Переклала Роксолана Машкова

Якби вам цього тижня довелося погуляти Лас-Вегасом, ви були би вражені: замість звичного натовпу виснажених офісною роботою відвідувачів конференцій ви опинилися б посеред осяйного технологічного видовища, де ходять поважні шишки з Кремнієвої долини, дзижчать надшвидкі 3D-принтери і ширяють дрони.

Виставка споживчої електроніки (Consumer Electronics Show) у Лас-Вегасі — найбільша виставка електроніки у світі, де вперше постають перед публікою багато найсучасніших споживчих гаджетів. Натільні технології — найгучніша тема цього року: пристрої із вбудованими сенсорами, що реєструють дані наших тіл, такі як рухи, настрій, схеми сну чи ритм серцебиття.

Для гурманів тут є безмежно корисний «розумний пасок» (що розпускається чи затягується залежно від обсягу вашої талії), для турботливих батьків є «розумна соска» Pacif-I, що дозволяє дистанційно стежити за температурою дитини за допомогою програмного додатку. Крім того, пропонуємо до вашої уваги Melomind — аудіогарнітуру, що сканує хвилі вашого мозку, щоб підлаштовувати мелодії під ваш настрій.

Окрім того, що натільні технології полегшують нам життя, вони ще й дають нам можливість пізнати себе в найменших деталях. Принаймні саме так стверджують члени «руху за обчислену особистість» (quantified self movement). За словами одного із засновників руху Гарі Вулфа, обчислення себе обіцяє «самопізнання через числа».

Дані — не розумні

Усе це звучить привабливо, але не варто обманювати себе. Це не має нічого спільного з філософським самоаналізом, про який колись говорив Сократ. Ідея «обчисленої особистості» значно більш фаталістична.

Візьмімо, наприклад, Кріса Денсі — гуру обчислення особистості, відомого як «найкраще підключена людина на Землі». В одному з інтерв’ю він пригадував, як у 2008 його звільнили, і його перспективи знайти роботу були дуже непевні. Щоб «перебудувати себе для майбутнього», він звернувся до записування свого життя і всіх даних про себе. За словами Денсі, усі ми рано чи пізно робитимемо так само, а він просто випереджає свій час.

Чи слід нам сподіватися, що записування життя допоможе нам самовдосконалюватися, пристосовуючись до умов ринку? Можливо, натільні технології, обмін особистими даними та постійне бажання самовдосконалюватися — це не так самовираження, як спроби виправдати суспільні сподівання: бути підключеними, товариськими, творчими, працелюбними. Саме те, що порекомендував би бізнес-тренер.

Ми розробляємо цю тему в нашій новій книжці «Синдром здорового способу життя» (The Wellness Syndrome). Самоактуалізація — спроба відкинути нав’язані нам вимоги, щоб віднайти власних внутрішніх себе — та її протилежність, намагання відповідати цим самим вимогам, зараз тісно переплетені, так що не розбереш, де що. Але це дивно.

Можна провести історичну паралель між сучасною культурою технологій у Сан-Франциско та поколінням духовних самоактуалізаторів, що були активні в цьому регіоні протягом шістдесятих. Ці люди не любили владу і повставали проти загальноприйнятих культурних норм свого часу. У таких місцях як Інститут Есален (Esalen Institute) вони могли навчитися, як позбутися батьківських фігур, посадивши їх на «електричний стілець». Зазвичай це відбувалося так: ви саджали уявну батьківську фігуру на стілець, якийсь час лаяли і обзивали її, а тоді переживали відчуття полегшення через те, що вам вдалося відштовхнути батька. Метою цього тренінгу було звільнити себе і взяти життя у власні руки.

Нинішні ж ентузіасти натільних технологій не саджають батьківських фігур на електричні стільці — вони сидять на цих стільцях самі. І ця вправа триває не кілька годин, а не припиняється ні на хвилину під постійним наглядом натільних пристроїв.

Цей робочий контекст, у якому натільні технології стають дедалі популярнішими, спонукає пригадати теорію продуктивності та наукового управління Фредріка Вінслоу Тейлора — але з одним нюансом. Письменник Нікіл Савал стверджує, що піднесення самообчислення відродило «мрію Тейлора про чисту ефективність». Утім, цього разу таймер контролює не лише заводські цехи, а й цокає далі протягом усього нашого життя, навіть уві сні. Навіть якщо ми «звільняємося від загроз чи примусу, — пише Савал, — ми науково управляємо самі собою».

Несоціальні мережі

Така тенденція може мати спустошливі наслідки. Користувачі натільних технологій можуть почати нав’язливо перевіряти себе — уже відомо, що середній користувач смартфона перевіряє оновлення на своєму пристрої в середньому 150 разів на день. Доступ до інформації про функції тіла, ймовірно, зробить ці нав’язливі перевірки ще частішими.

У фільмі «Сучасність» (Modern Times) руки Чарлі Чапліна смикаються навіть після закінчення робочого дня на фабриці. Сьогодні у залежних від «розумних годинників» користувачів виробляється ефект «фантомного годинника»: вони постійно поглядають на свої голі зап’ястя, навіть коли не одягають гаджет.

З-поміж інших форм соціальних медіа натільні технології вирізняються тим, що, замість простягатися назовні й комунікувати зі світом через короткі повідомлення, електронну пошту та соціальні мережі, ми зосереджуємося на собі, саморефлексивно звіряємо свої кроки, споживання калорій, серцебиття чи настрій. Ми дедалі більш занурюємося в користування особистими «панелями приладів», але це не обов’язково розкриває нам щось про нас. Постійне прагнення покращити свої параметри може мати небажані суспільні наслідки.

Що було б, якби ми вирішили проводити час лише з тими, хто може підвищити наш рівень щастя? Чи завжди те, що добре для нашого індексу щастя, добре й для нашого суспільного життя? Замість дізнаватися про себе більше, ми ризикуємо віддатися самообману. Можливо, ще рано про це говорити, але є причини боятися, що натільні технології ще більше ізолюють людей одне від одного.

Перекладено за: Andre Spicer and Carl Cedenstrom. Wearable Tech Could Turn Us into Navel-Gazing Slaves to the Smartwatch. At: The Conversation.

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *