Данець на ім’я Мікаель спускається по сходах і, не зупиняючись, прямує до нас. «Ходімо!» — каже він. Йти ми маємо до табору для біженців «Кобане», що знаходиться у місті Суруч. Як? Уже, зараз, не знаючи мови? На наших обличчях з’являється очевидний всім навколо сумнів. Може, почекати на когось, хто знає мову? «Ходімо, ходімо!» — каже наш товариш так упевнено, що ми не в змозі відмовити.
У нас у руках офіційний пропуск, який так ніхто і не перевірить. В Суручі панує справжня бюрократична анархія (в побутовому сенсі цього слова): ніхто не знає, який дозвіл тобі потрібен, а який — ні, де шукати необхідну інформацію, як і коли краще потрапити в Кобане. Від цього всі плани йдуть шкереберть. «Я тут уже тиждень, але ніяк не потраплю до Сирії! Я не можу більше чекати!» — дратується французький журналіст Гійом після того, як нас уже завернули турецькі солдати. Ми ж радіємо, адже такими інформаційними дірками можна користатися.
«Слав! Слав! Мерхаба!» — прогулюємося ми табором і гадаємо, де би знайти когось англомовного. Поки стоїмо і роздаємо дітворі завбачливо куплений шоколад, нас запрошують в одну з палаток. У широкому білому приміщенні у формі автомобільного тунеля затишно та часом навіть занадто тепло. Тут буквою Г лежать матраци, на які ми й сідаємо. В кутку електричний обігрівач, підлога застелена килимами, все ті ж килими висять збоку, прикриваючи складені біля стіни пожитки, згори — велика енергозберігаюча лампочка, що освітлює житло вечорами.
Світло в таборі вимикають близько півночі, а вмикають о третій ночі. Близько дев’ятої розносять хліб. Десь у той же час відбувається і сніданок. Сім’я, а також їхні гості сідають колом на підлогу, розливають чай по енджебеллі (маленькі традиційні скляні чашечки грушоподібної форми), роздають одне одному пухкий хліб та лаваш. На застеленій підлозі — сир, оливки та масло, їх загортають у відірвані від хліба маленькі шматочки і в такому вигляді кладуть до рота. Інколи роблять такі собі «дуруми», закручуючи сир та зелень у формі того, що у нас називається «шаурмою».
Вдень — побут. Жінки перуть одяг, купають дітей, готують їжу. На кілька годин дівчата та хлопці йдуть до школи, щоб вчити курдську мову. Чоловіки інколи працюють у таборі, якщо мають корисну професію. Подеколи волонтери організовують для дітей дозвілля — наприклад, запрошуючи клоунів. У вільний час починаються розмови, з яких стає зрозуміло, що війна забрала у багатьох не лише домівки, але і близьких, рідних та друзів.
Ісламська Держава тут — це не щось далеке і екзотичне, це частина дійсності, частина життя та страждань цих людей. Місцеві чоловіки люблять показувати відео та фотографії, на яких ісламісти відрубують голови молодим людям, а також ділитися останніми новинами з фронту. Дехто навіть допомагає протистояти ІД: хтось лише недавно повернувся з боїв, а хтось перевозить необхідне для курдської міліції через кордон.
Попри те, що місцеві жителі втратили свої домівки та місто, вони надзвичайно гостинні й усміхнені. Лише часом у їхніх очах можна побачити прихований смуток, який одразу ж змінюється на посмішку, як тільки ваші очі знаходять одне одного. Нас не раз запрошували на сніданок, обід та вечерю, а одного разу навіть залишили ночувати в себе, зумисне звільнивши для нас цілу палатку. Ми постійно отримували подарунки від дітей та їхніх батьків: в’язані фєнєчки курдських кольорів, шарфи та навіть зубні щітки і пасту – вони ділилися всім, що мали.
Ми приносили їм солодощі та вчили їх англійської, а вони нас — курманжі та арабської, гралися з дітьми. Ми заходили до них ледь не кожного дня і постійно думали про тих журналістів, які забігають у табір на декілька годин, роблять свої матеріали і їдуть назад, у свій затишний Перший світ. Чи розуміють вони, що відбувається? Чи знають контекст? Для кого і для чого вони роблять свої статті та фотографії? Щоб допомогти цих людям, чи лише щоб допомогти собі?
Ближче до кінця одного з інтерв’ю ми запитали волонтера, чи є в нього якийсь меседж, який він хотів би передати?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
«Ласкаво просимо до Сталінграда. Ласкаво просимо до Кобане» (Денні Голд)
По дороге в Курдистан: старые и новые нравы
Курди і Туреччина (+ фото, відео)