Company (PSC). У рамках цієї системи робота жінок була підпорядкована чоловікам, що впливало на їхні ролі, свободу дій та «оцінку їхнього продуктивного вкладу в суспільство».

У 2019 році сільські жителі помітили серйозний вплив на довкілля: місцеві екосистеми почали змінюватися, значною мірою внаслідок вирубки лісів для потреб компанії PSC. Вони стверджували, що річки висохли і виникла нестача води (згідно з інтерв’ю з сільськими жителями, липень 2019 року). У результаті низькі врожаї зробили фермерів залежними від агрохімікатів, які, на думку фермерів і активістів, є причиною поширення випадків хронічної хвороби нирок невідомої етіології (ХХНн) у районі Пелвати, в основному серед чоловіків. На жінок лягає подвійний тягар, адже вони стають єдиними годувальницями в сім’ях, а їхній тягар догляду за хворими в домашніх умовах зростає (згідно з інтерв’ю з Нандою у 2018 році).

«Накопичені бачення і свідомість»: боротьба жінок проти позбавлення власності та за поліпшення умов праці

Як зазначає Суніла Абеєсекера у Law & Society Trust Review (1991), в 1980-х роках виник організований опір проти PSC, а також проти Mehta International — іншого приватного інвестора, якому було виділено 12 тисяч акрів землі, зокрема ліс Хаддава. Це торкнулося 625 сімей. Крім того, захисники довкілля за межами Пелвати також почали протестувати проти знищення спільних ресурсів. Доступ до спільної землі був важливий для жінок, бо дозволяв їм заробляти засоби до існування в тій чи іншій формі.

Чільну роль у заворушеннях відігравали жінки. Абеєсекера задокументувала, як жінки поширювали петиції, проводили зустрічі і вступали в конфлікти зі службовцями Mehta International. Вони протестували, не даючи робітникам розрівнювати землю бульдозерами, і були серед членів делегації, яка зустрічалася з державними чиновниками для обговорення цього питання. У 1985 році близько 200 осіб, включно з жінками, пройшли 3 км пішки до розсадника компанії, викорчували паростки цукрової тростини і замість цього посадили банани. Оскільки жінки ризикували втратити доступ до спільної землі, вони відігравали помітну роль у протесті.

На додаток до такого лідерства, як зазначила Абейесекера, жінки також набули досвіду в організації боротьби, мобілізації людей, створенні мереж зв’язків з іншими групами, а також у протистоянні владі. Вона називає це «накопиченим бачення та свідомості» жінок Монерагали, представляючи їх швидше як суб’єктів, ніж як пасивних жертв позбавлення землі:

«Жінки Монерагали, які спочатку навіть не хотіли брати участь у невеликих сільських зборах, набули зрілості, сили та впевненості у собі завдяки своїй боротьбі. У процесі вони не тільки дізналися про роль жінок у таких агітаційних кампаніях, а й перейшли до більш широких дискусій щодо питання про підкорене становище жінок і досвід боротьби жінок в інших частинах світу».

Фермери брали справді помітну участь у боротьбі 1992 року, і на цей раз вона набула широкого розголосу всередині країни. Цю боротьбу більшою мірою очолювали профспілкові активісти Об’єднаної асоціації аграрних послуг («Ексат крушікарміка севака сангамая»). На той час компанія вже встигла вкоренитися, і люди, включно з селянами та поселенцями, також працювали на Pelwatta. 13 лютого 1992 року фермери провели мирну акцію протесту в Бурутахандії, Пелвата, за участі більше 10 тисяч демонстрантів. Відомі політики, юристи й активісти долучилися до протесту і приїхали з різних куточків країни. У відповідь на їхні вимоги PSC надала гранти на технічну підтримку для подолання наслідків шкоди, завданої врожаю, водії були включені в постійний персонал, ціна за тонну цукрового очерету була збільшена з 1000 до 2500 шрі-ланкійських рупій, а денна заробітна плата для робітників була підвищена з 33 шрі-ланкійських рупій (1986) до 55, а потім — до 110 шрі-ланкійських рупій протягом 1990-х років.

Обидва протести були примітні тим, у якому контексті вони розгорнулися. Протестувальники опиралися не тільки приватному капіталу. Активісти також кинули виклик державі та її владі. У той час державна влада вдавалася до жорстокості, що призвела до зникнення двох активістів, які брали участь у пелватській боротьбі.

Суб’єктність жінок і значення для феміністичних рухів

Ці протести — забутий, але важливий момент для феміністичного руху Шрі-Ланки, адже вони призвели до політизації ряду лідерок, які й досі організовуються у цьому районі. Чотири активістки: Чандра Хевагаллаге, К.П. Сомалата, Гунаваті Хевагаллаге і Р.Г. Премалата, які в молодості брали участь у боротьбі в Пелваті, згадували і ділилися історіями про те, як створення PSC сприяло їхній активізації у своїх районах та мобілізації жінок проти PSC. Дві з цих активісток поділилися своїм досвідом про те, як вони взяли на себе керівництво жіночими секціями в містах Велавая та Буттала. Вони почали працювати з Громадським освітнім центром (ГОЦ). Зрештою з CEC працювали всі чотири активістки, а пізніше вони заснували три жіночі організації в районі Монерагала — Жіночу федерацію Вікалпані в Монерагалі, Жіночу організацію «Увва веласса» (UWWO) в Велаваї та Центр захисту громадських ресурсів у Монерагалі. Зараз ці активістки час очолюють ці організації. Залишаючись в своїх місцевих громадах, вони повідомляють, що їхній активізм завжди заснований на місцевих політичних і соціальних реаліях. UWWO була створена безпосередньо у відповідь на проблеми, з якими довелося зіткнутися жінкам у результаті створення PSC.

Згодом до опору приєдналися й інші жінки. Боротьба проти трудової експлуатації та насильства за ознакою гендеру — як індивідуальна, так і колективна — привела їх до згаданих жіночих груп. Одна з жінок, яка працювала поденницею і була лідеркою групи в PSC, тепер є активісткою UWWO і просуває органічне сільське господарство. Інша жінка, яка втратила землю через створення PSC, також є активісткою при UWWO. Вона теж працює з жінками-фермерками, допомагаючи їм продавати органічні продукти покупцям з комерційної столиці та найбільшого міста Шрі-Ланки — Коломбо.

Етапи боротьби в районі Пелвати стали поворотним моментом у феміністичному активізмі в сільськогосподарському секторі та в цілому проти державних репресій у Шрі-Ланці. Основна група лідерок, що постали в боротьбі кінця двадцятого століття, як і раніше йдуть в авангарді боротьби — будь то проти захоплення земель, проти використання агрохімікатів і поширення хронічних захворювань нирок, за права працівників агрокомпаній або проти патріархальних норм і структур суспільства. Вони представляють жінок як на національних, так і на міжнародних платформах і піднімають питання, з якими в основному стикаються жінки-фермери в Монерагалі.

Жінки-лідерки дедалі частіше шукають альтернатив великим проєктам розвитку сільського господарства. Як форму опору, UWWO та Жіночі федерації Вікалпані пропагують серед жінок органічне, екологічне сільське господарство та натуральне сільське господарство, що перегукується зі світовим прагненням до альтернативної або різноманітної економіки.

Фотографія з колекції пана Дж. А. Суманадаси з Велаваї. Участь жінок у мирній акції протесту, що відбулася 13 лютого 1992 року в Бурутахандії, Пелвата. Перший ряд — пані Гунаваті Хевагаллаге (друга зліва), пані Р. Г. Премалата (четверта зліва), пані К. П. Сомалата (п’ята зліва) і пані Чандра Хевагаллаге (шоста зліва). Джерело: Progress in Political Economy

Переклад та ілюстрації підготовлені за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки

Примітки
1 Чена — це метод вирощування, який використовують у Шрі-Ланці: змінна обробка землі здійснюється шляхом розчищення полів підсічно-вогневим методом.