В країні, де вже четвертий рік продовжується війна, а державі так і не вдалося відновити монополію на насильство, опори на мінливу прихильність виборців чи навіть на потужний економічний капітал політикам стає, вочевидь, недостатньо. А досягнення політичних цілей — неможливим без інвестицій у третій вид капіталу — військовий. Тож погодження Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності законопроекту №6555, що передбачає суттєве розширення повноважень Національної гвардії України, було сприйняте правозахисними організаціями не інакше як намагання побудувати на її основі приватну армію міністра МВС Арсена Авакова.
Ідея не нова. Класичним прикладом такої спроби можуть бути батальйони «Дніпро-1» і «Дніпро-2», створені та укомплектовані під протекцією колишнього власника Приват-Банку та тодішнього «господаря» Дніпропетровської області Ігоря Коломойського. Коломойський не лише сформував лояльний військовий підрозділ, але і моментально став чи не взірцем громадянської відданості великого бізнесу. Щоправда, власні підрозділи зі своїх членів утворили і націоналістичні партії та організації, такі як «Правий сектор», «Свобода» або «Братство». Згодом їх ветерани стали основою присутності правих сил на вуличних акціях. «Чорні чоловічки», з якими у 2014 році фотографувався Олег Ляшко, пройшли інший шлях: стали батальйоном, а згодом — полком «Азов», що увійшов у Національну гвардію. А у 2017 році на основі полку утворилася політична партія «Національний корпус». Паралельно було засновано «Цивільний корпус “Азов”», що мав боротися з «внутрішнім ворогом». Та припартійні парамілітарні групи навряд чи можна порівняти з потужною військовою структурою, організованою Аваковим, яка найближчим часом, за словами правозахисників, може отримати безпрецедентні повноваження.
Ініціатива розширення повноважень Національної гвардії виникла ще наприкінці 2015 року, розповідає під час прес-конференції в Українському кризовому медіа-центрі учасник правозахисної коаліції «Ні — поліцейській державі!» Михайло Лебідь. Тоді автором законопроекту №3723 став радник Президента Антон Геращенко. Його текст, доповнений новими авторами та ідеями, і ліг в основу документа 2017 року. Необхідність прийняття такого закону автори виправдовують подіями на мітингу під Верховною Радою у серпні 2015 року. Тоді, під час масових заворушень, організованих переважно членами ВО «Свобода», проти бійців Нацгвардії було застосовано бойову гранату. Четверо військовослужбовців загинуло, 141 людина отримала поранення. І хоча двох головних підозрюваних у вчиненні теракту затримали майже одразу, а матеріали справи передані до суду, судові засідання досі не розпочалися.
Але за апеляцією до трагічних подій та заявами про відновлення довіри до силових органів стоїть небезпека перетворення країни у поліцейську державу, стверджують учасники прес-конференції. «Це була дійсно страшна історія. Але чи додаткові повноваження їх тоді могли врятувати? Я думаю, навряд чи», — заявила депутатка від фракції «Самопоміч» Олена Сотник. Відповідальність вона покладає на політиків, поліцію та спецслужби, що мали би запобігти виникненню подібної ситуації. Та замість того, аби розвивати ці відповідальні за громадський порядок служби, нове законодавство перетворить Національну гвардію у автономну структуру з повноваженнями поліцейських, озброєнням військових та функціями «Беркуту».
Питання обмеження свободи мирних зібрань — одне з найбільш чутливих в українському суспільстві. Заборонити проведення акцій чи визначити їх межі в Україні можна лише рішенням суду. Проте нові повноваження дозволять робити це Національній гвардії (військовим) керуючись виключно власними уявленнями чи наказом командирів. Нацгвардійцям буде дозволено встановлювати «безпечну відстань» між собою та протестувальниками безпосередньо під час проведення вуличної акції. Таким чином, ніщо не заважатиме їм змусити активістів протестувати в сотнях метрів від урядових будівель. Якщо ж учасники протесту спробують перетнути цей умовний кордон, до них можуть бути застосовані спеціальні засоби — безвідносно до того, чи вчинили вони протиправні дії. Межі дозволеного відтепер офіційно окреслюватимуться гумовими кийками. Очевидно, що такі непевні норми систематично порушуватимуться, а отже на нас чекатимуть все нові й нові спалахи насильства.
Крім легітимності застосування сили, нацгвардійці можуть розраховувати ще й на безкарність. Притягнути до відповідальності за неправомірне застосування сили бійця навряд чи вдасться. На відміну від поліції, жетони яких обладнані відеокамерами, нацгвардійці (як і колись беркутівці) не зобов’язані носити індивідуальні ознаки, за якими можливо встановити ім’я силовика. Тож у разі скоєння правопорушення, знайти винних буде нелегкою справою. Суди над беркутівцями, що тривають і понині, чудова тому ілюстрація.
На додачу до повноважень riot police, нацгвардійці отримають ще й цілий перелік суто поліцейських фунцій. Частину з них Національна гвардія має і сьогодні. Але більшість пов’язані із безпосереднім припиненням правопорушення при залученні військових до охорони громадського порядку чи патрулювання (часто спільно з поліцейськими). Принципова відмінність більшості нових повноважень, які пропонують надати автори законопроекту 6556, полягає у їхньому суто поліцейському, не силовому характері. Нацгвардійці, зокрема, зможуть проводити перевірку документів, поверхневий огляд, зупиняти транспортні засоби, обмежувати доступ до певної території, проводити фото- та відеофіксацію, проникати до оселі та багато чого іншого. Покладуть на Національну гвардію і конвойні функції.
У разі прийняття закону військові також зможуть складати протоколи про дрібні адміністративні правопорушення. До списку таких правопорушень, окрім іншого потрапляють статті за розпиття алкогольних напоїв чи паління у недозволених місцях, дрібне хуліганство чи заняття проституцією. Важко уявити, як обізнані із переважно військовими спеціальностями гвардійці припинятимуть ці «небезпечні» для державної безпеки злочини.
Сама ідея про залучення військових до подібної діяльності прямо суперечить Стратегії розвитку органів внутрішніх справ, затвердженої Кабінетом Міністрів у жовтні 2014 року, — йдеться у аналізі законопроекту від групи громадського спостереження «ОЗОН». Стратегією передбачений принцип демілітаризації правоохоронних органів та їх перетворення на цивільну сервісну службу. Порушує вона, йдеться у документі, і 17 статтю Конституції України, яка прямо забороняє використовувати ЗСУ чи інші військові формування для обмеження прав і свобод громадян.
«Неясно, чому ці повноваження надаються Нацгвардії. Невже у поліції немає сил? Невже не вистачає людей? Якщо дійсно не вистачає — значить треба передбачити відповідне фінансування. Якщо ці функції передаються Національній гвардії, значить, фінансування є, — говорить аналітик Експертної групи «Поліція під контролем» Михайло Каменєв. — Використання поліцейських функцій мілітаризованим підрозділом саме по собі передбачає більше насильства».
Мотивацією прийняття законопроекту №6556 є не лише концентрація силових повноважень. За словами народного депутата Ігоря Луценка, Національній гвардії надаються повноваження контролювати найбільш криміналізовані бізнеси, зокрема видобуток бурштину. «Це буде повний корупційний цикл, коли корупційний бізнес буде силовим чином захищений, силовим чином забезпечений, і ніхто з українських громадян, ніхто з силових органів не зможе цю корупцію знищити», — коментує Луценко.
Будучи військовим формуванням, Національна гвардія має право користуватися важкою зброєю та військовою технікою. Одночасно закон передає частину повноважень з контролю над нацгвардійцями від Міністерства оборони до Міністерства внутрішніх справ Авакова. Таким чином, ми отримуємо автономну військову структуру, альтернативну армію, безпосередньо зав’язану на одну людину з владою та політичними амбіціями. Як може бути використана така влада, здогадатись не важко.
«Цей законопроект передбачає, що Нацгвардія стане альтернативною армією, адже вона вийде з підпорядкування Міністерства оборони і буде підпорядкована МВС. А це означає, що якщо у нас знову трапиться екскалація конфлікту, на полі бою будуть дві абсолютно різні армії, керовані двома абсолютно різними людьми. Для України, і з військової точки зору, і з точки зору можливості зловживання владою (в тому числі використання Нацгвардії для власних політичних амбіцій) — це надзвичайно велика, недопустима загроза», — вважає Олена Сотник.
Розширення повноважень Національної гвардії торкнеться і одного з найвідоміших добровольчих батальйонів, що колись увійшли в її склад — «Азову». Інформація про насильницькі інциденти за участі бійців «Азову», що переважно сповідують ультраправі погляди та не соромляться використовувати неонацистську символіку, і без того регулярно потрапляє у ЗМІ (1, 2, 3). А легітимоване новими повноваженнями та протекцією у найвищих ешелонах влади вуличне насильство, особливо у Маріуполі, може набрати системний характер. І хоча за словами Ігоря Луценко, боятися такого розвитку подій не варто (адже добровольці у цьому не зацікавлені), жодних офіційних заяв із критикою законопроекту зазвичай активна прес-служба «Азову», що не уникає критики Нацгвардії, поки що не зробила.
19 вересня, під час прес-конференції в Українському кризовому медіа-центрі, депутати та правозахсники побіцяли застосувати усі засоби для того, аби «завалити» законопроект, що вже надійшов до Верховної Ради на перше читання. Заяви про недопустимість його прийняття вже пролунали від Омбудсмена, депутатських та правозахисних груп. Розпочався і низовий спротив: 19 вересня, відбулася перша вулична акція протесту, організована харківськими активістами з СКЦ «Бункер». А 21 вересня акція протесту відбудеться у Києві під Верховною Радою та ряді інших українських міст. Тож можна сподіватися, що ухвалення законопроекту, принаймні в існуючій редакції, не відбудеться. Але навіть за такого найбільш оптимістичного (і нічим не гарантованого) прогнозу, приватна армія Авакова не зникне. Вона відступить на вже зайняті позиції для перегрупування і підготовки нового походу за владними повноваженнями. Тож демілітаризація не лише окремих служб, а й української політики як такої, має стати ключовим завданням найближчих часів.