Переклали Марина Коток і Таша Ломоносова

Нерівність стала популярною темою в минулому десятилітті. У книжках на кшталт «Капітал у 21 столітті» (Capital in the Twenty-First Century) та «Нерівність і нестабільність» (Inequality and Instability) економісти застерігали, що поглиблення нерівності в доходах відтягує нас назад до жорстких соціальних ієрархій у стилі ХІХ століття, коли еліти панували над усіма іншими, зазвичай завдяки успадкованим статкам.

Marmot. The Health GapЩо, як правило, не отримує належної уваги в обговореннях — так це питання про те, як зростання нерівності може підривати наше здоров’я. Це тема, на якій Майкл Мармот, британський терапевт і епідеміолог, знається дуже добре. Останні сорок років він провів, накопичуючи корпус досліджень, що демонструють, як нерівність може бути у суті своїй шкідливою для стану здоров’я. І всю цю роботу він зібрав у своїй новій книжці — «Розрив у здоров’ї» (The Health Gap).

Його відкриття приголомшливі. Мармот виявив, що наше здоров’я і соціальний статус часто нерозривно пов’язані — навіть якщо врахувати доходи, освіту та інші фактори ризику. Це слушно для країн чи міст і навіть на рівні менших спільнот. Висновок цього дослідження полягає у тому, що висока нерівність здатна сама по собі зробити людей хворими.

Найбільш відомими є його дослідження Уайтхоллу[1], в якому він установив зв’язок між відносним рангом чиновників на британській державній службі та їхнім ризиком захворіти та померти. Що вищу посаду займав службовець чи службовиця, то кращим було його або її здоров’я. І це попри те, що всі державні службовці були відносно заможними та мали схожий рівень освіти. Тобто, знову ж таки, стратифікація сама по собі виявилася важливим фактором.

Мармот називає зв’язок між здоров’ям і статусом «соціальною шкалою у здоров’ї». Одним із його припущень є те, що все це пов’язано з почуттям контролю у своєму житті. Люди, що перебувають на нижчому щаблі у соціальній ієрархії, відчувають, що мають менше контролю, і це може призвести до стресу, який потім негативно позначається на здоров’ї.

Мармот задокументував цю соціальну шкалу і в багатьох інших умовах по світу. Так, у Лондоні очікувана тривалість життя скорочується на рік із кожною зупинкою у східному напрямку по Ювілейній лінії метро (Jubilee line). Мешканці бідного району Аптон, розташованого у центральній частині Балтімора, можуть очікувати дожити до 63 років. У сусідньому ж районі Роланд-Парк, заможному соціальному анклаві з безпечними вулицями і кращими перспективами роботи, середня тривалість життя зростає до 83 років — неймовірна різниця у 20 років на такій крихітний географічній території.

Знову і знову Мармот виявляє, що здоров’я не визначається лише тим, як багато ви займаєтеся спортом чи що диктують ваші гени: на нього впливає ваше соціальне середовище. Нещодавно я поспілкувалася з ним по телефону і дізналася більше про те, чи можемо ми щось зробити для того, аби виправити такі дисбаланси.

Джулія Белаз: Одна з тез, на яку постійно натрапляєш у вашій книжці, полягає в тому, що США, попри «найкращу систему охорони здоров’я у світі», має жахливі результати у показниках очікуваної тривалості життя і здоров’я у порівнянні з іншими заможними країнами. Чому?

lives_on_the_line-1024x554.0

Майкл Мармот: На думку багатьох людей, нерівність означає погане здоров’я для бідних. І це правда: бідні справді мають погане здоров’я. Але, як демонструє уайтхольське дослідження британської цивільної служби, серед людей, що не є ані бідними, ані багатими — серед прошарку працевлаштованих людей, до якого не належать найбідніші та найбагатші – чим вищою є позиція людини в ієрархії, тим кращим є її здоров’я. І це спрацьовує для всієї шкали від верхівки до низів. Я назвав це «соціальною шкалою у здоров’ї».

Наслідки цього є досить глибокими. Якщо поглянути на ваших читачів, вони, можливо, думають: «Ми не бідні. Можливо, ми не заможні, проте ми не найбідніші і не найбагатші, тож це нас не зачіпає». Проте зі згаданої шкали випливає, що вони так само не вільні від цього. Ми всі залучені до цієї шкали. Всі ми — ті, хто перебуває нижче верхівки — мали би краще здоров’я, якби ми були на верхівці. Дані по Британії, що не відрізняється від США, говорять про те, що людина з середнім рівнем доходу має на вісім років здорового життя менше, ніж якби вона перебувала на вершині доходів. На вісім років менше здорового життя означає послаблення м’язів і психічних функцій та, зрештою, коротше життя. Ця шкала дуже глибока та важлива.

ДБ: Звідки ми знаємо, що саме соціальний статус впливає на стан здоров’я, а не навпаки?

ММ: У цьому випадку кореляція є причинно-наслідковим зв’язком. Ми маємо достовірні докази, і вони проходять через весь життєвий цикл. Все починається у ранньому розвитку в дитинстві, триває з отриманням освіти, з імовірністю отримати роботу як таку, з якістю роботи та іншими аспектами і завершується умовами життя для старших людей після працездатного віку. Все це впливає на здоров’я і на місце у шкалі здоров’я. У нас є ґрунтовні докази цього. Річ не лише в тому, що ми маємо кореляцію. Ми не просто маємо докази причинно-наслідкового зв’язку, у нас також є вагомі свідчення про те, що саме можна зробити, аби поліпшити ситуацію — саме тому я і написав цю книжку.

ДБ: Ваша робота виглядає дуже актуальною з огляду на нову статтю, опубліковану цього тижня, яка демонструє, що рівень смертності серед білих людей середнього віку зростає, в той час як цей показник для людей іншої вікової, расової та етнічної приналежності у США тільки знижується. Ця тенденція очевидно обумовлена не тільки охороною здоров’я, але і соціальними обставинами.

ММ: Зверніть увагу на ймовірність того, що 15-річна людина не доживе до 60 років у США — вона становить 13%. За цим показником США займає 50 місце зі 194 країн-членів Всесвітньої організації охорони здоров’я. Це означає, що в 49 інших країнах 15-річна людина має кращі шанси на виживання, ніж у США. І це країна, яка витрачає набагато, набагато більше на охорону здоров’я, ніж будь-яка інша країна.

mort

 

Але проблема не в охороні здоров’я. Якщо ви подивитеся на причини цієї передчасної смертності в новому дослідженні, то серед них ви знайдете алкогольні та наркотичні отруєння, самогубства, інші смерті, пов’язані з алкоголем і зовнішніми причинами — під якими ми розуміємо вбивства, насильство, негативний вплив транспорту і тому подібне. Тобто люди не помирають від наркотичного отруєння через брак медичної допомоги, вони помирають через те, що вживають наркотики та/або накладають на себе руки.

ДБ: Чому, на Вашу думку, це зараз відбувається саме в цій групі?

ММ: Ну, я думаю, варто поглянути на раннє дитинство. Країни, які мають більшу різницю в доходах, такі як Сполучені Штати, в цілому мають різкіший градієнт у якості розвитку дітей раннього віку. Якщо ви подивитеся на шкільну успішність, США має не такі хороші показники, як інші країни. Що нижчий соціально-економічний рівень людей, тим гірше їхні діти справляються зі стандартними шкільними тестами. Середній заробіток у США не зростав уже більше трьох десятиліть, і це продовжує тенденцію, що бере початок у школі.

Тож ти починаєш із гіршим розвитком у ранньому дитинстві, з гіршою успішністю в освіті, а потім приходиш у доросле життя і думаєш: «Мені житиметься гірше, ніж моїм батькам. Я не впевнений, що зможу дати своїм дітям те, що я сподівався дати». А потім ти думаєш про відтік інвестицій із громадської сфери через відносно низьку податкову ставку в США, низький рівень державних витрат — нижчий, ніж у будь-якій іншій багатій країні. Якщо не витрачати достатньо коштів на поліпшення життя громади і якості соціальних послуг, власні доходи людей не зростатимуть, громадська сфера буде під тиском, а люди перебуватимуть у стані стресу, внаслідок чого вони звернуться до вживання наркотиків і алкоголю та вчинення самогубства.

ДБ: А який механізм впливу соціального статусу та середовища на здоров’я?

yll.0

 

ММ: Я порівняю два протилежні шляхи.

Один — це поведінка. Подумайте про те, про що думає більшість людей, коли вони думають про громадське здоров’я: «Не кури, їж розумно, не набирай зайвої ваги, будь фізично активним, пий помірно» тощо. Це все дуже важливо. Проте така поведінка має тенденцію слідувати соціальному градієнту: що нижче місце в соціальній ієрархії займає людина, тим більша ймовірність, що вона страждатиме на ожиріння, буде менш фізично активною, буде курити, страждати від наслідків алкоголю. Соціальне середовище впливає на здоров’я людей шляхом обумовлення їхньої поведінки. Люди в стані стресу тяжіють до вживання алкоголю і наркотиків, а також до насильства саме через вплив цього стресу. Немає нічого дивного в тому, що люди так поводяться.

З іншого боку, стрес впливає на здоров’я. Я маю на увазі безсилля: якщо ти слабко контролюєш своє життя, ти можеш курити, пити і тому подібне, і ти в будь-якому випадку не можеш нічого зробити зі своїм майбутнім — тож чому б і не напитися. Існують свідчення того, що такий пов’язаний із безсиллям стрес негативно впливає на розвиток серцево-судинних захворювань, діабет та психічні хвороби. І це йде з самого початку життя.

ДБ: Вас назвали «нацистом здоров’я» за відстоювання використання податкової системи та посилення соціальних програм з метою створити справедливіше та здоровіше суспільство. Хоча докази негативного впливу нерівності на здоров’я очевидні, то в політичному сенсі цю ідею важко донести — особливо в США, де права і свободи особи зазвичай переважають над соціальними цінностями.

ММ: Необхідно звертати більше уваги на соціальне. Ми хочемо створити умови для підтримки людей, які допомагали б їм узяти на себе відповідальність за своє життя. Мені не йдеться про спроби позбавити людей контролю над своїм життям; йдеться про створення умов, у яких люди матимуть такий контроль. На мою думку, той факт, що США займають 50-те місце за шансами молодих людей дожити до 60 років, свідчить про безсилля. Дуже легко сказати, що це все залежить від людини. Проте як не бути застреленим? Як не відчувати бажання накласти на себе руки? У нас епідемія, і вона виникла не через брак ліків.

Тож ідеться не просто про покращення здоров’я, а про покращення суспільства. Будівництво більш згуртованого суспільства означає вирівнювання життєвих шансів. Це потребує дій на рівні громади, на національному рівні та на рівні планети. Діяти потрібно протягом усього життя. Ми повинні створити більш згуртоване суспільство, у якому люди зможуть процвітати.

Джерело: Vox

Примітки:

[1] Вулиця, чия назва стала прозивним позначенням для британського уряду. На ній розташований комплекс будівель Міністерства оборони та Британського адміралтейства. — Прим. перекладачки.

Читайте також:

Ділан Метьюз. Аргументи проти рівності можливостей

Джуліан Баґґіні. Чи гени визначають усе наше життя?

Sometimes Explode. Тривожний робітник

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *