Яким чином українців стосується вбивство Станіслава Маркелова й Анастасії Бабурової, що сталося 11 років тому в Росії? Таке питання регулярно випливає під новиною про акцію пам’яті загиблих адвоката та журналістки, учасники якої вимагали припинити фінансування ультраправих і розформувати ультраправі мілітарні структури. Відповідь на це питання криється не лише у тому, що акцію пам’яті загиблих від рук російських неонацистів прийшли зривати українські неонацисти. Ультраправе насильство перетворилося на системне явище української політики, яке відбувається мало не щотижня.
За минулий рік сталося 137 випадків конфронтації та насильства з боку ультраправих. Про це під час прес-конференції, що відбулася 20 січня в інформаційному агенстві «Інтерфакс», повідомили учасники моніторингової групи. З цих випадків 48 мали характер конфронтації, а 89 включали елементи насильства. Головними нападниками були члени організацій С14 (до її перейменування у партію «Суспільство майбутнього»), «Національний корпус», «Традиція і порядок», «Невідомий патріот» та інші. Найчастіше напади відбувалися на феміністичні/ЛГБТ+ заходи, на представників опозиційних політичних партій і державних інституцій, а також на журналістів. Крім того, попри невелику кількість нападів на ґрунті антисемітизму, ксенофобські настрої ультраправих груп нікуди не поділися. Сумним «трендом» останніх років стала ромофобія та насильство щодо представників цієї етнічної групи.
Як було зазначено під час прес-конференції, піки ультраправого насильства припадали на головні політичні події року — два тури президентських та парламентські вибори, тоді як одразу після завершення виборчих перегонів їхня активність серйозно падала. Тож можна говорити про використання вуличного насильства як одного з інструментів політичної боротьби. Загалом же минулого року не було жодного місяця без ультраправого насильства і лише 10 тижнів без нападів.
На думку авторів дослідження, системну проблему з ультраправим насильством породжує безкарність учасників нападів, бездіяльність, а часом і співпраця з боку правоохоронної системи, а також, що не менш важливо, суспільна легітимація такого насильства.
Ознайомитися з повною версією звіту ви можете тут.