Червоні парасольки, будівельні каски, білі маски, натовп журналістів і три акції водночас: у Києві пройшов перший в Україні марш людей, що надають секс-послуги.
Третє березня визнано Міжнародним днем прав секс-працівників. Ця дата стала визначною після 2001 року, коли в Індії понад 25 тис. працівників секс-індустрії зібралися на фестиваль, організований Об’єднаним комітетом Дурбар Махіла (Durbar Mahila Samanwaya Committee), який відбувся всупереч зусиллям прогібіціоністських1Прогібіціонізм (від лат. prohibition – “заборона”) – в філософії права та … Continue reading груп змусити уряд скасувати свій дозвіл на проведення даного заходу.
Цього року в Україні вперше відзначили цей день. Всеукраїнська Ліга «Легалайф» спільно з Альянсом громадського здоров’я організували в Києві марш, що пройшов маршрутом повз три урядові будівлі України: Верховну Раду, Кабінет Міністрів та Адміністрацію Президента. Головною вимогою учасників акції була декриміналізація секс-роботи в Україні – скасування адміністративного покарання за заняття проституцією, передбаченого статтею 181-1 Адміністративного кодексу України.
Першим на площі перед Верховною Радою з’явився Павло Скала від Альянсу громадського здоров’я. Граблі, які він тримав у руках, а також будівельні каски були покликані показати, що секс-робота є такою самою роботою, як будь-яка інша, і не більше. Він тривалий час був єдиним присутнім представником учасників маршу, обіцяючи, що «Дівчата зараз підійдуть. Вони заблоковані в таємному підземному переході десь під Верховною Радою, бо їм не вдалося проникнути в парламент та власноруч вручити депутатам написаний законопроект про декриміналізацію заняття проституцією».
Тож поки всі чекали на решту учасників акції, котрі мали стати головними дійовими особами цього дня, на площу прийшли ще кілька людей з власним плакатами. За півгодини до початку події перед будівлею в ряд вишикувалися восьмеро молодих людей з гаслом «Збережемо сімейні цінності». «Ми представляємо молоду, нещодавно створену організацію “Центр захисту суспільства”, – розповіла “Політичній критиці” Олександра Горчинська, дівчина з гучномовцем і одна з учасниць цього нечисленного пікету. – Вважаємо, що сім’я є основою української традиційності та культури, і тому її потрібно популяризовувати. Ми вимагаємо від Верховної Ради надати звіт про виконання Державної цільової соціальної програми підтримки сім’ї, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.13 № 341. Сьогодні тут має відбутися марш за легалізацію проституції, тому ми також вийшли на захист сім’ї. Ми проти цього, ми проти проституції. Бо якщо зараз суспільство байдуже ставиться до цього явища, після декриміналізації до проституції заохочуватимуть, а потім це вже стане для українського суспільства цілком нормальним. Ми не хочемо, щоб в Україні було, як у Німеччині, коли буде доходити до того, що Центр зайнятості пропонуватиме безробітним жінкам роботу в борделі»2Ці слова про Німеччину не зовсім відповідають дійсності. Пропонуємо поглянути на … Continue reading.
Поруч розташувалася інша група жінок з гаслом «Феміністки проти сутенерів і легалізаторів», серед яких була гендерна експертка Марія Дмитрієва. Вони також виступали проти легалізації, але при цьому за скасування будь-якого покарання для жінок із секс-індустрії, натомість за притягнення до відповідальності тих, хто отримує прибуток та користується послугами секс-працівниць.
Також прибула надзвичайно велика кількість журналістів. Павло Скала у своїй промові неодноразово наголошував на тому, що на акції йдеться про «декриміналізацію, а не легалізацію – все, крапка». Більшість журналістів, здавалося, недочували це чи не розуміли, тому знову і знову питали чи не в кожного з учасників, чи вони за легалізацію проституції. Зокрема кореспондентів цікавило, чи готові секс-працівники платити податки, як виглядатимуть легалізовані публічні будинки, а шукачі драми просили розповісти якусь трагічну історію про випадки насилля на робочому місці.
Незабаром «дівчата», котрі були заблоковані в підземному переході, приєдналися до акції. Тоді ж Павло Скала роздав всім учасникам маршу почесні посвідчення секс-працівників. За цими посвідченнями він та інша організаторка Юлія Дорохова, юристка Всеукраїнської Ліги «Легалайф», намагалися пройти до кожної з трьох урядових будівель, аби поговорити з депутатами та працівниками уряду й запропонувати їм свій законопроект. Варто зазначити, що саме в цю п’ятницю в парламенті був неробочий день. Що, з іншого боку, не мало значення, бо в активістів усе одно не було жодного шансу на те, щоб пройти в середину будівлі через незворушний кордон поліції та Нацгвардії. Така сама доля спіткала організаторів біля Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента. Тож зібрати підписи парламентарів під законопроектом і змусити їх внести його на розгляд Верховної Ради учасникам акції не вдалося.
Основними гаслами маршу були «Моя робота – мій вибір», «Секс-робота – також робота» та «Податки замість штрафів». Також секс-працівники хотіли звернути увагу суспільства на інші проблеми у своїй роботі: вразливість до епідемії ВІЛ, зловживання наркотиками, потерпання від фізичного насильства, брак медичної допомоги, абсолютну незахищеність, неможливість самостійно вибирати клієнтів тощо. Але акція часом набирала й політичного забарвлення, коли сам Павло та ще кілька активістів наголошували на «політичній проституції» і різниці між нею та власне проституцією.
На жаль, серед групи осіб, що з’явилися на марш, не вдалося відшукати хоча б одну секс-працівницю чи працівника, чий голос можна було б почути. Кожний або кожна представлялися як соціальні працівники або як члени певної громадської організації. Але водночас запевняли, що виступають від імені не присутніх на марші працівниць та працівників секс-індустрії за їхньою власною згодою, що секс-працівниці знають і заохочують цю акцію та боротьбу за власні права. Світлана, соціальна працівниця з організації «Конвіктус Україна», сказала: «Ми проживаємо їхні життя». Причиною, через яку на марші були відсутні безпосередньо зацікавлені в ньому особи, наші співрозмовники називали те, що ті бояться вийти на вулиці й не хочуть піддаватися публічності, адже у них можуть виникнути проблеми в роботі чи в сім’ї. Саме тому соціальні працівники, за їхніми словами, мали на обличчях білі маски як символ того, що секс-працівниці бояться вийти на марш і відкрити свої обличчя. Маски як знак стигматизації.
Ігор, який у минулому мав досвід роботи в секс-індустрії, прийшов на марш від імені трансгендерних людей. На його думку, «найбільшою проблемою, з якою стикаються сьогодні секс-працівники, є насилля з боку правоохоронців. Всі отримують вигоду від цього роду діяльності – і сутенери, і правоохоронні органи, в цьому замішані всі. Найчастіше незахищеними залишаються самі секс-працівники, на них вішають всі справи по створенню умов для секс-роботи, сутенерства. Перше, що б змінилося при легалізації секс-роботи – ми б не тільки були прийняті в суспільстві, а, перш за все, ми б мали право на здоров’я. Ми говоримо про те, що нам потрібна можливість використовувати всі доступні засоби для надання якісних послуг. Я говорю зараз про змазки, лубриканти. Шведська модель нічого не змінює по відношенню до секс-працівників. Головна мета – це визнання секс-роботи роботою».
Попри те, що цьогорічним гаслом маршу була декриміналізація секс-роботи, організатори та учасники на питання «а що ж із легалізацією», відповідають: «Потім буде видно». Але, схоже, для них легалізація – це мета, а декриміналізація – перший крок, тільки початок.
Примітки
↑1 | Прогібіціонізм (від лат. prohibition – “заборона”) – в філософії права та політичній теорії ідея, котра полягає в тому, що громадяни будуть утримуватися від певних дій, якщо класифіковувати їх як незаконні (тобто заборонені). |
---|---|
↑2 | Ці слова про Німеччину не зовсім відповідають дійсності. Пропонуємо поглянути на розбір походження цього твердження на одному з відомих сайтів спростування фейкових новин та легенд. |