Переклала Надія Чушак

Мій телефон постійно дзижчить попередженнями про небезпеку. Цілу ніч у домі то зникає, то з’являється електрика. Наступні кілька днів я підвисаю в очікуванні: периметр зони примусової евакуації підбирається дедалі ближче до моєї домівки. Надворі повітря загусло від диму. Все огорнуте шаром попелу, а небо набуло водночас і красивого, і моторошного тьмяно-оранжевого відблиску. Минулого 2017 року в Каліфорнії трапилися чи не найбільш руйнівні та смертоносні лісові пожежі за всю зафіксовану історію штату. І доки пожежа «Томас» випалювала пагорби в округах Вентури та Санта-Барбари, від багатьох працівників ферм вимагали приходити працювати на полях без захисних масок попри небезпечне забруднення повітря. Невдовзі після початку «Томаса» схожі пожежі виникли та поширилися і в інших частинах південної Каліфорнії. Щонайменше дві з цих пожеж, як стверджують, почалися через вогнища для приготування їжі у стихійних поселеннях безхатченків. Ведуча новин, повідомляючи про пожежу «Скірбол», яка, ймовірно, почалася у такому поселенні в Лос-Анджелесі, зазначила, що наразі нікого не арештували. Якщо виникає загроза домівкам багатіїв, або якщо вони й дійсно згорають, виникає очікування, що необхідно щось зробити або когось покарати. Але — що геть не дивно — така стурбованість ніяк не переноситься на тисячі людей, які мешкають в Лос-Анджелесі без домівки.

Ці пожежі демонструють, що право на безпечне та доступне житло — це і питання захисту довкілля. Але пожежі також використовуються в насильницькій риториці, яка позиціонує безхатченків як проблему, яку потрібно вирішити. Після цих пожеж поліція та пожежні відділки почали вимагати більшого доступу до дронів та інших технологій, які часто використовують для нагляду за спільнотами расизованих людей. А ще не слід забувати, що багато з тих, хто бореться з лісовими пожежами у Каліфорнії, — це в’язні, яким платять за це набагато менше, ніж мінімальну платню. Такі ж пожежники-в’язні брали участь в операціях пошуку та порятунку жертв смертоносних зсувів у окрузі Санта-Барбара, спровокованих пожежею «Томас». У цьому конкретному прикладі в одній точці перетнулися складні схеми карцеральності1Карцеральність — концепція, що намагається пояснити, як модерні держави … Continue reading, расового капіталізму та зміни клімату. Але це також і всього лиш одна з довжелезної низки нещодавніх екологічних катастроф. Ці дедалі частіші руйнівні події наочно показують, що неможливо мислити про проблеми знищення довкілля у відриві від капіталізму, колоніалізму та расистського державного насилля.

Існує безліч прикладів расового, класового та колоніального пригноблення, що проявляє себе саме через екологічне насилля. Це і тривале забруднення води свинцем у переважно афроамериканському місті Флінт у штаті Мічиган; і коли одна з найбільших у світі фабрик зі спалювання відходів забруднює легені мешканців Детройта димом від сміття багатих мешканців передмість; і коли після урагану Марія залишили на призволяще острови Домініка та Пуерто-Рико; і боротьба афро-бразильських нащадків рабів-утікачів, які протистоять наступові забудовників, за право на землю кіломбу2Кіломбу (порт. quilombo) — поселення, які засновували раби-втікачі у Бразилії. Вони … Continue reading; і продовження грабунку та отруєння земель і води корінних народів задля користі видобувного капіталізму в Північній Дакоті, Юті, та й узагалі всюди в Америках. Може видатися, що екологічні та кліматичні катастрофи — порівняно нове явище, проте насправді вони є продовженням тривалої тенденції грабувати землю та чинити расове насилля — традиції, породженої поселенським колоніалізмом3Поселенський колоніалізм намагається замінити корінних мешканців території … Continue reading та переродженням рабства. У контексті США використання поселенцями концепції terra nullius4Terra nullius — концепція з римського права, «нічия земля». У період європейського … Continue reading для виправдання відчуження земель корінних народів ґрунтується саме на тезі, що справжні правові стосунки з землею базуються на білості та пануванні. Саме завдяки цій логіці триває екоцидна крадіжка земель, яку практикує США. Недавні протести проти спорудження нафтопроводу Dakota Access знову привернули увагу до цієї проблеми. Попередні плани його будівництва коло міста Бісмарк скасували через протести мешканців цього поселення, а натомість його запланували прокласти через  територію корінного народу сіу.

Нова книга Макарени Ґомес-Барріc «Зони видобутку: соціальні екології та деколоніальні перспективи» (Duke University Press, 2017) вивчає естетичні, утілеснені та політичні стратегії, що їх використовують південноамериканські спільноти корінних народів і людей африканського походження, чиї території через властивий їм рівень біорізноманіття були перетворені на «зони видобутку» — іншими словами, простори капіталістичної екологічної експлуатації. Книга описує різноманітні форми видобутку, притаманні неолібералізму та поселенському колоніалізму, а також традиції корінних активіст_ок та мист_кинь, які борються і протистоять їм у частинах Еквадору, Перу, Чилі, Колумбії та Болівії. Ґомеc-Барріc особливо цікавиться проблисками того, що вона називає «зануреними перспективами» — деколоніальними5Деколоніальний рух в активізмі та науці сформувався в регіоні Латинської … Continue reading епістемологіями та можливостями, які переважно залишаються невидимими в колоніальних та капіталістичних світоглядних рамках. Вона наполягає не так на потребі зробити ці занурені перспективи видимішими в рамках колоніальних епістем, як на потребі стати більш відкритими до альтернативних способів знання, почування й буття, які підважують колоніальні стосунки з землею та форми насилля, які завдяки ним відтворюються.

Спільноти расизованих людей уже тривалий час розуміють, що екологічні проблеми переплетені з расизмом, репродуктивним насиллям та криміналізацією. Оскільки для екологічної руйнації характерними є расизм та дискримінація корінного населення, екологічні проблеми неуникно також гендеровані та сексуалізовані. Історія активізму, спрямованого на боротьбу жінок та феміністок африканського, корінного й латиноамериканського походження за репродуктивну справедливість, ілюструє зв’язок між екологічним расизмом, сексуальним насиллям та примусовою стерилізацією. Ця традиція напрочуд важлива через популярність риторики про перенаселення та інших расизованих наративів про контроль, які висловлюють саме в ім’я захисту довкілля. Такі історії демонструють, що кліматичний хаос — далеко не однорідне явище, яке однаково спричинене і яке однаково відчуває універсальне абстрактне «людство».  Насправді цей хаос — це спадщина колоніальних завоювань. Тому й підходи до вирішення проблеми зміни клімату, які не враховують її расових чи колоніальних імплікацій, будуть лише породжувати нові кліматичні проблеми. Спроби просто «додати» турботу про довкілля до капіталізму та неоколоніалізму ніколи не вирішать проблему расового насилля, яке відбувається внаслідок екологічних руйнацій. Світ, у якому такі катастрофи можливі — це той самий світ, у якому расизовані та корінні народи потерпають від расистського державного насилля, такого як убивства, скоєні поліцією, а також ув’язнення. Саме тому необхідно думати про інші види стосунків із землею, які не відтворюватимуть умов, що породили руйнування довкілля. Книга Ґомес-Барріс починає цю роботу.

«Зони видобутку» належать до корпусу так званих hemispheric квір-текстів6Hemispheric approach (від. англ. hemisphere — півкуля) — академічний та активістський напрямок, … Continue reading, оскільки авторка ставить важливі питання про гендеровані та расизовані транснаціональні потоки людей, праці, духовностей, економік та природних ресурсів і про те, як вони переплетені з поняттями деколонізації та майбуття. Використовуючи те, що вона називає «квір-деколоніальним фем-методом», Ґомес-Барріс показує зв’язки між різними корінними спільнотами, про які пише, детально описуючи перетини завоювання, неолібералізму, видобувного капіталізму, поселенського колоніалізму, екологічного руйнування та епістемологічного насилля. Важливо, що їй вдається при цьому уникнути спрощення відмінностей між та всередині самих спільнот, конкретні історії та сучасну боротьбу яких вона описує у книзі. «Деколоніальна фем-позиція не універсалізує й не деісторизує особливості глобальних просторів чи матеріальних формацій, — пише вона, — а натомість пропонує мікро- та занурені точки входу в простори, насичені колоніальністю». Наприклад, авторка описує, як спільноти мапуче на півдні Чилі переживають та чинять опір невпинній криміналізації, пов’язаній із неоліберальною приватизацією їхньої землі, що розпочалася за часів режиму Піночета. В іншому розділі вона пише про самоорганізацію мешкан_ок Ясуні (регіону Еквадору), яка була реакцією на скасування урядом колишнього президента Рафаеля Корреа ініціативи Yasuní-ITT — угоди, що мала на меті захищати корінні племена, такі як тагаері й тароменане, та їхні землі від видобутку нафти. Попри ліву політику Корреа та задекларовану відданість ідеалам захисту довкілля, він відкрив транснаціональним корпораціям можливість нафтовидобутку в регіоні із неймовірним біологічним розмаїттям. Боротьба в обох випадках точиться зокрема і через загрозу землі та життю корінних народів, але авторчине дослідження зон видобутку та занурених перспектив у всіх контекстах не припускає, що ці спільноти об’єднує ідентична історія чи стосунки з національною державою. Проте Ґомес-Барріс підкреслює, як ці різноманітні перспективи ставлять під питання здатність держави надавати репарації, компенсації чи захист корінним народам та землям, з огляду на те, що сама держава часто і вчиняє колоніальне та екологічне насилля. І тому занурені перспективи, до яких вона звертається, наголошують на свого роду відмові у включенні чи визнанні.

Ґомес-Барріс пропонує прочитання експериментальної документальної стрічки Mencer: Ni Pewma7Ґомес-Барріс стверджує, що назву стрічки неможливо перекласти. Ni Pewma мовою мапуче … Continue reading режисера з народу мапуче Франциско Уічакео, яка зосереджується на зв’язку між криміналізацією мапуче на півдні Чилі, державним насиллям та примусовим насаджуванням монокультурних плантацій дерев з боку приватних корпорацій. Ґомес-Барріс звертає нашу увагу не лише на те, як кожна з цих сил веде постійну війну проти народу мапуче, а й на те, що стрічка, яку вона аналізує протистоїть цим різним видам насилля і водночас виконує важливу міжпоколіннєву роботу — створює архів для майбутніх поколінь. Каталогізуючи історичне насилля водночас із традицією протесту мапуче, стрічка Уічакео обстоює майбуття та виживання народу мапуче, які опинилися в осерді невпинного колоніального та екологічного насилля. Створення архіву, який документуватиме для майбутніх поколінь генеалогію незгоди, — це напрочуд потужна практика, що протистоїть тенденції асиміляції, прикрашання та комодифікації опору. Текст Ґомес-Барріс показує, що форми незгоди, утікання й повстання, які можна надибати в мистецтві, літературі та принципах організації спільнот африканського та корінного походження, містять важливі екологічні знання, необхідні для нашого виживання.

Традиції расизованих та корінних людей підкреслюють: як би країни, що виникли в результаті поселенського колоніалізму, мультинаціональні корпорації та капіталістичні парадигми, які й спровокували екологічну руйнацію, не намагалися асимілювати чи привласнити боротьбу за екологічну справедливість, вони все одно не можуть запропонувати ані рішень, ані відшкодувань, ані зцілення. Якщо ми почнемо розуміти, що кліматичний хаос та екологічна руйнація тісно переплетені з існуванням США, то аболіціонізм та деколонізація стануть частиною руху за встановлення кліматичної справедливості. І тому потрібно серйозно попрацювати уявою, щоби винайти світ красивіший та живіший, аніж усе те, що нам зараз обіцяє неоліберальний екологічний рух. Саме таку уяву використовують у своїй політиці та активізмі Mujeres Creando («Жінки творять») — деколоніальна анархістська феміністична організація, що базується у місті Ла-Пас у Болівії. У заключному розділі своєї книги Ґомес-Барріс описує, як група створила Феміністичну Конституцію, що переписує конституцію Болівії, котру запропонував Ево Моралес. Створена голосами корінних жінок, секс-працівниць, та лесбійок, Феміністична Конституція зосереджується на пригнобленнях, від яких потерпають ці спільноти. Вона також наполягає, що саме такі точки зору і є локусами творення знання, яке пропонує важливе розуміння логіки колоніалізму, патріархату та гетеросексизму в болівійському суспільстві. Феміністична Конституція опирається державним обіцянкам визнання та включення і ґрунтується на візії деколоніального феміністичного майбутнього, яке послідовно наголошує на суверенності корінних народів, екологічній справедливості, квір- і транс-визволенні та ліквідації поліцейського контролю, мілітаризму й гендерованого насильства. Описуючи політичні вимоги, що увійшли до Феміністичної Конституції, авторка «Зони видобутку» показує нам проблиски інакшого світу, можливого завдяки повсякденним практикам та знанням занурених перспектив.

Джерело: The New Inquiry

Текст опубліковано в рамках проекту «Політекономія гендеру» Центру соціальних і трудових досліджень за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

L_RLS Ukraine_горизонтальний_13

Якщо ви помітили помилку, виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Примітки

Примітки
1 Карцеральність — концепція, що намагається пояснити, як модерні держави історично сформувалися та функціонують на даний момент за принципом в’язниці, контролюючи, впорядковуючи та дисциплінуючи своє населення у всіх сферах життя. Карцеральність переносить методи контролю, впорядкування та дисципліни з таких інституцій як в’язниці, резервації та плантації в публічний простір загалом. Карцеральні держави сучасності дедалі частіше передають ці функції приватним корпораціям. Наукови_ці, які використовують цей термін, виходять з фукодіанської традиції та критичних студій раси.
2 Кіломбу (порт. quilombo) — поселення, які засновували раби-втікачі у Бразилії. Вони були осередками спротиву рабовласницькому режиму. Конституція Бразилії від 1988 року гарантує кіломбу, які існують і сьогодні, право колективної власності на землю, яку вони зайняли ще в колоніальні часи (тут і далі — примітки перекладачки).
3 Поселенський колоніалізм намагається замінити корінних мешканців території поселенцями (не обов’язково вихідцями з метрополії, але такими, що вважаються вищими, «расово чистішими», ніж корінне населення). Для витіснення корінного населення часто вдавалися до радикального насилля. Приклади поселенського колоніалізму  — Південна Африка, Австралія, Ізраїль.
4 Terra nullius — концепція з римського права, «нічия земля». У період європейського колоніалізму концепцію інтерпретували через расистську призму, заперечуючи право корінних народів на землю, яку «відкривали» європейські колонізатори. Таке використання було дуже расистським, оскільки заперечувало людяність та суб’єктність корінних народів, як і їхній традиційний стосунок до земель, на яких вони проживали.
5 Деколоніальний рух в активізмі та науці сформувався в регіоні Латинської Америки. Один із його основних постулатів такий: після формальної деколонізації панування європоцентризму не завершилося, і саме він і далі визначає суть модерності, пояснює її історію та використовує це для легітимізації подальшого епістемологічного, політичного та економічного панування західної цивілізації. Для протистояння цьому явищу деколоніальний рух вдається до переосмислення світової історії та сучасності за допомогою критичних корінних (indigenous) методологій. (Це сумна іронія, що доводиться вживати англійське слово для кращого тлумачення концепції, але це лише підкреслює потребу осмислення деколоніальних студій в українському контексті.)
6 Hemispheric approach (від. англ. hemisphere — півкуля) — академічний та активістський напрямок,  що опрацьовує проблематику, властиву американським континентам, з використанням локальних епістемологій та практик і намагається відійти від європоцентризму.
7 Ґомес-Барріс стверджує, що назву стрічки неможливо перекласти. Ni Pewma мовою мапуче означає «поганий сон», тоді як mencer — слово, яке, за словами режисера, йому наснилося, і він не може дати йому визначення.