Біля входу на подвір’ї гірка піску, на ній кілька кольорові дитячі іграшок.
Відсутність забору і напів розібраний старий гараж на подвір’ї. Вздовж доріжки до хати зеленіє листя квітів. Оля щойно повернулася з донькою з дитячого садочку.
Попри літню задуху надворі у будинку прохолодно, навіть трохи вогко.
Жінка показує фотографії, які лежать на кухонній тумбочці – дві портретні фотографії доньки:
— Сьогодні нарешті забрали їх, більше місяця вони були у садочку. У день, коли в садочку робили портрети – то був день народження Софійки, не хотіла, щоб вона відчула, що у всіх є фото, крім неї. Якби не її день народження, я б їх не робила – 150 гривень за одну, 300 разом. Забагато для мене.
Оля (ім’я зміненo) виховує 4-річну доньку Софію одна. Коли під час романтичних стосунків жінка дізналася про вагітність, її партнер не був налаштований на сімейні стосунки, вона прийняла рішення народжувати сама. Вони розійшлися, між ними залишилася домовленість, що батько підтримуватиме фінансово дитину після народження.
Жінка живе з донькою у будинку, який перейшов їй у спільне спадкування від бабусі. Після народження доньки Оля робила ремонт будинку вперше за 40 років: будинок був непридатним для проживання немовляти. Ремонт затягнувся на довший період, ніж планувалося: 10 місяців замість 4 обіцяних. Олю на період ремонту прийняли друзі, у них теж було маля.
Стіни у будинку світлі і ще свіжопофарбовані, але жінка “проводить екскурсію” ремонтом у коридорі і кімнатах:
— Якщо почнеш придивлятися, ти побачиш багато речей, які треба доробляти. Вона показує недоліки, непомітні з першого погляду, – ось після ремонту потріскана плитка на кухні, а ось нерівно покладена підлога, під шафу підкласти треба щось, щоб вона рівно стояла.
— Я не розбираюся у матеріалах: майстри у мене просили гроші, чеки віддавали через кілька тижнів чи місяців. Я була з немовлям, у мене не було нікого, хто б розбирався у ремонті, зміг прийти і проконтролювати витрати. Моя фізична присутність нічого не вирішувала б – у мене немає компетенцій.
Оля говорить, що спочатку була дуже розстроєна ремонтом, значно більшою вартістю, ніж вона очікувала. На все не вистачило коштів. Але додає, що принаймні житлові умови придатні тепер для проживання дитини.
Сад: люди не люблять дерев
Вікна кухні виходять на сад, з вікна видно різкий схил з кількома деревами: яблуня, калина. Багато місця для відпочинку з сім’єю чи друзями. Сад став простором для несподіваного втручання: нещодавно Оля прийшла з магазину і побачила у своєму саду чоловіка з пилкою.
— Я не зрозуміла, що відбулося чи відбувається. Сусіди вирішили підрізати гілки горіха, але гілки дерева не потрапляють на їхню сторону, горіх вже раніше підрізали. Сусід послав робітника, дав йому завдання, мене не попередив. Я рознервувалася, а якби я прийшла до того сусіда з пикою, нічого не сказавши. Чому люди так не люблять дерев? Це не вперше він посилає робітника у мій сад, без мого відома, минулого року був випадок вже.
Донька Софійка весело бігає між двома житловими кімнатами будинку.
Ми проходимо у кімнату, Оля намагається передягнути доньку. Донька вередує – геть не хоче переодягатися. Мамині вмовляння і прохання не дають результату. Дівчинка веселиться, вередує і відмовляється одягати домашній одяг. Після кількох спроб жінка полишає зусилля. Дівчинка бігає по кімнаті. Оля сідає на ліжко, видихає:
— Через ремонт садочок не працюватиме у липні.
— Там донька двічі на день їла садочку, – у садочку взагалі трьохразове харчування на сніданок вона не ходить, бо сніданки молочні, їй не можна. Сніданок і вечерю готую я, обід і підвечірок у садочку. Оля замовкає і додає: – я не знаю, як це буде. Це ще не всі погані новини, батько дитини сказав, що в липні він звільняється з роботи і не зможе давати гроші, допоки не знайде роботу.
Донька перебиває розмову, багато і голосно говорить, вимагає уваги до себе. Великий іграшковий ведмідь і кілька маленьких іграшкових тварин лежать ліжку, дитина присідає біля них, задає питання і коментує уривки з розмови.
— Мама, мама на кого я найбільше подібна, на пташика? На горобика?
— На жабика! Теж така голенька, — мала задоволено сміється.
— Минулого місяця у малої погіршився стан здоров’я, алергія і проблеми з травленням, тільки за ліки-обстеження проблем зі здоров’ям її я викинула минулого місяця 6 тисяч гривень. У мене не було грошей на обстеження, я подзвонила до її хресного тата, розказала ситуацію… Слава богу, він мені допоміг, оплатив.
У неї піднялася температура, і все, – вона на тиждень залишилася вдома. Я не можу вилікувати цю інфекцію, весь рік консультації лікарів. Є місяці, коли вона навіть півмісяця не була у садочку, коли температура, ми не йдемо. Покращення і потім знову.
—Ква-ква-ква — роздягнена дівчинка бігає по кімнаті — ква -ква-ква!
Після кількох бігових маршрутів між кімнатами дівчинка вилазить на підвіконня, де цвіте магнолія, Оля просить її злізти, це не діє, тоді знімає дочку сама, дає їй в руки телефон. Вона зосереджується на телефоні, у кімнаті одразу стає разюче відчутно тихо.
— Єдина допомога зараз яку я маю – це допомога батька. До 3-х років я отримувала 860 гривень на місяць. Зараз же вони так зробили хитро, що ти маєш працювати і небагато заробляти, тоді ти получиш тисячу від держави, а якщо ти отримуєш чуть більше, ніж дуже небагато, то тобі нічого не заплатять. Бред сумашедшого.
Згідно законодавства, за умови, що в сім’ї повністю відсутній дохід, максимальна виплата на одну дитину станом на липень 2021 року для дітей до 6 років складає 2013 грн, 6—18 років — 2510 грн, 18—23 років — 2379 грн на місяць.
Якщо жінка(чоловік), яка виховує одну дитину сама, заробляє хоча б на рівні мінімальної зарплати – станом на липень 2021 року становить 6000 грн до сплати податків, 4830 грн нетто – то право на допомогу вона втрачає.
— Першого року я ще отримувала додаткову тисячу, як самотня матір. Мені було важко зібрати документи з немовлям на руках: частина, у якій я служила, знаходиться за 300 км від мого міста, відділ кадрів ще у іншому місті за 50 км, . Ці перші документи прийшли із запізненням на кілька місяців. По телефону не вдавалося вирішити питання, можливості поїхати самій в інший регіон з дитиною не було.
Після закінчення навчання Оля трохи працювала за спеціальністю журналісткою на телебаченні, пробувала здобути ще одну освіту. Весною 2014 вона поїхала на схід як волонтерка, де допомагала аеророзвідці. Пізніше пішла на службу в армію у добровольчий батальйон, вона не отримала очікуваної посади за спеціальністю, готувала, прибирала, відповідала за порядок.
Оля говорить теж тихо:
— З малою дитиною мені не виходило вертатися в армію, я звільнилася. Тому мені треба шукати роботу виходить з нуля. Але це не так, що я можу влитися у щось повноцінно – є мала дитина, яка, якщо хворіє, не маю з ким її лишати.
Виходить, що на няню немаю грошей, – я не можу так стартувати на зарплату, щоб дозволити няню, голос стає більш різким, темп розмови прискорюється. Нема няні, що виходить, будь яка хвороба Софійки, вона досить часто хворіє.
У кімнаті строгі лінії меблів, багато книжок на полицях книжкової шафи. Оля починає терти рука об руку, внутрішньою стороною долоні одна до одної, вона говорить знову повільніше, у кімнаті поряд з відголосками мультфільму на телефоні стає чутним звук тертя.
— Мені треба б консультація людини, яка знає ринок праці, куди мені рухатися. Ветеретани діляться, є такі, що нормально вернулися на роботу, інтегрувалися. А є такі дезорієнтовані як я. Я чотири роки не працюю, весь час коли з дитиною, мені здається, що я застряла десь так безповоротно у питаннях роботи. Мені потрібна була б допомога кар’єрного консультанта. Де люди зараз працюють? Яка робота підійде мені?
У мене були труднощі з пошуком роботи і адаптацією ще до народження дитини
Тертя долонь пришвидшується, звук стає голоснішим, голос понижується:
— У мене була проблема з соціалізацієї і роботою впродовж всього мого життя, я говорила це психологу. Тепер у мене є дитина, у мене є більша потреба дати раду, це змінити.
Оля виростала у сім’ї, яку психологи називають дисфунційною, соціальні працівники – соціально вразливою. Їй було два роки, коли батько покинув сім’ю, у її мами розвинулася алкозалежність, доглядом за дівчинкою і вихованням займалася бабуся, яка жила з ними. Коли вона була у середній школі, мама одружилася з вітчимом, ситуація критично погіршилася: побої мами і бабусі, ночування на даху і в сусідів, госпіталізації мами після побоїв. Вона згадує, як вітчим погрожував, що покарати його не зможуть, через “жовту картку” після Афганістану. Попри те, що закону про домашнє насильство не було, бабусі вдалося численними викликами міліції, документацією подій подати в суд, його засудили. (Після виходу з в’язниці вітчим невдовзі вбив свою матір)
Батько Олі участі в її житті не брав.
Оля говорить, що ситуація вдома вплинула на неї негативно: вона вчилася у одній з кращих шкіл міста, але у старших класах почала прогулювати уроки:
— Я відчувала, як я не вливаюся у колектив, яка я чужа, у моїх одногрупників були вже комп’ютери вдома, а у нас не було навіть телевізора. Було важко зрозуміти, як функціонує суспільство, як я можу влитися в нього і чогось добитися. Мабуть, це у той період у мене почалась депресія.
Після школи Оля перший рік ніде не поступала, через невіру у свої сили. На другий рік бабуся дізналася про підготовчі курси в університеті, Оля пройшла їх і поступила на журналістику. При виборі факультету, вона намагался обрати з усіх той, де найменша оплата. Кошти на оплату курсів шукала бабуся. Після курсів Оля пройшла на державне замовлення.
Потрібен довший час, щоб я почала по іншому думати
Оля продовжує терти долоні, звук триває:
— Можливо, я б могла бути менш соціально ізольованою. Я з нею постійно. Це зараз вже краще, як вона підросла(донька). Робота це головне, дає зв’язки. І гроші. Я не можу багато кудись піти, чи поїхати в якісь мандри, нема грошей. Впирається в роботу і гроші. Мені спілкування потрібне, я не з тих людей, кому доcтатньо онлайн-переписки. Це мене пригнічує, посилює пригнічений настрій. Але ми щось борсаємося. Оце я ходжу до психолога. Я почала у березні, у мене було сильне пригнічення, це тому, що я почала згадувати багато… Це оплачує Опен Дорз, така організація (програма для учасників воєнних дій) я, інакше я би не змогла ходити.
Останнього разу, мені терапевтка сказала, що я буду ходити два рази на тиждень, бо одного разу на тиждень мені замало у моїй ситуації. Вони працюють з методом травматерапії, – тертя рук сповільнюється. Я знаю, що я так довго у цьому стані невпевненості, що потрібен довший час, щоб я почала по іншому думати.
Я б мала заробляти 12 тисяч
Я проходила курси СММ від МОМу (Міжнародна організація міграції – прим. ред.) минулого року, була програма адля атовців, там був курс по роботі в Інстаграмі, мене цікавив громадський сектор, він переважно у Фейсбуці, але курс не включав роботу з ФБ.
— Ма-ма-ма-ма – Дівчинці набридає грати у гру на телефоні, вона підходить до мами, піднімає їй футболку: «цицю», тоді вмощується у мами на колінах. – Хто у твоєму віці їсть цицю? – Ну добре, це ти, пригортає доньку до себе, годує.
— Я не зможу працювати на такій роботі,- ну я можу взятися за це, продавати шкарпетки в інстаграмі. Ну, не так. – Зможу. Але я схильна до депресії на такій роботі, це мене дуже швидко виснажить. У мене був такий досвід.
— Спати! – говорить дівчинка, опускає футболку і лягає на ліжко.
— Ти не будеш же ще спати… Це вона привертає увагу.
Софійка лежить, вдаючи сон, мама продовжує розповідь.
— Я ніколи не вкладаюся у суму 4 тисячі. Завжди перепозичаю. Бували дні, – жінка притишує голос, що я зранку годую її, відпроваджую у садочок, а сама дома їм будь що, чи й не їм. Але я знаю, що у садочку вона поїсть.
— Ням-ням-ням, підспівує донька, яка “прокидається”.
— Я весь час намагаюся вираховувати витрати, планувати. Але ти хочеш купити їй якийсь сир, все одно на суботу-неділю ти маєш купити якесь м’яско, хочеш купити їй якісь овочі фрукти. Я розумію, що є люди, які живуть на 4 тисячі гривень і вони їдять картоплю, хліб, молоко, елементарні речі. Але я, виходить, живу не по доходах. Хоча який бюджет, якщо врахувати, що ти навіть не можеш витратити 100 гривень в день на їжу.
Донька береться за кошик з іграшками і перевертає його: іграшки, переважно тварини і казкові герої, розсипаються по підлозі. Вона вибирає кілька тваринок, починає з ними розмовляти, намагається залучити маму до гри, відволікаючи.
— Якщо подумати, тато Софійки, він надсилає небагато. Він надсилав 4 тисячі до квітня, з квітня це 3 тисячі. Я б мала теж давати 4 тисячі і заробляти 4 на себе. Він не має утримувати мене. Не має утримувати дитину, а тільки частково, правильно ж , половину ж. Але оскільки я з свого боку фінансово не даю нічого… Її тато вже говорив якось, якщо я не знайду роботу, він перестане пересилати гроші.
Оля замовкає, стає чути більше Софії, яка приносить іграшки з підлоги і вручає мамі.
— З опаленням у нас є борг зараз. Час від часу я щось оплачую, коли можу, цього місця я не платила.
— Мама неслухняна, починає співати донька, потрапляючи в тон розмови. Вона знову просить маму бавитися з нею, мама дає знову їй телефон.
— Я дуже невпевнена в собі. Коли я починаю думати про роботу, я впадаю в панічний стан, я казала психологу. У мене просто немає чіткого алгоритму як шукати роботу. Для когось це буде абсурдним.
Обличчя деформується, з’являється болючий вираз:
— Я не справляюся з життям. Я дзвонила хресному, коли у неї було погіршення зі здоров’ям, я три дні гальмувала, мені ставало погано, тому що в тебе є руки-ноги, ти дзвониш і просиш гроші. Це не може вічно тривати. Жінка замовкає.
— Мама, чого ти сумуєш? донька відчуває зміну атмосфери, піднімає голову від телефону, повертається до Олі.
— Я не сумую, манюсік.
— Ти сумуєш?
— Ні, манюсік…
Цього року продукти дуже подорожчали. 4 тисячі цього року, це вже не ті 4 тисячі, що минулого.
Я думаю про те, щоб зекономити, але не знаю, на чому
Раз я пробувала здавати кімнату, прохідну, – у прохідній кімнаті – ліжко, диван, дитячий столик, вішалка з одягом. Ще раніше, мала менша була. Цю людину мені порадили… Цей негативний досвід для мене, не готова, що вдома живе хтось ще чужий, у мене зростає тривожність.
Звук мультфільму знову починає наростати, Оля просить доньку піти у сусідню проміжну кімнату. Потім вона раптом говорить:
— Руки, – певно, це дерматит… Я ніколи не купую нового одягу Софійці, завжди на секонді. Навіть не уявляю, скільки може коштувати новий одяг. Я думаю про те, щоб економити, але не знаю, на чому.
— Мені треба якусь часткову зайнятість, почати щось робити, щоб знати, що я з дитиною не вмремо з голоду. В якомусь дружньому середовищі, що якщо щось стається, це вирішується через комунікацію, в середовищі, щоб до тебе ставилися нормально, щоб була спокійна атмосфера. Що це за робота? що, я забагато хочу? Оля замовкає, так ніби каже. Перегляд вакансій на сайті Ворк. юей вводять мене у депресію – ти не підеш в 40 років офіціантом. Мені здається, я нічого не вмію вже, – тертя рук стає знову інтенсивнішим, зі звуком.
— Якось все воно так працює, що коли ти успішний, у тебе є проблеми, ти йдеш до терапевта і це помагає. А коли в тебе реально складні проблеми, соціально недаптована, питання, як жити, як того психолога найти, якщо сеанс 500 гривень, де взяти 500 гривень.
Виснаження
В Україні на початок 2021 року було зареєстровано майже 120 тисяч сімей, які виховували дитину без другого партнера і отримували соціальні виплаті. В той час, як сімей, де дитину виховує самотня матір або батько – близько мільйона, це кожна п’ята сім’я, і у 96 % мова йде саме про самотніх матерів.
— Деколи мені здається, що я не витримую. Все потребує великої кількості ресурсів, яких у мене немає. Я на межі, — Оля говорить дуже тихо.
Це коло відбирає у мене всі сили: щойно я починаю шукати роботу, розпитую про вакансії, як вона знову хвора. Не знаю, як розплутати цей клубок.
Мені самій треба лікуватися, у мене хвороба, яка потребує обстеження і лікування, я не маю ресурсів цим зайнятися. Тонка нитка, на якій все тримається.
Ніхто ніколи не цікавився, як ми з дитиною живемо. А може я не справляюся?
Донька повертається у кімнату, вмощується на ліжку з телефон, іграшками. За декілька хвилин вона втрачає інтерес до телефону, несподівано засинає.
— Якщо дивитися узагальнено, нема ніякого діла нікому до самотніх мам. Кожен викручується як може. Я відчуваю, що я учасник АТО, бо можу поїхати безкоштовно на трамваї, зустріч з психологом, ще щось, є програми лікування, може про них не так багато інформації, але вони є. Якісь ініціативи, фонди, щось стараються зробити, на законодавчому рівні теж. Але як самотня мама, я не відчуваю нічого. Взагалі.
Сутеніє, Оля не включає світло, продовжує говорити у напівсутінках, сидячи на ліжку, час від часу торкаючись долонею до долоні:
— Чесно кажучи, я самотня мама, жодного разу ніхто не прийшов і не подивився, як я справляюся. А може я не справляюся? Може та дитина голодує? Представ собі, я би була я алкозалежна, у мене були би проблеми і хто би про це знав. Піти у Соцзахист і хто що скаже? От як мені сказали там, ви маєте працювати. Так, знаю, я маю працювати.
— А якщо щось інакше, що вже тоді ту дитину відбирати державі, коли станеться вже щось страшне? Коли дізнаються і тоді заберуть?
— А є такі мамі, як от мами-сироти, знаю одну жінку, теж Оля звати, життя подружнє не склалося, вона опинилася в якійсь страшній орендованій кімнатці, виплати 860 гривень, мама голодувала, хто цікавився тою мамою? Мала шалені борги за кімнату. Добре, що сусіди зголосилися, забили на сполох. Їй Освітня фундація допомагала, то їй купили продуктів, я не знаю, як там з тою мамою зараз…
— Це добре, у мене є житло. А якщо в кого його немає? Добре, що в нас є тато, який нам надсилає гроші, що є хороші люди, які нам допомагають, у крайньому разі, я піду просити про допомогу до своєї тітки і вона дасть мені якість 500 гривень, щоб ми дотягнули. А якщо такої тітки нема, то це жопа. А це дитина.
Частина самотніх мам, у них так склалося з стосунками, а частина – тому що в них проблеми в усьому, системні, тому вони й самотні.
Буває по різному, що виробляють собі самотню маму, чула таке, а вона не є нею, але це ж можна перевіряти… Коли мама є в скрутному становищі, мали би бути якісь програми допомоги, підтримки, мусило би бути. Мусять бути.
P.S. Опісля я двічі спілкуюся з Олею по телефону. Першого разу у липні вона говорить, що буде хоче проходити вечірні курси для тестувальників в ІТ, при Політехнічному, безкоштовні для всіх бажаючих. Шукатиме друзів, чи хто б міг забирати доньку з садка і бути з нею у серпні і вересні вечорами у будні дні.
Під час другої дзвінка в серпні Оля відповідає з дитячої лікарні.
Текст опублікований у рамках проєкту «Школа соціального репортажу» за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.